АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11/1690/432/2012

Головуючий по 1-й інстанції Сидоренко

Суддя-доповідач: Корсун О. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2012 року м.Полтава

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтава кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Миргородського районного суду Полтавської області від 06 березня 2012 року ,-

ВСТАНОВИЛА :

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Аткарська, Саратовської обл., Російської Федерації, громадянина України, з середньо - технічною освітою, одруженого, не маючого утриманців, військового пенсіонера, раніше не судимого, мешканця АДРЕСА_1,

засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до штрафу в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнаний винуватим та засуджений за злочин проти здоров'я особи, вчинений за наступних обставин.

Так, 12 липня 2011 року близько 19 години 30 хвилин в приміщенні гаражу АДРЕСА_2 на ґрунті тривалих неприязних відносин, в ході сварки, ОСОБА_2 умисно наніс ОСОБА_3 один удар кулаком руки по голові в результаті чого потерпілій були завдані тілесні ушкодження у вигляді синця в ділянці лівого тім'яного бугра, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

В апеляції засуджений просить вирок суду скасувати та постановити стосовно нього виправдувальний вирок. При цьому зазначає, що у справі відсутній жоден доказ на підтвердження показань потерпілої про його перебування у приміщенні гаражу потерпілої і нанесенні їй удару 12 липня 2011 року. Згідно протоколу судового засідання всі свідки показали, що були свідками взаємної сварки між ним та потерпілою, яка відбувалася на подвір'ї біля гаражів і вони не бачили, що він наносив удари потерпілій. Суд помилково прийшов до висновку про те, що показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не є доказами відсутності його вини у скоєнні злочину. Суд всупереч положення Конституції України прийшов до переконання про доведеність його вини у вчиненні злочину посилаючись на ті обставини, що у ході судового розгляду справи не здобуто будь-яких об'єктивних даних на підтвердження того, що потерпіла могла отримати виявлені у неї тілесні ушкодження в інший час та за інших обставин.

На апеляцію засудженого надійшли заперечення в яких потерпіла просить апеляцію засудженого залишити без задоволення. Зазначає, що винуватість ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині підтверджується: показаннями засудженого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та висновком судово-медичної експертизи № 500 від 23.12.2011 р.. Крім того винуватість ОСОБА_2 підтверджується проведеним під час судового розгляду оглядом місця події за участю експерта в ході якого було встановлено відповідність обставин, викладених у її скарзі фактичним подіям, які відбувались 12 липня 2011 р. і невідповідність показань свідків зі сторони засудженого з якими вона перебуває у неприязних стосунках.

Заслухавши доповідача, провівши часткове судове слідство та вислухавши пояснення засудженого на підтримання апеляції, яку він просив задовольнити, потерпілої про обґрунтованість вироку, перевіривши матеріали справи і доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд першої інстанції в аспекті статей 65, 67 КПК України ретельно проаналізував зібрані в справі докази, а тому висновок суду про доведеність вини засудженого у вчиненому злочині є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних у справі доказах, всебічно перевірними у судовому засіданні та детально наведеними у вироку, яким суд дав об'єктивну оцінку.

Так, із показань потерпілої, які є стабільними, послідовними та взаємодоповнюючими і узгодженими з іншими доказами вбачається, що останні два з половиною роки у них з засудженим неприязні відносини. 12 липня 2011 року приблизно о 19 год. 20 хв. вона прийшла до свого гаражу, щоб взяти автомобіль і відвезти свою онуку на залізничний вокзал. Відкрила одну половину воріт, повісила ключі, відкрила багажник автомобіля. В цей час до неї в гараж зайшов засуджений ОСОБА_2, який з нецензурною лайкою став вимагати прибрати перегній, який лежав за гаражем. На її відповідь, що цим буде займатись її чоловік, засуджений вдарив її ногою по нозі, потім кулаком по голові ззаду і наніс п'ять ударів кулаком руки в обличчя та по голові спереду, після чого витягнув її за руки з гаражу, закрутив їй руки за спину та, відвівши в сторону, штовхнув на землю, покриту щебенем, внаслідок чого вона впала і забила грудну клітку. Кричала вона у гаражі, але на її крики про допомогу ніхто не прийшов. Після цього засуджений закрив свій гараж і поїхав на мопеді. Вона також закрила свій гараж, пішла додому, там їй стало погано і вона викликала міліцію і швидку допомогу, яка доставила її в лікарню.

Такі показання потерпілої про спричинення їй тілесних ушкоджень узгоджуються з висновком експерта № 500 від 23. 12. 2011 року про характер і механізм спричинених їй 12 липня 2011 року тілесних ушкоджень, зазначених у вироку відповідно до якого у ОСОБА_3 строком на 12 липня 2011 року виявлені легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я у вигляді синця в ділянці лівого тім'яного бугра, саден на правому передпліччі та правому ліктьовому суглобі. Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій лівого гомілко - ступневого та ліктьового суглобів, які утворилися від дії тупих предметів і могли утворитися 12 липня 2011 року від не менш ніж від 4 (чотирьох) точок прикладення сили. Пошкодження в вигляді саден та синця могли утворитися при падінні та ударі об тверде покриття з наявністю щебеню. Пошкодження в вигляді струсу головного мозку та синця в ділянці лівого тім'яного бугра могло утворитися від удару кулаком по голові (а. с. 131-132).

При апеляційному розгляді справи висновок експертизи підтвердив і допитаний в судовому засіданні експерт Василов М.І.

Наявність конфлікту з потерпілою не заперечує і сам засуджений ОСОБА_2 та підтвердив під час розгляду справи у суді першої інстанції свідок ОСОБА_5.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що відразу після побиття потерпіла звернулася до Миргородського МВ ( з обслуговування м. Миргород та Миргородського р-ну) УМВС України в Полтавській області з офіційним повідомленням про скоєний відносно неї злочин та за медичною допомогою до Миргородської центральної районної лікарні, де у неї були виявлені та зафіксовані тілесні ушкодження і вона була направлена 12 липня 2011 року на стаціонарне лікування (виписка Миргородської центральної районної лікарні (а. с. 5) ).

Підтвердили в суді першої інстанції факт вчинення злочину засудженим і свідки ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_10.

Зокрема свідок ОСОБА_14 у суді першої інстанції показала, що 12 липня 2011 року вона почувши крик вийшла з будинку і побачила, що засуджений витягав потерпілу з гаражу, закрутив її і штовхнув внаслідок чого потерпіла впала (а. с. 100).

Вказані показання спростовують твердження в апеляції засудженого про те, що у справі відсутні докази того, що він перебував 12 липня 2011 року у приміщенні гаражу потерпілої.

Свідки ОСОБА_8, ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_10 підтвердили факт госпіталізації ОСОБА_3 12 липня 2011 року у травматологічне відділення Миргородської ЦРЛ з діагнозом « закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій лівого гомілково-ступневого та правого ліктьового суглобів» і проходження лікування з 12.07.2011 р. по 19.07.2011 р..

Посилання засудженого в апеляції на те, що суд помилково прийшов до висновку про те, що показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не є доказами відсутності його вини у скоєнні злочину є безпідставними, оскільки у вироку зазначено, що показання вказаних свідків на думку суду не є беззаперечними доказами відсутності вини засудженого у скоєнні злочину, оскільки за показаннями потерпілої кричати вона почала вже після нанесення їй засудженим удару по голові. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 були свідками сварки між засудженим та потерпілою яка відбувалася біля гаражів 12 липня 2011 року. При цьому як розпочався конфлікт вони не бачили, вони почали за ним спостерігати коли почули крик та не раніше моменту, коли за показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 потерпіла вдарила підсудного ключами, а він перехопив її руку, завів за спину та підштовхнув потерпілу до її гаража і вона впала.

Доводи засудженого в апеляції про те, що суд першої інстанції посилався на показання потерпілої, як на доказ його винуватості у вчиненні злочину є необґрунтованими, оскільки суд мав право посилатися на показання потерпілої стосовно нанесення їй тілесних ушкоджень засудженим, адже ці показання згідно із ст. 65 КПК України також є джерелом доказів. А враховуючи, що засуджений наносив потерпілій тілесні ушкодження в приміщенні гаражу, фактично показання потерпілої є у даному випадку єдиним таким джерелом, не вірити якому у суду підстав не було, оскільки вони є стабільними, послідовними та взаємодоповнюючими і узгодженими з іншими доказами.

Отже, суд першої інстанції правильно розцінив заперечення ОСОБА_2 своєї вини у скоєнні діянь, інкримінованих за скаргою приватного обвинувачення, як реалізацію його права на захист та способом уникнення кримінальної відповідальності за ці діяння.

Водночас є правильним висновок суду і про те, що наявними у справі доказами не підтверджена наявність прямого умислу засудженого на заподіяння потерпілій саден правої верхньої кінцівки, забою лівого гомілково-ступневого та ліктьового суглобів, у нанесенні яких він обвинувачується, оскільки вони виникли внаслідок падіння потерпілої, а заподіяння легкого тілесного ушкодження з необережності не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Суд першої інстанції аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності і беручи до уваги той факт, що в ході судового розгляду справи не здобуто будь-яких об'єктивних даних на підтвердження того, що потерпіла могла отримати виявлені у неї тілесні ушкодження в інший час та за інших обставин, ніж встановлені по справі, про що зазначається в апеляції, прийшов до правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину.

Дії засудженого судом за ч. 2 ст. 125 КК України кваліфіковані правильно і покарання засудженому ОСОБА_2 призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України, відповідає вчиненому та його особі. Воно є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.

Постановлене судове рішення колегія суддів вважає законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для скасування вироку не вбачає.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Миргородського районного суду Полтавської області від 06 березня 2012 року без зміни.

Головуючий: О. М. Корсун

Судді: