У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2008 року червня 10 дня колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Безверхого О.М.
суддів - Демченка М.О., Сахнюка В.Г.
з участю прокурора - Поливода Л.В.
потерпілого - ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Суми кримінальну справу за апеляцією потерпілого ОСОБА_1 на постанову Сумського районного суду Сумської області від 17 грудня 2007 року за якою,
ОСОБА_2, 1965 року
народження, раніше не судимого, -
звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України згідно п. „б” ст. 1 Закону України „Про амністію”.
Доля речових доказів судом вирішена у відповідності зі ст. 81 КПК України.
Згідно постанови суду ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину при слідуючих обставинах:
27 листопада 2006 року ОСОБА_2, маючи намір на таємне викрадення металевої конструкції гараж - будинку на базі критого суцільнометалевого залізничного вагону, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1, і який належав ОСОБА_1, ввівши в оману ОСОБА_3 та бригаду працівників пункту заготівлі та переробки чорних металів ТОВ „Суми - Укртех” (ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6), видавши його за свою власність, вирізали 1500 кг металу та перевезли його до ТОВ „Суми - Укртех”. За цей метал ОСОБА_2 отримав гроші у сумі 1090 грн., половину яких він передав ОСОБА_3, як винагороду за виконану роботу.
29 листопада 2006 року, продовжуючи свої злочинні дії ОСОБА_2, прибувши разом з бригадою працівників пункту заготівлі та переробки чорних металів ТОВ „Суми - Укртех” (ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6) до вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_1 та маючи намір на викрадення всього металевого вагончика продовжили порізку. Але з причин незалежних від його волі, ОСОБА_2 не вчинив всіх дій для доведення злочину до кінця, оскільки був затриманий працівниками міліції.
При судовому розгляді справи суд дійшов до висновку про необхідність застосування відносно ОСОБА_2 п „б” ст. 1 Закону України від 19 квітня 2007 року „Про амністію” і звільнив його від кримінальної відповідальності.
В поданій апеляції потерпілий ОСОБА_1 вважає постанову суду необґрунтованою, винесеною при неповному дослідженні обставин справи. Зазначив, що судом невірно кваліфіковані дії ОСОБА_2, оскільки злочин був скоєний групою осіб: ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_9. Крім того, зазначає, що при розгляді справи були порушені його процесуальні права, а саме те, що його, як потерпілого, після закінчення слідства не було ознайомлено з матеріалами справи та не вжито заходів щодо відшкодування матеріальних збитків. А тому прохає постанову суду скасувати, а справу направити на додаткове розслідування.
Вислухавши доповідь судді, пояснення потерпілого ОСОБА_1 на підтримку своєї апеляції, думку прокурора про залишення постанови суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції потерпілої, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
При провадженні у даній справі були допущені однобічність і неповнота досудового та судового слідства й невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що відповідно до ст. ст. 367 - 369 КПК України є підставами для скасування постанови суду як незаконної і необґрунтованої.
Так, під час досудового слідства на порушення вимог ст. ст. 22, 64 КПК України не було вжито всіх передбачених заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, доведення події злочину і правильного встановлення характеру та розміру шкоди, завданої злочином.
Зі справи вбачається, що у ній безпосереднім об'єктом посягань є право приватної власності, а предметом - приватне майно потерпілого, яке має для нього певну цінність і значущість, а також повинно мати конкретно визначену економічну ознаку - вартість, ціну.
В обвинуваченні досудового слідства, з яким погодився і суд, зазначено те, що предметом посягання була металева конструкція гаражу - будинку на базі критого суцільнометалевого залізничного вагону.
У справі є дані про те, що потерпілий ОСОБА_1 придбав це майно на законній підставі за конкретну грошову платню (а.с. 166 - 167).
В результаті вчинених злочинних діянь вказане майно потерпілого насамперед було умисно знищено. Але у справі немає ніяких висновків органу досудового слідства про те, чи є вже такі дії самі по собі кримінально - караними з урахуванням правильно визначеної вартості цього майна на час вчинення діяння.
Як орган досудового слідства так і суд, поклались на висновок експерта - товарознавця і визначили, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_2 потерпілому була завдана шкода на суму 10008 грн. (а.с. 114).
Проте правильність такого експертного висновку викликає обґрунтовані сумніви, оскільки цей розрахунок заподіяної матеріальної шкоди було здійснено суто за закупівельною вартістю чорного металобрухту 834 грн. за 1 тону для фізичних осіб з урахуванням сплати податку, а та значно більша ціна, за якою потерпілий фактично придбав зазначене майно, взагалі не бралась до уваги.
Отже, при з'ясуванні розміру заподіяних потерпілому матеріальних збитків, якщо за даними у справі потерпілий придбав майно за риночними чи комісійними цінами, вартість його повинна була визначитися виходячи із цих цін на час вчинення злочину, як про це роз'яснено в п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 12 (зі змінами) „Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”.
Також суд не перевірив належним чином те, чи є правильною юридична кваліфікація злочинних дій ОСОБА_2 як продовжуваного незакінченого злочину з єдиним злочинним наміром.
З обвинувачення органу досудового слідства слідує, що 27 листопада 2006 року ОСОБА_2, реалізуючи злочинний умисел на крадіжку, вирізав з вагону близько 1500кг металу, який здав у пункт прийому, заготівлі та переробки чорних металів, за що було отримано грошовий розрахунок.
Ці його дії вже мали усі ознаки закінченого злочину, оскільки він на реалізацію свого злочинного умислу вчинив знищення майна з викраденням металу та спричинення потерпілому реальної матеріальної шкоди, обернув викрадене на свою користь і розпорядився ним на власний розсуд, одержав від реалізації викраденого незаконну грошову вигоду, яку частково одразу ж було сплачено для підготовки нового епізоду крадіжки.
За таких обставин вбачаються достатні підстави розглядати послідуючі дії ОСОБА_2, які почались зі стадії підготовки нового епізоду злочину, як повторну крадіжку з новим умислом, яка була припинена на стадії замаху на злочин.
Перевіряючи обґрунтованість обвинувачення, суд не звернув уваги і на те, що воно за своїм змістом суперечить наявним доказам у справі.
Так, за даними експерта - товарознавця загальна вага металевого вагону, який знаходився на земельній ділянці потерпілого, складала 12 тонн. З обвинувачення слідує, що ОСОБА_2 27 листопада 2006 року під час першого епізоду викрав біля 1500 кг металу. В той же час з показань свідків - очевидців у справі вбачається те, що 29 листопада 2006 року, тобто під час другого епізоду за обвинуваченням, коли діяння ОСОБА_2 були викриті й припинені на місці злочину, в наявності було вже менше половини корпусу вагону.
Крім того, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі акту амністії, суд припустив інші порушення закону, оскільки керувався тільки ст. 1 п „б” Закону України від 19 квітня 2007 року „Про амністію”, якою між тим передбачено можливість звільнення, але від покарання. Отже, суд в даному разі повинен був керуватись також ст. 6 вказаного Закону. Крім того, при прийнятті вказаного рішення суд не вирішив одночасно питання про закриття справи, як це витікає зі ст. 6 п. 4 КПК України.
Колегія суддів, вбачаючи наявними підстави для скасування постанови суду з направленням справи для додаткового розслідування, вважає за необхідне дати вказівки органу досудового слідства щодо усунення зазначеної однобічності та неповноти досудового слідства, встановлення дійсних обставин справи і проведення більш ретельної перевірки на причетність до злочину ОСОБА_3 та інших осіб.
Що стосується доводів апеляції потерпілого про невжиття під час слідства заходів щодо відшкодування йому шкоди та про порушення його прав, передбачених ст. 217 КПК України, то вони є безгрунтовними.
Виходячи з викладеного та керуючись ст. ст. 362, 365, 366, 367, 374, 377 КПК України, колегія суддів апеляційного суду, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію потерпілогоОСОБА_1 - задовільнити.
Постанову Сумського районного суду від 17 грудня 2007 року про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі акту амністії скасувати, а кримінальну справу повернути прокурору Сумського району для провадження додаткового розслідування.
Запобіжний захід ОСОБА_2 залишити той же - підписку про невиїзд.
Головуючий:
Судді :