Справа № 22-ц-391/12 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О. І.
Провадження № 22-ц/1390/391/12 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючий суддя Шумська Н.Л.
судді: Бермес І.В., Шандра М.М.
секретар Гордій У.М.
за участі осіб, які беруть участь у справі: ОСОБА_2, представники ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_4 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 30.05.2011року
по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_6 до Розддільської селищної ради Миколаївського району Львівської області, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними,-
встановила:
Рішенням, що оскаржується, позов ОСОБА_2, ОСОБА_6 задоволено, поновивши строк позовної давності, визнано недійсними договір купівлі-продажу земельної ділянки між Роздільською селищною радою Миколаївського району Львівської області та ОСОБА_7 в частині продажу орендованих земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_6, договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в частині продажу орендованих земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в решті позову відмовлено.
Рішення оскаржено ОСОБА_5, ОСОБА_4 У апеляційній скарзі вказують про незаконність та необгрунтованість рішення, не дотримання вимог процесального закону при його ухваленні. Висновки суду з приводу порушених прав позивачів належно не мотивовані. Судом не враховано, що підстава або предмет позову можуть бути змінені позивачем лише до початку розгляду судом справи по суті та лише шляхом подання письмової заяви, що суперечить ч.2 ст.31 ЦПК України, відтак суд порушив принцип рівності сторін.
Відповідно до ч.І ст.9 Закону України „Про оренду землі" під час продажу земельної ділянки вони, як орендарі, мали першочергове право на купівлю тих її частин, які вони орендують. Безпідставно обґрунтовуючи рішення тим, що під час укладення договорів купівлі- продажу було порушено вимоги ч.І ст.9 Закону України „Про оренду землі", суд, також, не врахував, що ні у позовній заяві, ні у судових засіданнях позивачі не вказали на те, що мали намір придбати орендовані ними земельні ділянки чи мають такий намір зараз, що свідчило б про порушення їх прав при укладенні оспорюваних правочинів.
Суд неправильно застосував до спірних відносин вимоги ч.І ст.9 цього Закону, перехід права власності на цю земельну ділянку відбувся внаслідок переходу права власності на магазин. Тобто, власником земельної ділянки, частина якої перебуває в оренді позивачів, може бути лише власник магазину, бо вона призначена саме для обслуговування.
Суд безпідставно обгрунтував рішення тим, що при укладенні згаданих договорів купівлі-продажу порушено вимоги п.д ст.132 ЗК України, так як ні у позовній заяві, ні у судовому рішенні не зазначено про порушення їх прав. У результаті суд прийшов до помилкового висновку, що внаслідок недотримання вимог Закону України „Про оренду землі" зміст оспорюваних договорів купівлі-продажу суперечить актам цивільного законодавства, що відповідно до ч.І ст.215 ЦК України є підставою недійсності правочину. зміст оспорюваних договорів з точки зору дотримання вимог Закону України „Про оренду землі" у рішенні не встановлений лише констатовано порушення порядку укладення цих договорів, а не їх змісту, що відповідно до ч.І ст.628 ЦК України є різним.
Суд безпідставно поновив позовну давність, скільки констатувавши про початок строку 12.03.2010року, позивач строк не пропустив.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, з»ясувавши обставини справи та перевіривши доводи скарги, колегія суддів знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції частково.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як роз»яснено Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимо ги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирі шив справу згідно з нормами матеріального права, що підля гають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відпо відають вимогам закону про їх належність та до пустимість, або обставин, що не підлягають дока зуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які ма ють значення для вирішення справи.
Однак, судом першої інстанції ці вимоги дотримано не було, суд допустив порушення норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення в частині договору купівлі-продажу між ОСОБА_7 та ОСОБА_5
Суд першої інстанції правильно визначив правовідношення сторін та виявив порушення права позивачів при укладенні договору купівлі-продажу землі між Роздільською сільською радою та ОСОБА_7 Згідно договорів оренди 2002року (а.с.12-13) позивачі мали право на користування земельними ділянками на 25 років та переважного права придбання їх у власність. Ці права також гарантовані Законом України «Про оренду». Застосування судом норм цього закону до спірних правовідносин не може свідчити про процесуальні порушення та вихід за межі позову. Відтак доводи скарги в цій частині безпідставні.
Така ж правова норма діючого на той час ЦК УРСР захищала права позивачів. Згідно ст.48 ЦК УРСР недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону.
Крім того, Роздільська сільська рада діяла недобросовісно при укладенні договору купівлі-продажу від 18.09.2003року, зазначаючи у договорі про відсутність прав третіх осіб на відчужувану земельну ділянку.
Судом встановлено із застосуванням ст.61 ЦПК, що орендовані земельні ділянки увійшли до складу земельної ділянки, відчужуваної за оспорюваними договорами. Ці обставини приймаються апеляційним судом як належно встановлені.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про порушення права позивачів, що підлягає судовому захисту, застосувавши ст.9 Закону України «Про оренду землі», згідно якої право відчужити орендовану земельну ділянку сільрада мали за умови відмови орендаря від свого переважного права на придбання. Відтак, встановивши відсутність цієї обставини, суд правильно вирішив спір в частині визнання недійсним першого договору купівлі-продажу.
Судом встановлено, що після придбання земельної ділянки ОСОБА_7 продала її за договором купівлі-продажу від 10.09.2010року ОСОБА_5 визнаючи цей договір недійсним, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до помилкового вирішення спору в цій частині.
Згідно ч.1ст.203 ЦК України, яка застосована судом до спірних правовідносин, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Недійсний правочин, згідно ст.216 ЦК, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю. Якщо у зв»язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні чи третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою.
Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові від 06.11.2009року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», норма ст. 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі. Не підлягають задоволенню позови про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Крім того, ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, згідно ст.12 ЦК та роз»ясень вказаної Постанови.
Оскільки позивачі не є сторонами оскаржуваних договорів, та не є власниками, не праві вимагати недійсності правочину від 10.09.2007року. Відтак, ними обраний неправильний спосіб захисту порушеного права. Позов у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.09.2007року слід відхилити як безпідставний.
З резолютивної частини рішення слід виключити вирішення питання поновлення строку, оскільки в цій частині рішення суперечить ст.215 ЦПК, роз»ясненням Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі». Однак, покликання апелянтів на порушення закону при застосуванні строку давності суд відкидає, оскільки спір вирішено по суті, судом першої інстанції встановлено, що особи дізнались про порушення права в межах 3-х річного строку. Таке процесуальне порушення є незначним, не є підставою, передбаченою ст.309 ЦПК.
Тому даючи оцінку рішенню суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, в межах доводів скарги, колегія суддів дійшла висновку про його часткову законність та часткову обґрунтованість скарги. Рішення суду в частині першого договору ухвалене в межах заявлених вимог, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляції не ставлять під сумнів його законність. У частині визнання недійсним договору купівлі-продажу між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, підлягає скасування з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 303, п.2ч.1ст.307, п.4ч.1ст.ч.308, ч.2 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 30.05.2011року скасувати в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.09.2007року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 земельної ділянки в частині орендованих земельних діялянок від ОСОБА_2 та ОСОБА_6, ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в позові.
Решту рішення залишити без змін, виключивши з резолютивної частини поновлення строку.
Рішення набуває чинності з час проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючи суддя Н.Л.Шумська
Судді І.В.Бермес
М.М.Шандра