РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/0109/ 77/2012 2-1690/2011p.

13.06.2012 року м. Сімферополь

Київський районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючої судді - Кагітіної І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Чьорненької Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання кредитно-заставного договору, -

встановив:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» ( далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 198518,89 грн. звернути стягнення на предмет застави - автомобіль шляхом його продажу банком з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного автомобілю з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.02.2008 року між ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір № SI80AK20770275. За умовами даного договору Банком був виданий відповідачці кредит в сумі 176909,00 гривень на придбання автомобілю, строком до 26.02.2013 року, зі сплатою 15,48 % річних за користування кредитом. За умовами договору відповідачка ОСОБА_1 зобов'язалася щомісяця в період з 21 по 25 число кожного місяця здійснювати сплату платежу для погашення заборгованості, відсотків, комісії та інших витрат в розмірі 4469,58 грн. Станом на 25.02.2011 р. відповідачка має заборгованість у розмірі 198518,89 грн., що складається з заборгованості за кредитом - 134266,25 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 40295,53 грн.; заборгованості по комісії за користуванням кредитом - 2851,35 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 11414,38 грн.; штрафу (фіксована частина) - 250,00 грн.; штрафу (процентна складова) - 9441,38 грн. В забезпечення виконання зобов'язань перед ПАТ КБ «Приватбанк» відповідачка надала у заставу рухоме майно автомобіль марки БАЗ DF25, 2007 року випуску, тип ТЗ: автобус, кузов НОМЕР_3, державним номер НОМЕР_1 ( т. 1 а.с.2-3).

ОСОБА_1 звернулася з зусрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просить розірвати кредитно - заставний договір №SI80AK20770275 від 27.02.2008 року, мотивуючи вимоги тим, що у звязку з настанням мирової финансової кризи, підвищенням курсу долару, скрутного фінансового стану та за сімейними обставинами вона не взмозі виконувати прийняті на себе обов`язки, що є підставою для розірвання кредитно-заставного договору на підставі ст. 652 ЦК України. Підвищення процентної ставки за договором було проведено у порушення діючого законодавства та свідчить про зміну банком змісту договору в частині прав та обов'язків сторін та строку його дії ( т. 1, а.с. 34 - 37).

Ухвалою суду від 10.05.2011 р. обидва позови об'єднані в одне провадження. Зазначеною ухвалою також було повернуто ОСОБА_2 його зустрічний позов до ПАТ КБ «Приватбанк» про розірвання договору поруки від 27.02.2008 року ( т. 1, а.с.70).

В судовому засіданні представник позивача Нозріна Т.Ю. позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позові, проти задоволення позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про розірвання кредитно-заставного договору заперечувала з підстав, викладених у запереченнях на позов.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 у судовому засіданні первісний позов не визнали, позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про розірвання кредитно-заставного договору підтримали у повному обсязі. Додатково зазначивши, що розрахована сума заборгованості за кредитним договором не відповідає дійсності. Банком не була врахована значна кількість внесених платежів. Сума кредиту була фактично видана у розмірі 165000,00 грн. Просили застосувати наслідки спливу строків позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафу. На підвищення процентної ставки ОСОБА_1 не погоджувалась.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідачки та її представника, оцінивши докази, дійшов висновку, що позов ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, яки беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на яки вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Судовим розглядом встановлено, що 27.02.2008 року між ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» (Банк) і ОСОБА_1 ( Позичальник) було укладено кредитно-заставний договір № SI80AK20770275 (далі - Договір). За умовами п. 17.1.1. Договору, Банком відповідачці на термін до 26.02.2013 р. був виданий кредит в сумі 176909,00 грн. на наступні цілі: на купівлю автомобілю - 165000,00 грн., з метою оплати перших страхових платежів за перший рік дії кредиту - 8575,00 грн., з метою оплати коштів за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна - 34,00 грн., з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту - 3300,00 грн.

Відповідно до п.17.4 Договору Позичальник доручив банку, без додаткового узгодження перерахувати Кредит, а саме зазначені вище платежі на відповідні рахунки. Відповідно до меморіальних ордерів грошові кошти були перераховані з відповідною метою згідно до умов договору на відповідні рахунки. Вказане спростовує доводи відповідачки про те, що вона отримала кредит тільки у сумі 165000,00 грн.

Згідно п.п. 17.1.6, 17.1.8. Договору ОСОБА_1 зобов'язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 15,48% на рік на суму залишку заборгованості за кредитним договором в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, та винагороду (комісію) за резервування ресурсів, яка сплачується щомісяця у розмірі 2,04% річних від суми зарезервованих ресурсів.

Відповідно до п. п. 17.1.9, 17.7 Договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати з 21 по 25 число кожного місяця, відповідачка зобов'язалась сплачувати Банку щомісячний платіж в розмірі 4469,58 грн. для погашення заборгованості за кредитом, винагородою, процентам за користування ним.

Відповідно до п. 4.7 Договору, кошти, отимані Банком від Позичальника для погашення заборгованості, направляються для її погашення в такій черговості: для відшкодування витрат \ збитків, яких зазнав банк за Договором ( зокрема, згідно із статтями 3.4.1, 3.4.2, 6.2.7 Договору); для уплати неустойки згідно із статтею 14 Договору; для оплати простроченої Заборгованості за винагородами; для оплати простроченої Заборгованості за процентами; для оплати простроченої Заборгованості за наданий Кредит; сума, що залишилась, направляється на погашення заборгованості в такій послідовності: (1) за винагородами; (2) за процентами; (3) за наданим Кредитом. Для уникнення сумнівів, Заборгованість за винагородами, процентами та частиною Кредиту вважається простроченою, якщо вона не погашена станом на останній день періоду, протягом якого вона повинна бути погашена.

Згідно до п. п. 14.2, 14.3 Договору у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором по поверненню основної суми кредиту та сплати процентів та винагороди, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день просрочки, але не менш 1 гривні.

Відповідно до п. 14.9 Договору при порушенні Позичальником будь-якого грошового зобов'язання за Договором понад 30 календарних днів, Банк має право нарахувати, а Позичальник зобов'язується сплатити Банку штраф у розмірі 250 грн. плюс 5% від суми невиконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 17.9. Договору, забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором виступає автомобіль марки БАЗ DF25, 2007 року випуску, тип ТЗ: автобус, кузов НОМЕР_3, державним номер НОМЕР_1.

Станом на 25.02.2011 р. відповідачка має заборгованість у розмірі 198518,89 грн., що складається з заборгованості за кредитом - 134266,25 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 40295,53 грн.; заборгованості по комісії за користуванням кредитом - 2851,35 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 11414,38 грн.; штрафу (фіксована частина) - 250,00 грн.; штрафу (процентна складова) - 9441,38 грн.

Для оцінки доводів відповідачки про те, що банком не були враховані усі сплачені нею суми, судом до участі у справі був залучений спеціаліст ОСОБА_5 З пояснень останньої та з виписок по рахункам було встановлено зарахування усіх сум, які надходили від позичальника. У зв'язку з тим, що у ОСОБА_1 виникла прострочка, грошові кошти, про які вона зазначала у судовому засіданні, зараховувались на погашення пені, що не суперечить п. 4.7 Договору. Будь-яких інших доказів, які б спростовували розрахунок заборгованості, наданий позивачем, суду не представлено. Стосовно проведеної 11.05.2012 року судової економічної експертизи, то її висновки не мають відповідей на питання суду, у наслідок відсутності у матеріалах справи документів або їх нечитаємості ( т.1, а.с. 91-99, т.2, а.с. 51-56).

Щодо заяви ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності по розрахунку пені та штрафу, то суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені).

Згідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до п. 14.11 Договору сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення Кредиту, винагороди та процентів за користування Кредитом, неустойки тривалістю у 5 років.

Таким чином, заява відповідачки про застосування судом позовної давності не підлягає задоволенню.

Стосовно доводів відповідачка про незаконне підвищення розміру процентної ставки, то суд приймає до уваги наступне. У відповідність до п. 6.3.1. Договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон`юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміни курсу долара США до гривні більше ніж 10% у порівняні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення договору, зміни облікової ставки НБУ, зміни розміру відрахувань у страховий фонд або зміни середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті. При цьому банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу у чинність зміненої процентної ставки.

06.01.2009 р. на підставі розпорядження Правління банку від 31.12.2008 р. ОСОБА_1 було надіслано повідомлення про зміну умов кредитно-заставного договору шляхом збільшення процентної ставки по договору до рівня 22,2% річних, яка починає діяти з 01.02.2009 року. У разі незгоди із встановлюваним згідно умов цього пункту договору новим розміром процентної ставки, позичальник у строк не пізніше 20.01.2009 р. мав право звернутись до відділення банку, що обслуговує кредит, надати письмове повідомлення про свою незгоду зі зміненими умовами кредитування та погасити заборгованість за Кредитним договором в повному обсязі. У разі згоди позичальника щодо змін умов кредитування за вказаним Кредитним договором, встановлення змін буде здійснено автоматично 01.02.2009 року без будь-яких додаткових дій з боку позичальника ( т. 1, а.с. 49, 87-89).

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» N 5, від 30.03.2012р., при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів ).

З матеріалів справи встановлено, що прийняття рішення про підвищення ставки (зміну умов договору), і відправлення повідомлення про прийняте рішення ОСОБА_1 були здійснені до 10.01.2009 року. Тобто, до моменту набрання чинності законом від 12.12.2008 р. про заборону одностороннього підвищення ставок.

Крім того, суд приймає до уваги, що кредитний договір був укладений до 10 січня 2009 року і в ньому сторони досягли домовленості про те, що банк має право в односторонньому порядку змінити процентну ставку. Банком прийнято рішення про підвищення відсоткової ставки до 10 січня 2009 року, а отримання позичальником повідомлення після цієї дати це є лише механізмом такої домовленості.

З огляду на викладене у сукупності судом не встановлено порушення прав відповідачки при підвищенні процентної ставки.

За встановленими загальними правилами виконання зобов'язань, що передбачені ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. Як встановлено судом, заборгованість, яка утворилася станом на 25.02.2011 р. та становить 198518,89 гривень, відповідачкою не сплачена та умови договору до теперішнього часу не виконуються, тому судом дана обставина розцінюється, як одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1069 ЦК України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням, визначаються положеннями про позику та кредит (параграф 1 і 2 глави 71 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Представлений позивачем розрахунок заборгованості відповідачки у суду не викликає сумнів про наявність в неї заборгованості перед позивачем. Частиною 2 ст. 1050 ЦК передбачено, що наслідками порушення відповідачкою щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Оскільки за умовами договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов договору щодо погашення кредиту не встановлено інших умов, суд вважає, що за встановлених обставин, вимоги позивача відповідають умовам укладеного договору та положенням діючого законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 17.9. кредитно-заставного договору в забезпечення виконання зобов'язань перед Банком відповідачка надала у заставу рухоме майно автомобіль марки БАЗ DF25, 2007 року випуску, тип ТЗ: автобус, кузов НОМЕР_3, державним номер НОМЕР_1.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором.

Статтями 19, 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення. Застводержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріусів, якщо інше не передбачене законом, або договором застави.

На адресу відповідачки на виконання вимог п. 12.2.1 Договору було направлено письмове повідомлення про настання Події Дефолту ( затримка сплати Позичальником частини наданого Кредиту та процентів щонайменш на один календарний місяць) з зазначенням вимоги банку про повернення наданої суми Кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим Кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов'язань за Договором протягом 30 днів з моменту отримання повідомлення. Зазначене повідомлення відповідачка отримала та зобов'язала до 28 червня 2010 року погасити половину заборгованості по процентній ставці ( т. 1, а.с. 216). У встановлені строки ОСОБА_1 не усунула Подію дефолту, а тому у Банку у відповідно до п. 12.2.6 Договору виникло право звернути стягнення на Предмет застави в порядку, визначеному у статті 13 Договору.

Згідно до п. 13.9 Договору за вибором Банку звернення стягнення на предмет застави може здійснюватись у судовому порядку відповідно до розділу IV Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень» та умов цього договору.

Статтею 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». передбачено, що у разі задоволення судом вимог про звернення стягнення на предмет застави в рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета застави із застосуванням однієї із процедур, передбачених ст. 26 Закону, яка передбачає і продаж предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскільки на день винесення судом рішення вимоги позивача не виконані, порушення умов кредитного договору не усунені, то у позивача виникло передбачене договорами право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави.

Оскільки за рахунок предмету застави Заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в порядку звернення стягнення на предмет застави - автомобіль марки БАЗ DF25, 2007 року випуску, тип ТЗ: автобус, кузов НОМЕР_3, державним номер НОМЕР_1, суд вважає необхідним визначити відповідно до статей 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» спосіб реалізації предмету застави, а саме звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу вказаного автомобілю Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем.

Щодо посилання позивача на визначення способу реалізації предмету застави з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом, зі зняттям автомобіля з обліку ДАІ України, а також наданням банку повноважень, необхідних для здійснення продажу, то це не ґрунтується на вимогах Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». З огляду на викладене в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про розірвання кредитно-заставного договору не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору.

У сенсі частини 1 статті 652 ЦК України, на яку позивач посилається у зустрічній позовній заяві, зміна або розірвання договору за згодою сторін з підстав істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при його укладенні, можлива, якщо інше не встановлено договором або інше не випливає із суті зобов'язання.

При укладенні кредитно-заставного договору № SI80AK20770275 від 27.02.2008 року ОСОБА_1 були відомі усі умови договору та не існувало ніяких обставин, які б примусили її прийняти ці умови на невигідних для себе умовах.

Відповідно до ч. 2 ст.652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або до його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно умов, зазначених у цій частині ст. 652 ЦК України.

З аналізу зазначених норм убачається, що розірвання договору може бути заявлено стороною до суду тільки після отримання відмови іншої сторони на пропозицію змінити або розірвати договір та одночасної наявність умов, зазначених у ч. 2 ст. 652 ЦК України. Позивачем не надано доказів на підтвердження звернення до банку з пропозицією розірвати договір та одночасної наявність зазначених у ч. 2 ст. 652 ЦК України умов.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» N 5, від 30.03.2012р, при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин.

Згідно п. 16 зазначеної постанови, саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти.

Само по собі скрутне фінансове становище ОСОБА_1 та її сімейні обставини не можуть бути підставою для розірвання договору у сенсі положень ч. 2 ст. 652 ЦК України. Кредитний договір ОСОБА_1 укладала вільно, без будь-якого примусу, а тому вона мала оцінювати свої фінансові ризики. Банком зобов'язання за кредитним договором виконанні у повному обсязі, ОСОБА_1 грошові кошти отримала та зобов'язалась їх повертати на умовах укладеного нею особисто договору.

Щодо неправомірного підвищення процентної ставки, то судом встановлено вище, що воно було здійснено у відповідності до умов кредитного договору та не суперечить положенням ЦК України.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, відповідачкою ОСОБА_1 має бути відшкодовані позивачу сплачений судовий збір у розмірі 1700,00 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 гривень.

На підставі ст. 58 Конституції України, ст. 5, 241, 258, 259, 257, 261, 267, 525-527, 589, 590, 627, 652, 654, 1050, ч. 2 1054, 1069 ЦК України, ст. 19, 20 Закону України «Про заставу», ст. 25, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» N 5, від 30.03.2012р., керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

В рахунок заборгованості за кредитно - заставним договором №SI80AK20770275 від 27.02.2008 року у сумі 198518,89 (сто дев'яносто вісім тисяч п'ятсот вісімнадцять) гривень 89 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом - 134266,25 гривень; заборгованості по процентам за користування кредитом - 40295,53 гривні; заборгованості по комісії за користуванням кредитом - 2851,35 гривні; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 11414,38 гривень; штрафу (фіксована частина) - 250,00 гривень.; штрафу (процентна складова) - 9441,38 гривень, звернути стягнення на предмет застави: автомобіль марки БАЗ DF25, 2007 року випуску, тип транспортного засобу: Е2 автобус, кузов НОМЕР_3, об'єм двигуна - 3,2, державний номер НОМЕР_1, шляхом продажу вказаного автомобілю Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання кредитно - заставного договору №SI80AK20770275 від 27.02.2008 року - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1700,00 (одна тисяча сімсот) гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 (сто двадцять) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК через Київський районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя