КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.06.2012 № 5011-5/2138-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Рєпіної Л.О.
Корсакової Г.В.
за участю представників сторін:
ві позивача не з'явився;
від відповідача 1 ОСОБА_2 представник за дов. б/н від 24.10.2011р.;
від відповідача 2 ОСОБА_2 представник за дов. №62 від 06.02.2012р.;
від третьої особи не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг"
на рішення Господарського суду
міста Києва
від 23.04.2012р.
справа №5011-5/2138-2012 (суддя Ломака В.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг"
до 1. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми"
2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів
Розпорядник майна - арбітражний керуючий Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" Голінний Андрій Михайлович
про визнання правочину недійсним
Встановив
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг" (далі - позивач) в лютому 2012 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" (далі відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач 2) про визнання недійсним правочину (договір) від 2006 року, укладений між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, зміст якого зафіксований в накладній за №06/06 від 10.05.2006р. на суму 90160,00 грн., накладній за №05/06 від 03.05.2006р. на суму 59100,00 грн., накладній за №01/06 від 20.04.2006р. на суму 160140,00 грн., накладній за №07/06 від 21.07.2006р. на суму 12000,00 грн. Стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2012р. у справі №5011-5/2138-2012 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2012р. у справі №5011-5/2138-2012. Постановити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2012р. у справі №5011-5/2138-2012, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 просив витребувати у позивача оригінали документів, з яких були зроблені копії і завірені печаткою "згідно з оригіналом", печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг" та підписом ОСОБА_6, для пред'явлення у судовому засіданні. Також відповідач 2 просив направити матеріали справи в прокуратуру Шевченківського району м. Києва для перевірки та вжиття необхідних заходів до ОСОБА_6 згідно ст. 172 Кримінального кодексу України.
Колегія суддів розглянувши дане клопотання дійшло висновку про відмову в їх задоволенні з огляду на наступне.
Так, відповідно до приписів ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.
Всупереч положенням ст. 38 Господарського процесуального кодексу України клопотання позивача щодо витребування доказів не містять викладу обставин, які перешкоджають йому самостійно їх отримати від відповідних установ (доказів звернення позивача до відповідних органів податкової служби, статистики та суду, а також доказів відмови останніх у наданні відповідних доказів теж не надано). При цьому, що стосується клопотань про витребування оригіналів спірних договору та накладних від відповідачів, то позивачем не наведено обґрунтованих підстав, з яких випливає, що такі докази вони мають, проте як останні стверджують про протилежне. Також, не доведено наявності оригіналів спірних договору та накладних в матеріалах справи № 10/5026/879/2011 господарського суду Черкаської області (не надано супровідного листа або клопотання про доручення доказів, відповіді суду на офіційний запит чи інших документів, з яких би вбачалось подання саме оригіналів спірних документів до матеріалів вказаної справи).
З цих же підстав Київський апеляційний господарський суд відхиляє клопотання відповідача-2 про направлення матеріалів до правоохоронних органів.
Представники позивача та третьої особи в засідання Київського апеляційного господарського суду 18.06.2012р. не з'явилися, були належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці довідки Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2012р. та поштовими повідомленнями №92085050, №92085092.
Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, позивач та третя особа не скористалися належними їм процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 18.06.2012р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача та третьої особи за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2012р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг" - без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20.04.2011 р. було порушено провадження у справі № 10/5026/879/2011 про банкрутство Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 08.12.2011р. у справі №10/5026/879/2011 затверджено реєстр вимог кредиторів Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми", згідно з яким визнані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг" на суму 1 521 263,38 грн., з яких 1 439 718,15 грн. в четверту чергу, 81 205,23 грн. у шосту чергу задоволення вимог кредиторів, 340,00 грн. у першу чергу задоволення вимог кредиторів. Окремо внесено вимоги, забезпечені заставою: Відкритого акціонерного товариства Банк "БІГ Енергія" на суму 1 361 390,01 грн., з яких 1 261 808,87 грн. у першу чергу задоволення вимог кредиторів, 99 581,14 грн. у шосту чергу задоволення вимог кредиторів. У визнанні майнових вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 03.04.2012 р., ухвалу Господарського суду Черкаської області від 08.12.2011 р. в частині розгляду грошових вимог Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 до боржника скасовано в частині їх відхилення в сумі 321 400, 00 грн. Визнано та зобов'язано розпорядника майна боржника включити до реєстру вимог кредиторів вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 на суму 321 400, 00 грн. в четверту чергу задоволення.
Як вбачається зі змісту судових актів у справі № 10/5026/879/2011, в якості підстави виникнення заборгованості у розмірі 321 400, 00 грн. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 зазначав факт проведеної ним поставки товару Сільськогосподарському Товариству з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" на загальну суму 321 400, 00 грн., що підтверджується складеними за участю представників обох сторін накладними № 06/06 від 10.05.2006 р., № 05/06 від 03.05.2006 р., № 01/06 від 20.04.2006 р., № 07/06 від 21.07.2006 р.
Вважаючи, що вказані накладні є підробленими, а саме: виготовлені лише в 2011 році, та при цьому не містять усіх необхідних реквізитів, позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції, оскільки, на його думку, включення вимог відповідача-2 до реєстру конкурсних кредиторів у справі про банкрутство відповідача-1 може вплинути на його права та законні інтереси.
До матеріалів справи були долучено фотокопії накладних № 06/06 від 10.05.2006 р. на суму 90 160, 00 грн., № 05/06 від 03.05.2006 р. на суму 59 100, 00 грн., № 01/06 від 20.04.2006 р. на суму 160 140, 00 грн., № 07/06 від 21.07.2006 р. на суму 12 000, 00 грн.
Зазначені накладні складені на типових бланках, містять відбитки печаток сторін, підписи представників, відомості щодо товару, який постачався, а також посилання як на підставу господарської операції - договір (без вказівки на його реквізити).
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, ст.ст. 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду першої інстанції з позовом про визнання правочину недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між відповідачами у спрощений спосіб договору на поставку товару недійсним, оскільки є припущенням та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Так, згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
За загальним правилом договори між юридичними особами укладаються у письмовій формі шляхом складання єдиного документа.
Водночас, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
Як зазначалось вище, позивач оспорює правочин поставки, укладений у спрощений спосіб шляхом складання сторонами видаткових накладних та довіреностей, посилаючись на те, що окремі з вказаних документів не містять усіх необхідних реквізитів, а також на те, що в дійсності відповідні накладні складені не датою, яка в них зазначена.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів існування між сторонами письмового договору, на який є посилання в спірних первинних документах, а допущені порушення в оформленні первинних документів можуть як наслідок свідчити про відсутність у них юридичної сили на підтвердження факту укладення між сторонами у спрощений спосіб правочину на поставку та факту здійснення відповідних господарських операцій.
Водночас, відсутність у первинних бухгалтерських документах окремих реквізитів, не є підставою для визнання самого правочину недійсним.
Якщо документи, на підставі яких сторони укладали правочин у спрощений спосіб, складені без достатніх реквізитів та даних, що позбавляє їх юридичної сили, такий правочин є неукладеним.
Так, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із ст.ст. 210, 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Остаточну оцінку вказаним первинним документам на предмет їх доказової сили щодо підтвердження здійснення господарських операцій може бути надано під час розгляду майнового спору.
У свою чергу, слід також зазначити, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами (постанова № 7/221-09 від 25.06.2011 р.).
З огляду на зазначене, якщо відповідний правочин в дійсності виконувався сторонами, то кожна з сторін у будь-якому разі не позбавлена права ставити питання про виконання зустрічних зобов'язань, таких як оплата поставленого товару, передача належним чином оформлених супровідних документів на товар тощо.
Водночас, враховуючи предмет даного спору, предметом дослідження суду у цій справі не є обставини дійсної передачі товару відповідачем позивачу.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що відповідно до п. 7 та п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Також, саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було надано суду належних та допустимих в розумінні ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Енерголізинг", залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2012р. у справі №5011-5/2138-2012 - залишити без змін.
3. Матеріали справи №5011-5/2138-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Сулім В.В.
Судді Рєпіна Л.О.
Корсакова Г.В.