Судове рішення 22-ц/2690/5860/2012 від 04.07.2012

Судове рішення #23624435

Справа № 22-ц/2690/5860/2012 Головуючий у 1-й інстанції - Кривов'яз А.П.

категорія: доповідач: Іванченко М.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Іванченка М.М.

суддів: Кабанченко О.А., Желепи О.В.

при секретарі: Дубик Ю.Г.

за участю: позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Передереєва В.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати та відшкодування моральної шкоди, -

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк»

на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 лютого 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 лютого 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 64 103 грн. 91 коп., 1 639 грн. 62 коп. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати та 2000 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього стягнуто 67 743 грн. 53 коп. В задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» ставиться питання про скасування рішення і постановлення нового про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права виходячи з наступного. Позивачем фактично порушувалося питання про стягнення сум за невиконання рішення суду. Оскільки трудовим законодавством і, зокрема, ст.ст. 116,117 КЗпП України не передбачено стягнення середнього заробітку за невиконання судових рішень у трудових спорах, тому неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до не правильного вирішення справи в цілому. Затримка виконання рішення Святошинського районного суду від 17.03.2011 року в частині поновлення позивача на посаді, яка на момент винесення рішення була виведена із розкладу, зумовлена неможливістю виконати рішення суду у відповідності до формулювання найменування посади, яке містить рішення суду. Відтак вина ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в затримці виконання рішення суду відсутня. Не дослідивши належним чином цю важливу для справи обставину, суд застосував закон, який не підлягав застосуванню, оскільки на правовідносини, пов'язані з нарахуванням сум компенсації на доходи, виплачені за рішенням суду, положення Закону України ««Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення компенсації у громадянам втрати частини і грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 21 лютого 2001 p. № 159 не розповсюджуються. З урахуванням викладених обставин, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вважає помилковим посилання суду першої інстанції на вищевказані нормативно-правові акти. Також на думку апелянта суд неправомірно стягнув моральну шкоду.

В суді апеляційної інстанції представник Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.

Позивач та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважали, що спір судом вирішений правильно.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працював в ПАТ комерційний банк «Приват Банк» з 01.11.2006р. по 05.11.2010р. на посаді спеціаліста.

Відповідно до наказу ПАТ комерційний банк «Приват Банк» № ZAKL1- 2010/1-7051 від 5.11.2010 р. ОСОБА_1 звільнено за п.2 ст.41 КЗпП України.

Згідно з рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17.03.2011 р. позивача поновлено на роботі, визнано наказ про його звільнення незаконним, зобов'язано анулювати запис у трудовій книжці та стягнуто з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2010 р. по 17.03.2011 p. у розмірі 24 033,10 грн. і моральну шкоду 700 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06.07.2011 р. змінено рішення першої інстанції у частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу до 22 312,69 грн., у решті рішення суду залишено без змін.

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.08.2011 р. у відкритті касаційного провадження відмовлено (а. с. 29-36).

Як на підставу своїх заперечень апелянт посилається на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення статей 116, 117, 236 КЗпП України й положень Постанови КМУ від 21.02.2001 p. № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», з чим погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ст.ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації. Провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином Положення статей 116, 117 КЗпП України зобов'язують роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ч. 2 Постанови КМУ від 21.02.2001 р. № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв язку з порушенням термінів їх виплати» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати проводиться відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її застосування якого тлумачить Верховний суд України в п. 2 ч. 22 постанови свого Пленуму від 24.12.1999 p. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», що спростовує доводи апелянта про застосування судом першої інстанції закону, який не підлягав застосуванню.

Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

На думку апелянта суд першої інстанції не врахував вказаних положень закону та розглядав позов про оплату вимушеного прогулу, як новий спір, який не є належним захистом порушених на думку позивача трудових прав. Вказане питання згідно зі ст. 236 КЗпП України, на думку апелянта, повинно вирішуватись шляхом постановлення ухвали в одному провадженні з вимогами про поновлення на роботі.

Однак, ці твердження апелянта є помилковими, оскільки трудовий спір про поновлення розглядав суд, яким одночасно було вирішено й питання про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а тому застосування судом першої інстанції ст. 236 КЗпП України є цілком правомірним, адже Відповідач затримав виконання саме рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі та одним рішенням задовольнив вимоги Позивача як про поновлення так і про стягнення.

На думку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», обов'язковою умовою прийняття рішення про виплату працівнику середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення суду є наявність вини такого власника або уповноваженого ним органу.

Як встановлено у судовому засіданні першої інстанції та зазначено у апеляційній скарзі, остаточний розрахунок після звільнення позивача було проведено відповідачем лише 19.01.2012 р., що є результатом примусового стягнення в рамках виконавчого провадження.

Твердження апелянта про відсутність його вини в затримці виконання судового рішення спростовується наявними в матеріалах справи доказами такого виконання за допомогою органів ДВС, а не в добровільному порядку.

Обов'язок відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівнику моральної шкоди при порушенні його трудових прав та інтересів передбачений ст. 237-1 КЗпП України, п. 8.13 постанови пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що в результаті неправомірних дій відповідача щодо порушення законних прав позивача і несплати належних йому коштів протягом 10 місяців, позивачеві спричинено моральну шкоду, виходячи зі змісту та суті позовних вимог, характеру та обсягу фізичних та моральних страждань позивача, комплексу негативних наслідків, а саме: неможливості здійснення свого конституційного права на оплату праці, втрати нормальних життєвих зв'язків з оточуючими, рідними, наявності невпевненості в реалізації своїх життєвих планів та інтересів, що вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин, суд обґрунтовано прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, оскільки заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону.

Доводи скарги на законність прийнятого рішення не впливають.

За таких обставин підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, виходячи з наведених в апеляційній скарзі підстав, відсутні.

Неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, і дають можливість апеляційному суду вийти за межі доводів апеляційної скарги для перевірки законності рішення в цій частині, що передбачено ч. 3 ст. 303 ЦПК України, не встановлено.

Тому колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу і залишає без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий суддя: судді: