АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/1661/12 Справа № 2-4717/11 Головуючий у 1 й інстанції - Мазниця А.А. Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2012 року. м. Дніпропетровськ.

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Осіяна О.М.,

суддів - Максюти Ж.І., Костюченко Н.Є.,

при секретарі - Бойко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2011 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Акціонерного товариства закритого типу «НВО «Созидатель»про визнання договорів недійсними та визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2011 року задоволено частково позов ОСОБА_2

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 блок А у м. Дніпропетровську за рахунок частки ОСОБА_3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В порядку розподілу судових витрат стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 736, 69 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на те, що суд не врахував обставини у справі, доводи суду суперечать вимогам закону.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду частково скасувати із наступних підстав.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що 28.06.1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений шлюб.

25 грудня 2003 року між забудовником АТЗТ «Созидатель»та інвестором ОСОБА_3 був укладений договір №Б 1-12-42 про інвестування житлового будівництва, що передбачав внесення останнім грошових коштів у розмірі 219729 грн. з розстроченням згідно графіку та передачу йому у власність трикімнатної квартири загальною площею 106,6 кв. м. під будівельним АДРЕСА_1, секція 1 у м. Дніпропетровську після завершення будівництва.

09 січня 2004 року сторонами зазначеного договору були підписані додаткові угоди №1 та №2 до нього, що передбачали збільшення суми інвестицій до 246675 грн., відповідну зміну графіку її внесення та зміну окремих умов договору.

27.05.2005 року сторонами вищезазначеного інвестиційного договору була підписана

додаткова угода № 3 до нього, що передбачала включення як інвестора, поряд із ОСОБА_3, також його батька ОСОБА_5.

Інвестиційні зобов'язання за згаданим інвестиційним договором були виконані у повному обсязі.

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.03.2007 року №624 за інвесторами, що приймали участь у будівництві жилого будинку літ. А-17 по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську, було оформлене право приватної власності, в тому числі за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 оформлена на праві спільної власності у рівних частках квартира № 42, що у подальшому була зареєстрована за ними із видачею відповідного свідоцтва.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2008 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був розірваний.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер. Спадщина після його смерті у вигляді Ѕ частини спірної квартири була прийнята його дочкою ОСОБА_4 та оформлена за нею з видачею відповідного свідоцтва.

Посилаючись на вимоги ст.ст. 57,60,69-71 СК України суд вказав, що спільною власністю подружжя є не будь-яке майно, придбане будь-ким з них під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а лише те, що було набуте за рахунок їх спільних коштів та/або праці.

Включення до числа інвесторів за договором про інвестування житлового будівництва від 25.12.2003 р. № Б 1-12-42 батька позивача ОСОБА_5, закону не суперечить, прав та обов'язків позивачки не стосується. Крім того, щодо його оспорювання позивачкою був пропущений без поважної причини строк позовної давності, оскільки його екземпляр був наданий нею як додаток до позову, будь-які обставини ускладнень з його отриманням позивачкою не наведені та не обґрунтовані, а отже пояснення ОСОБА_3 про те, що цей документ разом з іншими перебував у них вдома весь час після його укладання та був позивачці добре знайомий, матеріалами справи не спростовані. Тому суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні позову в частині, що стосується визнання недійсним цього правочину.

У зв'язку із чим суд не задовольнив позовні вимоги щодо визнання права власності в частині, що стосується частки, оформленої на праві власності за ОСОБА_5, а у подальшому успадкованої ОСОБА_4 Одночасно суд взяв до уваги, що зазначена частка перейшла у власність ОСОБА_4 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №624 від 15.03.2007 року, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.02.2008 року, свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.05.2010 року, всі ці документи є чинними, жодний з них не був оспорений та скасований, а отже частина належного ОСОБА_4 майна не може бути витребувана на користь позивачки. Також враховано, що позивачкою був пропущений без поважної причини строк позовної давності щодо оспорювання права власності ОСОБА_5 на частину спірної квартири, оскільки обставини його оформлення мали місце у березні 2007 року та лютому 2008 р., позивачка, що за змістом її позову була обізнана про внесення всієї інвестиційної суми та мала на руках відповідні квитанції, за умови належного ставлення до своїх цивільних прав могла дізнатися про них.

Тому позовні вимоги в частині визнання за позивачкою права власності суд частково задовольнив шляхом визнання за нею права власності на ј частину частки відповідача ОСОБА_3 у спірній квартирі, набутої ними спільно, що складає 1/4 частину квартири в цілому.

Але із висновками суду в частині відмови у визнанні недійсною додаткової угоди погодитись не можна, оскільки вони не відповідають вимогам закону.

Відповідно до вимог ч.1 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. А частиною другою цієї статті передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Договором від 25 грудня 2003 року між забудовником АТЗТ «Созидатель»та інвестором ОСОБА_3 про інвестування житлового будівництва передбачалося внесення саме ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 219729 грн. з розстроченням та передачу йому у власність трикімнатної квартири загальною площею 106,6 кв. м. під будівельним АДРЕСА_1, секція 1 у м. Дніпропетровську після завершення будівництва. 09 січня 2004 року цими ж сторонами підписані додаткові угоди №1 та №2 до договору, що передбачали збільшення суми інвестицій до 246675 грн.

Ніякими доказами не підтверджується, що грошові кошти для інвестиції у будівництво квартири належали особисто ОСОБА_3 Таким чином, вказаний договір укладався в інтересах сімї, що не спростовано відповідачами.

Укладення 27.05.2005 року додаткової угоди № 3 до договору, що передбачала включення як інвестора, поряд із ОСОБА_3, також його батька ОСОБА_5 було проведено без згоди позивачки. Внаслідок цієї угоди зменшилася частка сімї позивачки у інвестуванні будівництва квартири, що порушило її права.

За таких обставин доводи позивачки про недійсність цієї угоди відповідають вимогам ч.2 ст.65 СК України.

Належних і достовірних доказів про те, що позивачка своєчасно знала про укладення цієї угоди, відповідачі суду не надали. Доводи позивачки про те, що про наявність додаткової угоди від 27.05.2005 року вона дізналася із відповіді реєстратора у жовтні 2009 року, відповідачі належними та достовірними доказами не спростували. А тому із врахуванням цих обставин, моменту розірвання шлюбу, та вимог ч.1 ст.261 ЦК України, ч.2 ст.72 СК України наявні підстави для визнання вказаної додаткової угоди недійсною. У зв'язку із чим рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно скасувати та частково задовольнити позов.

Що стосується вимог про скасування державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_4, та визнання права власності на Ѕ частину цієї квартири, то вони є передчасними і не підлягають задоволенню, оскільки до теперішнього часу є чинним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.03.2007 року №624 в частині, яким було оформлене право приватної власності, в тому числі за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 і на підставі якого видане свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5, яке також не визнане недійсним.

Тому в іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307,309, 316 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2011 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання угоди недійсною.

Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 27 травня 2005 року до договору №Б 1-12-42 від 25.12.2003 року, укладеного між АТЗТ «НВО «Созидатель»та ОСОБА_3, ОСОБА_5.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили із моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: