ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

22 червня 2006 р.

№ 41/291

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого –судді

Дерепи В.І.

суддів :

Грека Б.М. –(доповідача у справі) Стратієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів”

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.06

у справі

№ 41/291

господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом

Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів”

до	Корпорації “Науково-виробнича інвестиційна група “Інтерпайп”, Закритого акціонерного товариства “Єнакіївський коксохімпром”

про	стягнення 4671,95 грн.

за участю представників від:

позивача

не з'явилися, були належно повідомлені

відповідача 2

Орлов В.В. (дов. від 01.07.05)

В С Т А Н О В И В :

Відкритим акціонерним товариством “Нікопольський завод феросплавів” заявлений позов про стягнення з Корпорації “Науково-виробнича інвестиційна група “Інтерпайп” та Закритого акціонерного товариства “Єнакіївський коксохімпром” 4671,95 грн. вартості вагової недостачі коксової продукції.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.05 (суддя Орєшкіна Е.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.06 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Науменко І.М., суддів: Голяшкіна О.В., Білецької Л.М.), в позові відмовлено.  Судові акти мотивовані тим, що комерційні акти не можуть прийматися, як належні докази нестачі продукції, оскільки вони складені без участі представника вантажовідправника, в той час, як договором обумовлена обов'язкова його присутність при виявленні нестачі продукції.

Не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що приймання продукції було здійснено належним чином, розмір нестачі встановлений достовірними доказами, втім суди неправомірно відмовили у задоволенні позову.

Перевіривши юридичну оцінку судами обставин справи, заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідності з договором № У 1926/ 2001/3346/ від 29.12.01, відповідач-1 зобов’язався продати позивачеві коксовий горішок, коксовий дріб’язок, кокс доменний. Пунктом 6 договору сторони передбачили здійснення приймання продукції по кількості у відповідності з Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженою Держарбітражем при Раді Міністрів СРСР № П-6 від 15.06.65. Сторонами узгоджено, що у випадку виявлення недостачі товару при прийманні його вантажоотримувачем (позивачем по справі) виклик представників продавця (відповідача-1) та вантажовідправника
(відповідача-2) є обов’язковим.

На виконання умов зазначеного договору з 25.12.02 по 27.12.05 на адресу позивача від вантажовідправника (відповідача-2) надійшов вантаж –коксова продукція, вантаж у зазначених в накладних вагонах, прибув на станцію призначення в справному стані, без ознак втрати, розкрадання і виданий залізницею в порядку ст.52 Статуту залізниць України без перевірки.

За результатами приймання позивачем вантажу у вагонах
№№ 65230658, 67359745, 66377086, 65381048, 66936170, 64205537, 60698909, 67657601 комісією позивача за участю представника відповідача-2 - Сорокіної Т.Ф., діючої на підставі довіреності № 0161333 від 25.11.02 складений акт № 870 від 29.12.02, яким засвідчена недостача вантажу в кількості 13,8 тон.

Відповідачем-1 виставлені рахунки на оплату узгодженої позивачем і відповідачем-1 в договорі № У 1926/2001/3346 від 29.12.01 продукції, де вартість товару відповідає кількості, зазначеній в спірних накладних.

Відмовляючи в позові, суди вказали, що продукція прийнята позивачем з порушенням вимог Інструкції П-6, оскільки довіреність представника вантажовідправника Сорокіної Т.Ф. видана з порушенням правил Інструкції П-6 та є недійсною.

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися з такою правовою позицією судів, оскільки відмовляючи в позові, суди безпідставно обмежили права позивача, які реалізовувалися, зокрема, представником по дорученню. Не визнаючи можливість позивача здійснювати дії через представника при прийманні вантажу, оскаржувані судові акти порушують право сторони користуватися інститутом представництва при здійсненні дій по прийняттю вантажів на підставі доручення, хоча чинним законодавством таких обмежень.

Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами; довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ст. 245 Цивільного кодексу України).  Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи (ст. 246 Цивільного кодексу України). Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії (ст. 247 Цивільного кодексу України). Стаття 248 Цивільного кодексу України передбачає випадки припинення представництва за довіреністю, втім, умов визнання довіреності недійсною цивільний кодекс не передбачає.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне звернути увагу на те, що встановивши виставлення відповідачем-1 рахунків на оплату узгодженої в договорі № У 1926/2001/3346 від 29.12.01 продукції, суди не встановили, чи були ці рахунки оплачені.

Стаття 20 Господарського кодексу України передбачає способи захисту прав суб'єктів господарювання. За змістом цієї статті права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

Вирішуючи справу по суті, суди не встановили, що просить стягнути позивач: збитки, упущену вигоду, заборгованість за отриману продукцію, штрафні санкції, чи інші кошти. Тобто, суди не визначилися з правовою природою стягуваної суми, а відтак, і з колом питань, які підлягають доказуванню, що стало причиною неповного з'ясування обставин справи, в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права. Судові акти у справі цим вимогам не відповідають, а відтак, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 1115, 1117, п. 3 ч. 1 ст. 1119,
ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” задовольнити частково, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.05 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.06 у справі №41/291 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий - суддя                                                                      В. Дерепа

Судді                                                                                                    Б. Грек

                                                                                                    Л. Стратієнко