АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-4533/11

22ц-404/12 Головуючий по 1-й інстанції Стрюк Л.І.

Суддя-доповідач: Обідіна О. І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2012 року м.Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого: Обідіної О.І.

Суддів: Бутенко С.Б., Панченка О.О.

при секретарі Ємельянова В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Полтавського районного суду від 14 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою , що втратила право користування жилим приміщенням,

колегія суддів , заслухавши доповідь судді - доповідача Обідіної О.І.

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Полтавського районного суду від 14.12.2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням - будинком АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення по відмову в задоволенні позову . Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, , невірну оцінку доказів, що призвело, на її думку, до помилкового вирішення спору.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 309 ч.1 п. 3 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

По справі встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 1993 року по 2008 рік, від якого мають спільних дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

За час спільного проживання подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 придбали в 1999 році житловий будинок з господарськими спорудами , розташований в АДРЕСА_1, який був зареєстрований на ім»я ОСОБА_3

За спільною домовленістю сторони подарували вказаний будинок своїм дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про що 11.06.2008 р. уклали договір.

10.04.2011 року зазначений житловий будинок як приватну спільну часткову власність зареєстровано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5

На даний час в будинку зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_2 та їх діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Приймаючи рішення про визнання ОСОБА_2 особою, яка втратила право користування вказаним будинком, суд першої інстанції на підставі показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_2 прийшов до висновку, що відповідач не проживає в будинку близько двох років , не несе витрати по його утриманню, тому згідно до положень ст. 71 ЖК України вона втратила права на користування ним, а її не щодавне вселення в останній проведено всупереч волі членів сім»ї.

З вказаним висновком не може погодитись колегія суддів з наступних підстав.

Як вбачається з позовної заяви, позивач, не являючись власником будинку, пред»явив позов , діючи як законний представник та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зазначивши, що останні проживають в спірному будинку.

Разом з цим, в судовому засіданні встановлено та не спростовано самим позивачем, що після припинення подружніх відносин та розірвання шлюбу, з матір»ю. залишився проживати син ОСОБА_5, а з батьком ОСОБА_4.

Також встановлено, що відповідач , за наявності неприязнених та конфліктних відносин з позивачем , фактично не проживає в спірному будинку, а відтак в ньому не проживає та не має можливості ним користуватись і його власник - неповнолітній ОСОБА_5

Частина 2 ст. 154 СК України підтверджено статус матері та батька як законних представників дитини.

Разом з тим, ОСОБА_4, якій виповнилось 17 років, відповідно до ч.2 ст. 29 ЦПК України має можливість самостійно здійснювати цивільна права та виконувати свої обов»язки , тоді коли ОСОБА_5 є малолітнім і його інтереси представляють батьки.

Зважаючи на те, що син сторін фактично проживає однією сім»єю з матір»ю, яка займається його вихованням та утриманням, у зв»язку з чим вказаним будинком не він користується , колегія суддів не приймає до уваги твердження позивача проте, що позов про визнання ОСОБА_2 втратившою право на користування останнім пред»явлено в інтересах сина ОСОБА_5.

Згідно ст.. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом , звернутись до суду за захистом своїх порушених , невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Оскільки позивачем визначено, що позов пред»явлено не у власних інтересах, а в інтересах дітей з метою зняття відповідача з реєстрації у відповідності до ч.1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» , ОСОБА_3 , діючи як законний представник , повинен був зазначити які саме порушення прав, свобод та інтересів дітей допустила відповідач та довести останні згідно з вимогами ст. 10,60 ЦПК України.

Враховуючи обставини по справі , колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість заявлених вимог .

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що положення ст. 71 ЖК України не регламентують правовідносини, які випливають з користування жилими приміщеннями в будинках приватного житлового фонду, а одночасне посилання позивача як на підставу заявлених вимог на положення ст. 71 та ст. 107 ЖК не передбачено діючим законодавством.

Оскільки неправильне застосування норм матеріального права призвело до невірного вирішення спору , висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судове рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 303, 309 ч.1 п.3,4 , 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Полтавського районного суду від 14 грудня 2011 року скасувати та постановити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою , що втратила право користування жилим приміщенням.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий: О. І. Обідіна

Судді: