ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2006 р. | № 10/161 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Остапенка М.І. |
суддів : | Борденюк Є.М. Харченка В.М. |
розглянувши касаційну скаргу | Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Лубнитеплоенерго” |
на постанову | Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.03.2006 року |
у справі за позовом | ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” |
до | Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Лубнитеплоенерго” |
про | про стягнення коштів |
В С Т А Н О В И В:
у жовтні 2005 року ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго” 752 967,20 грн. за поставлений на умовах договору №06/03-712-ТЕ-24 від 24.01.2003 року природний газ у обсязі 23 202,080 тис.м3, 137 361,20 грн. пені, 52 707,70 грн. штрафу, 154 488,39 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції та 41 041,81 грн. відсотків.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.12.2005 року до участі у справі, у якості відповідача, залучено підприємство “Лубнитеплоенерго”, а рішенням того ж суду від 26.01.2006 року позов задоволено частково.
Постановлено стягнути з обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Лубнитеплоенерго” на користь позивача 443 825,71 грн. заборгованості та 7 611,70 грн. на відшкодування судових витрат. У решті позову відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.03.2006 року прийнято нове рішення у справі, яким на користь позивача підлягає стягненню 443 825,71 грн. боргу, 154 488,39 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, 40956,80 грн. річних та 8 470,97 грн. на відшкодування судових витрат. У решті позову відмовлено.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.06.2006 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на неправильну правову оцінку апеляційним господарським судом обставин справи і просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання договору №06/03-712-ТЕ-24 від 24.01.2003 року відповідачу поставлено23 202,080 тис.м3 природного газу, на загальну суму 3 654 327,60 грн., за який він розрахувався не у повному обсязі, і залишок його боргу на час розгляду спору судом склав 443 825,71 грн., а тому враховуючи, що термін платежу сплинув, суд першої інстанції правомірно постановив про стягнення залишку боргу і припинив провадження у справі, щодо решти суми боргу, у зв’язку з його погашенням та відсутністю предмету спору.
При цьому, господарським судом першої інстанції правомірно відмовлено і у застосуванні до відповідача правових наслідків порушення ним строків розрахунків, передбачених главою 51 ЦК України.
Укладаючи 24.01.2003 року договір №06/03-712-ТЕ-24, сторони обумовили, що розрахунки за поставлений природний газ здійснюються щомісячно, але не пізніше шостого числа місяця, наступного за звітним.
Строк платежу за природний газ, поставлений відповідачу у грудні 2003 року настав 06.01.2004 року, і строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій сплинув 06.01.2005 року.
Позов заявлено у жовтні 2005 року, тобто поза межами строку позовної давності і посилання на обставини, які б свідчили про поважність пропуску строку позовної давності у матеріалах справи відсутнє.
Окрім того, відповідно до ст.614 ЦК України, підставою відповідальності за порушення зобов’язання, зокрема, і тієї, що передбачена ст.625 ЦК України, є наявність у діях особи, яка порушила зобов’язання, вини (умислу або необережності).
Умови договору №06/03-712-ТЕ-24 від 24.01.2003 року (п.1.3) визначили, що природний газ, що постачався за цим договором підлягав використанню виключно на виробництво теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій.
На час виконання цього договору набрав чинності Закон України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”, який передбачав, що заборгованість з квартирної плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) (далі - житлово-комунальні послуги) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир (далі - громадяни), яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації.
Статтею 5 цього Закону встановлено, на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
На суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам, енергогенеруючим компаніям та підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на їх недоїмку з платежів до бюджетів усіх рівнів.
Передбачені цим Законом особливості регулювання грошових відносин у сфері постачання енергоносіїв для потреб теплопостачання житлово-комунальної сфери та відсутність у відповідача коштів для розрахунків за поставлений природний газ, у зв’язку з реструктуризацією заборгованості на суму в 783,4 тис. грн. спростовують твердження позивача, що відповідач користувався неправомірно його коштами і виключають застосування до нього відповідальності за порушення зобов’язань, передбаченої главою 51 ЦК України, а тому господарський суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні з відповідача штрафних санкцій, відшкодуванні втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції та відсотків, і підстав для скасування рішення суду і задоволення позову, за наведених апеляційним господарським судом мотивів, не було.
Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України, керуючись ст.ст.1119, 11111 ГПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.03.2006 року скасувати, а рішення господарського суду Полтавської області від 26.01.2006 року залишити без змін.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді Є.М.Борденюк
В.М. Харченко