Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05.06.2012 м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого- судді Фазикош Г.В.,

суддів - Куцина М.М., Мацунича М.В.,

при секретарі - Козаковій М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01 березня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 01 березня 2012 року було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та стягнуто із відповідача на користь позивачки пеню за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 32622,50 грн. та судові витрати.

На це рішення апеляційну скаргу подав представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4, в якій просить рішення змінити як таке, що суперечить чинному законодавству, постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, зменшити розмір стягнутої пені на 99,9 % та розстрочити виконання рішення ( а.с. 92-94 )

Свою позицію мотивує тим, що на його думку, місцевий суд не повністю та неправильно встановив фактичні обставини справи, надав їм неналежну правову оцінку. Зокрема, суд не врахував, що виконавчий лист по сплаті аліментів було видано судом 04 жовтня 2010 року, а поданий на примусове виконання лише 20 січня 2011 року. При цьому позивачка ОСОБА_2, будучи стягувачкою у виконавчому провадженні, не проінформувала державного виконавця про наявність у боржника постійного місця роботи, про яке їй було відомо. Стягнення із заробітної плати боржника почало відбуватися лише у грудні 2011 року. Суд також не врахував, що відповідач здійснював періодичні аліментні платежі, заборгованість виникла не з його вини, а між сторонами триває ще й майновий спір щодо спільного майна та порядку його користування.

Позивачка з рішенням погодилася, в апеляційному порядку його не оскаржувала.

В судовому засіданні в апеляційній інстанції відповідач та його представник апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити із наведених у ній підстав. Позивачка та її представник скаргу не визнали та просили відхилити.

Вислухавши пояснення присутніх учасників, дослідивши матеріали даної справи, а також матеріали виконавчого провадження №19-636/11, відкритого ДВ МВ ДВС Ужгородського міського управління юстиції за виконавчим листом № 2п-2288 від 04.10.2010 року, колегія перевірила законність та обгрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, та прийшла до висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст.57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог частини другої ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих суду самими учасниками процесу.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 24 березня 2010 року було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 700 грн. щомісячно , але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 листопада 2009 року. ( а.с. 13-14).

Виконавчий лист за даним рішенням було видано судом 04 жовтня 2010 року, виконавче провадження за цим листом відкрито 24 січня 2011 року.

Матеріалами даної справи та дослідженими матеріалами виконавчого провадження доведено, що за виданим виконавчим листом за боржником ОСОБА_1 рахується заборгованість по сплаті аліментів, яка на момент подачі позову - 19.09.2011 року складала 9046,00 грн. З наявних у справі, а також у матеріалах виконавчого провадження розрахунків заборгованості по аліментах, складених державним виконавцем ( а. в.п. 56, 44, 39, 22), слідує, що боржник здійснював періодичні платежі, зокрема, у травні, червні та грудні 2010 року, в березні, травні, червні, серпні-грудні 2011 році, в січні-лютому 2012 року. При цьому протягом всього часу боржник працював за договором в ТОВ « Євролайф Україна ЛТД», його нарахування по заробітній платі за період з грудня 2009 року по вересень 2011 року склали всього 117766,54 грн. ( а.в.п. 33), в січні лютому 2012 року - 10066,14 грн. ( а.в.п.42).

З матеріалів справи також слідує, що про існування вказаного вище рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 березня 2010 року, яке ухвалювалося у заочному порядку, відповідачу було відомо, він подавав заяву про його скасування, яку було залишено без задоволення. Об'єктивних перешкод для добровільного виконання цього рішення боржник не мав. Наявність інших майнових спорів зі стягувачкою не є такими перешкодами.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів у повному обсязі місцевий суд виходив з того, що відповідно до вимог ч.1 ст.196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки ( пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Водночас, вирішуючи спір та визначаючи до стягнення суму заборгованості у розмірі 32622,50 грн. за прострочення сплати аліментів, місцевий суд не врахував, щзо пеня нараховується на всю суму несплачених алміентів ( заборгованості) за кожен день прострочення її сплати, сума заборгованості зі сплати алментів за попередні місяці не додається за наступні, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того, скільки днів прострочено до сплати певної суми.

В даному випадку, з врахуванням меж позовних вимог, мало місце прострочення сплати аліментів у вересні, жовтні, листопаді 2010 року, в січні,лютому, квітні та липні 2011 року, в кожному із цих місяців суми прострочення склала 700 грн. Відтак, пеня за це період складає 1547,00 грн., яка й підлягає стягненню. Підстав для зменшення розміру нарахованої пені, а також для розстрочення у її сплаті колегія не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 60, 303, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст. 314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Змінити рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01 березня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів в частині розміру стягнення, присудивши до стягнення пеню в сумі 1547, 00 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча: Судді: