РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0191/1029/2012Головуючий суду першої інстанції:Кондрак Н.Й.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Полянська В. О.
РІШЕННЯ
"12" червня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПолянської В.О.,
СуддівМоісеєнко Т.І., Редько Г.В.,
При секретаріРемез Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення грошової суми та збитків, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 25 квітня 2012 року
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, в якому просив стягнути: з ОСОБА_7 52 551,18 грн. у тому числі - суму авансу у розмірі 39 949, 50 грн. та компенсацію збитків, з ОСОБА_8 - 9546,23 грн. у тому числі аванс в розмірі 5000 грн. та компенсацію збитків.
Позов мотивований тим, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відбулася домовленість щодо укладення в майбутньому (серпні 2007 року) договору купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. за 101000 грн. Для підтвердження зобов'язання позивач 04.05.2007р. передав ОСОБА_7 аванс в розмірі 1000 доларів США. У зв'язку з труднощами, які виникли у відповідачки з оформленням документів на земельну ділянку, договір-купівлі продажу у серпні 2007 року укладений не був. На прохання ОСОБА_7 позивач 05.08.2007р. та 25.08.2007р. передав їй ще 1000 та 3000 доларів США авансу, що підтверджується розписками.
03 березня 2008 року позивач також передав ОСОБА_7 1000 доларів США авансу, перевівши їх на рахунок ОСОБА_8
У 2009 році ОСОБА_7, посилаючись на збільшення вартості земельної ділянки, просила в якості передоплати сплатити ще гроші. На відмову позивача, ОСОБА_7 пообіцяла повернути отриманий нею аванс після продажу земельної ділянки. У листопаді 2011 року ОСОБА_6 дізнався про продаж земельної ділянки та звернувся з вимогою про повернення коштів. Відповідач у добровільному порядку повертати отримані гроші відмовляється.
Посилаючись на вимоги ст.ст. 390,536,549,611,625,1214 ЦК України та ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, ОСОБА_6 просив стягнути з відповідачів відсотки та пеню, стягнути судові витрати та витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 741 грн. 26 коп.
ОСОБА_6, також, просив постановити окрему ухвалу до Ленінського РВ ГУ МВС України в АР Крим, за відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_7, ОСОБА_8 за ознаками ст. 192 КК України.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 25 квітня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_8 на його користь 5000 грн. та судові витрати у розмірі 119 грн. 85 коп. В задоволені решти позовних вимог було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Ленінського районного суду АР Крим від 25 квітня 2012 року та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт не погоджується з висновком суду, щодо спливу строку позовної давності, оскільки вважає, що перебіг строку позовної давності може рахуватися лише з червня 2009 року, коли відповідачка отримала державний акт на землю, оскільки укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки залежало від отримання ОСОБА_7 Державного акту про право власності на землю.
Апелянт вважає помилковим висновок суду про неможливість застосування до виниклих правовідношень ст. 625 ЦК України і що за безпідставне користування грошима відповідачі повинні сплачувати у відповідності до ч.1 ст. 1048 ЦК України, на рівні облікової ставки Національного банку України.
Також на думку апелянта суд безпідставно відмовив в постановлені окремої ухвали.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на підставі усної домовленості між сторонами на подальше укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, 04 травня 2007 року ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 гроші в розмірі 1000 доларів США в якості оплати 1/20 вартості земельної ділянки (а.с.35), 05 серпня 2007 року позивач передав відповідачці ще 1000 доларів США на оформлення документів (а.с.37) та 25 серпня 2007 року 3000 доларів США в якості сплати за земельну ділянку за адресою по АДРЕСА_1 (а.с.36). 03 березня 2008 року позивач перерахував на користь ОСОБА_8 5000 грн. в якості оплати за земельну ділянку по АДРЕСА_1 (а.с.38).
Укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки за вказаною адресою мало відбутися після отримання відповідачкою Державного акту про право власності на земельну ділянку.
Як вбачається з матеріалів справи, після отримання відповідачкою 10.06.2009р. Державного акту договір купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами укладений не був. Відповідачі отриманого авансу не повернули, що підтвердив у судовому засіданні представник ОСОБА_7
Вирішуючи питання, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні відносини між сторонами регулюються ст.ст. 1212-1214 ЦК України, відповідно до яких відповідачі зобов'язані повернути ОСОБА_6 безпідставно отримані гроші.
Такий висновок суду колегія суддів вважає таким, що відповідає положенням цивільного законодавства, оскільки, згідно з ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що договору купівлі-продажу земельної ділянки, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було; виходячи з чого суми, передані позивачем ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в рахунок виконання договору, визнав авансом, який повинен бути повернутим в тому розмірі, в якому вони передавалися.
Висновок суду є правильним, оскільки у разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.
Вирішуючи питання про розмір, в якому підлягають поверненню отримані відповідачами суми, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до вимог статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошевий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_8 суми авансу у розмірі 5000 грн. є правильним.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення суми авансу з ОСОБА_7, суд посилався на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Із таким висновком суду не погоджується колегія суддів, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам ст. 213 ЦПК України.
Правилами статей 256, 257 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З матеріалів справи вбачається і це не заперечується сторонами, що час укладення договору купівли-продажу земельної ділянки залежав від дати отримання відповідачем ОСОБА_7 Державного акту про право власності на неї.
Державний акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 отримала 10.06.2009р., але договір купівлі-продажу цієї ділянки укладений не був. Тобто фактично з цього часу порушено право позивача порушено, оскільки у відповідачів виник обов'язок, відповідно до вимог ст.ст. 1212-1214 ЦК України, повернути ОСОБА_6, отриманий від нього аванс.
З позовною заявою до суду позивач звернувся 11.01.2012р. після залишення без задоволення його письмової вимоги про повернення грошів та отримання постанови про відмову у порушенні кримінальної справи (а.с.60-63, 94-95).
Проте суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, не перевірив доводи позивача, тому дійшов неправильного висновку щодо спливу строку позовної давності.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_7 суми авансу підлягає на підставі п.п. 1,3 ч.1 ст. 309 ЦК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог. Стягненню підлягає сума авансу у розмірі 39 949, 50 грн., що еквівалентно 5000 дол. США по курсу НБ України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення збитків за користування безпідставно отриманими грошима, оскільки відповідно до вимог ст. 570 ЦК України, у разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі (аванс) повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.
Висновок суду щодо відсутності підстав для постановлення окремої ухвали відносно відповідачів є обґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять даних, що свідчать про порушення ними кримінального закону (а.с.94).
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з вищезазначеною нормою на користь позивача з ОСОБА_7 підлягають стягненню 399 грн. 50 коп. витрат на сплату судового збору.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення Ленінського районного суду АР Крим від 25 квітня 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_7 суми авансу підлягає на підставі п.п. 1,3 ч.1 ст. 309 ЦК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 25 квітня 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_7 авансу в розмирі 39 949, 50 грн. - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 39 949, 50 грн. та судові витрати в розмірі 399,50 грн.
В решті рішення Ленінського районного суду АР Крим від 25 квітня 2012 року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.
Судді:
В.О.Полянська Т.І.Моісеєнко Г.В.Редько