КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2012 № 5011-51/1297-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Корсакової Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 - представник за дов. б/н від 20.12.2011р.;

від відповідача ОСОБА_3 - представник за дов. б/н від 26.04.2012р.;

розглянувши апеляційну скаргу

Фізичної особи підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду

міста Києва

від 18.04.2012р. (дата підписання повного тексту рішення 23.04.2012р.)

справа №5011-51/1297-2012 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський завод шампанських вин "Столичний"

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_4

про стягнення 21770,00 грн.

Встановив

Публічне акціонерне товариство "Київський завод шампанських вин "Столичний" (далі - позивач) в лютому 2012 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (далі відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 21770,00 грн. основного боргу, 1906,50 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2012р. у справі №5011-51/1297-2012 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 21770,00 грн. основного боргу, 1906,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа підприємець ОСОБА_4 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2012р. у справі №5011-51/1297-2012. Постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2012р. у справі №5011-51/1297-2012, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 18.06.2012р. позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2012р. по справі №5011-51/1297-2012 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача надав для залучення до матеріалів справи акт здачі-прийому виконаних робіт, проте Київський апеляційний господарський суд не приймає даний доказ, як належний, з огляду на наступне.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Так, відповідачем в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів неможливості надання даного акту суду першої інстанції.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що даний доказ не впливає на результати розгляду апеляційної скарги, оскільки не містять беззаперечних даних щодо передачі спірної продукції позивачу.

18.06.2012р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду було оголошено перерву до 25.06.2012р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2012р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.01.2009 р. відповідачем було виставлено рахунок-фактуру позивачу на оплату дерев'яних піддонів на загальну суму 35 000, 00 грн.

Платіжними дорученнями №576 від 02.02.2009 р., №617 від 03.02.2009 р., №825 від 11.02.2009 р. №905 від 17.02.2009 р. позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти на підставі рахунку-фактури від 29.01.2009 р. на загальну суму 35 000, 00 грн. з призначенням платежу "оплата за піддони".

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач поставила на користь позивача дерев'яні піддони у кількості 360 шт. на загальну суму 13 230,00 грн., що підтверджується накладними № 5/3 від 16.03.2009 р., №25/4 від 28.04.2009 р. та №26/4 від 22.05.2009 р.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Враховуючи, що між сторонами укладено договір у спрощений спосіб, апеляційний суд відзначає, що строк виконання зобов'язання щодо поставки товару, відповідно, не встановлений.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

15.02.2012 р. позивачем була надіслана вимога за №493 від 15.02.2012 р., яка була отримана відповідачем 17.02.2012 р., що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (наявна в матеріалах справи), в якій позивач вимагав у семиденний строк здійснити відповідачеві поставку піддонів, а у разі порушення вищевказаного строку, таке виконання втратить інтерес для позивача.

Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач поставки товару не здійснив, суму передоплачних коштів позивачеві не повернув.

Згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Щодо посилання скаржника в апеляційній скарзі на накладну № 17/3 від 20.03.2009 р., як на факт поставки позивачеві дерев'яних піддонів в кількості 850 шт. на загальну суму 29 750,00 грн., Київський апеляційний господарський суд відзначає.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару, є накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" мають бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2 "Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р., сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Відповідно до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частині документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Так, відповідачем до матеріалів справи була надана ксерокопія накладної № 17/3 від 20.03.2009 р. в розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України не є належним доказом у справі в розумінні ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 Господарського процесуального кодексу України). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.

У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу.

Якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2012 р. відповідача було зобов'язано надати суду оригінали доданих до відзиву документів та оригінал накладної №17/3 від 20.03.2009 р., що останнім зроблено не було.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що з поданої відповідачем до позовної заяви ксерокопія накладної № 17/3 від 20.03.2009 р. вбачається, що товар отримав ОСОБА_5, на підставі доручення НБИ № 644129, однак довіреність серії НБИ № 644129 від 11.03.2009 р. видана на ім'я ОСОБА_6, а відтак - зазначена в накладній № 17/3 від 20.03.2009 р. особа - ОСОБА_5, не мала жодного права отримувати товар, оскільки не була уповноваженою особою позивача на здійснення таких дій.

Довіреність серії НБИ № 644129 від 11.03.2009 р. видана на ім'я ОСОБА_6, підписана невідомими особами, як керівником та головним бухгалтером підприємства, зразки дійсних підписів яких вбачаються в копіях наказів № 87-П від 12.05.2008 р. та № 130-П від 23.07.2009 р., наявних в матеріалах справи. Також вищевказана довіреність не містить зразку підпису особи на ім'я якої вона виписана.

Відповідно до п. 7 "Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р., забороняється видавати довіреності, які повністю або частково не заповнені, не мають зразків підпису осіб, на ім'я яких вони виписані.

Пунктом 12 вищевказаної інструкції встановлено, що забороняється відпускати цінності у випадках: подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами; подання довіреності, яка має виправлення і помарки, що не підтверджені підписами тих же осіб, які підписали довіреність.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено факт передачі позивачу товару за накладною №17/3 від 20.03.2009 р. на загальну суму 29 750,00 грн., а відтак - вимоги Публічного акціонерного товариства "Київський завод шампанських вин "Столичний" про стягнення 21 770,00 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що рішення першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з неналежним повідомленням відповідача про час та місце розгляду позовної заяви та відсутністю відповідача під час розгляду справи з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Господарським судом міста Києва на адресу відповідача, яка була зазначена в спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців АДРЕСА_1) направлялися всі ухвали суду першої інстанції, що підтверджується штампом відділу діловодства Господарського суду міста Києва на зворотних аркушах даних ухвал.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року).

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками адресат вибув, адресат відсутній і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважаться належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/1228 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році").

Крім того, матеріали справи містять поштове повідомлення №19117298 (аркуш справи 5), щодо повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи, яка свідчить про обізнаність сторони щодо знаходження в провадженні суду даної справи та місця і дати її розгляду.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що підставою для обов'язкового скасування рішення суду першої інстанції в силу п. 2 ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України є підстава, коли справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_4, залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2012р. у справі №5011-51/1297-2012 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №5011-51/1297-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Сулім В.В.

Судді Рєпіна Л.О.

Корсакова Г.В.