ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2006 р. | № 46/526 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва |
на рішення | господарського суду м. Києва від 12.09.2005 р. |
у справі | № 46/526 |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергопостачзбут” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергопостачзбут” |
третя особа: | Печерська районна у м. Києві державна адміністрація |
про | припинення юридичної особи |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: | — не з’явились; |
відповідача: | — не з’явились; |
третьої особи: | — не з’явились; |
скаржника: | Піскун І.О., дов. № 2590/9/10-004 від 28.02.2006 р.; |
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2005 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Енергопостачзбут” (далі –Товариство) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до себе про припинення юридичної особи. Третьою особою Товариство визначило Печерську районну у м. Києві державну адміністрацію, яка була залучена до участі у справі ухвалою господарського суду м. Києва від 31.08.2005 р. про порушення провадження у справі.
Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що фактичний розмір внеску до статутного фонду Товариства становить 3 540,00 грн., що не відповідає вимогам законодавства України, та є підставою для припинення Товариства як юридичної особи на підставі ст. 38 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”.
Рішенням господарського суду м. Києва від 12.09.2005 р. (суддя Шабунін С.В.) позовні вимоги Товариства задоволено. Рішення мотивовано тим, що відповідно до частини другої ст. 38 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з банкрутством юридичної особи, є, зокрема, невідповідність мінімального розміру статутного фонду вимогам закону.
Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва (далі –Інспекція) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення господарського суду м. Києва від 12.09.2005 р., у якій просить відновити пропущений процесуальний строк для подання касаційної скарги, прийняти касаційну скаргу до провадження та скасувати рішення господарського суду м. Києва від 12.09.2005 р., а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що:
— рішення господарського суду, яке оскаржується, стосується прав і обов’язків Інспекції, так як припинення державної реєстрації Товариства призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, оскільки Товариство має консолідований податковий борг понад 7 499 029,68 грн.;
— процесуальний строк для подання касаційної скарги було порушено з поважної причини, оскільки Інспекція не була залучена до участі у розгляді даної справи у господарському суді м. Києва, а про прийняте по справі рішення Інспекція дізналась від невстановленої особи (осіб) шляхом отримання поштового відправлення з копією відповідного рішення;
— господарський суд м. Києва при вирішенні спору порушив ст. ст. 43 та 27 ГПК України, ст. ст. 58 та 129 Конституції України, ст. 2 Закону України “Про систему оподаткування”, пп. 19 п. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України.
Товариство не скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Інспекції не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду рішення господарського суду, яке оскаржується.
Розглянувши клопотання Інспекції про відновлення пропущеного процесуального строку для подання касаційних скарг, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що воно підлягає задоволенню відповідно до ст. 53 ГПК України.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представника Інспекції матеріали справи та доводи Інспекції, викладені у касаційній скарзі, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно частини першої ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі –позивачами і відповідачами –можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. У ст. 1 ГПК України зазначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
З наведених норм ГПК України, випливає, що підприємства та організації мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів однієї особи може відбуватись лише іншою особою (іншими особами).
З матеріалів справи вбачається та місцевим господарським судом встановлено, що Товариство звернулось з позовом про припинення себе як юридичної особи, не зазначивши при цьому, у чому полягає порушення або оспорювання його прав та охоронюваних законом інтересів іншою особою (іншими особами), тобто Товариство звернулось до господарського суду не за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а також не для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що Товариство, звернувшись до господарського суду з позовом до самого себе, звернулось не за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів та не для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, чим порушило ст. ст. 1, 2 та 21 ГПК України.
Господарський суд м. Києва вказаного не врахував, та, порушивши провадження за позовною заявою Товариства, порушив ст. ст. 1, 2 та 21 ГПК України.
Крім того, господарський суд, вирішуючи спір, посилався на ст. 247 ГК України. Проте колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що таке посилання є необґрунтованим, оскільки дана норма передбачає скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання у разі здійснення ним діяльності, що суперечить закону чи установчим документам. У даному ж випадку Товариство звернулось з позовом не з мотивів здійснення ним діяльності, яка суперечить закону чи установчим документам, а з мотивів невідповідності мінімального розміру його статутного фонду вимогам закону.
Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне вказати, що посилання місцевого господарського суду на ст. 247 ГК України є необґрунтованим і ще з однієї підстави: вказана норма визначає, що скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання у разі здійснення ним господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документа, є адміністративно-господарською санкцією (про що також зазначено і у ст. 239 ГК України). Відповідно ж до частини першої ст. 238 ГК України адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, застосовуються до суб’єктів господарювання лише уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 12.09.2005 р. підлягає скасуванню як таке, що прийнято з порушенням ст. ст. 1, 2 та 21 ГПК України, ст. ст. 238, 247 ГК України. При цьому дана справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції зі стадії порушення господарським судом провадження у справі, на якій господарський суд, враховуючи вищезазначене, має визначитись щодо прийняття позовної заяви Товариства до розгляду.
Керуючись ст. ст. 53, 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Відновити Державній податковій інспекції у Печерському районі м. Києва пропущений процесуальний строк для подання касаційної скарги.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на рішення господарського суду м. Києва від 12.09.2005 р. у справі № 46/526 задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 12.09.2005 р. у справі № 46/526 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва зі стадії порушення господарським судом провадження у справі.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало