справа № 2-1550/11

№ провадження 2/415/1353/12

РІШЕННЯ

Іменем України

04.04.2012 м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді Нельге Д.В.,

при секретарі Гаркуше В.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Сезоненко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпродзержинське житлове об'єднання» «Про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати; стягнення премії; стягнення середнього заробітку за час затримки виплати нарахованої заробітної плати», -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на його користь:

- 26 768,06 грн. - премію за період з жовтня 2008р. по грудень 2010р.;

- 1384,22 грн. - нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з березня 2007 року по грудень 2010 року;

- 20177,96 грн. - середній заробіток за весь час затримки виплати нарахованої зарплати по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що, з 01.03.2007р. по 30.11.2010р. він працював на підприємстві відповідача - Комунального підприємства «Дніпродзержинське житлове об'єднання» (далі КП «ДЖО»), при цьому відповідач постійно порушував ЗУ «Про оплату праці», а саме, починаючи з 2008 року безпідставно, без оформлення наказів про позбавлення премії, позбавляв його премії повністю або частково, а саме не нараховував премію у повному обсязі, тобто у розмірі 50% (25% - при виконанні показників, визначених у колективному договорі, і 25% - за виконання плану ППР), відповідно до чого, починаючи з жовтня 2008р. по день звільнення йому не було донараховано заробітної плати у вигляді недоплаченої премії у розмірі 26768,06 грн. Крім того, при звільнені з підприємства, відповідачем було проведено з ним остаточний розрахунок, але, при цьому, йому не в повній мірі було нараховано заробітну плату, так як, без його заяви про утримання із його заробітної плати профспілкових внесків, відповідачем незаконно утримувались із його заробітної плати членські профспілкові внески, відповідно до чого, за період з березня 2007 року по грудень 2010 року із його заробітної плати незаконно утримано відповідачем 1384,22 грн., та не виплачено при звільненні. На підставі зазначеного вважає, що, так як при звільненні, йому не було виплачено всіх сум, що належать йому від підприємства, відповідач, на підставі ст.117 КЗпП України, повинен виплатити йому, як компенсацію, його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, розмір якого на день пред'явлення позову складає 20177,96 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позов у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, а також суду пояснив, що, в день звільнення відповідач видав йому трудову книжку, а також провів кінцевий розрахунок, видавши заробітну плату, але, при цьому, йому не було донараховано премію у повному обсязі, а саме у розмірі 50%. На підставі того, що накази про притягнення його до дисциплінарної відповідальності або позбавлення премії повністю або частково за виробничі порушення - відсутні, вважає, що премія повинна була йому нараховуватись саме у розмірі 50%, а не у тому розмірі, яка була нарахована йому за період з жовтня 2008р. по грудень 2010р. Крім того, при звільненні, з його заробітної плати було утримано профспілкові внески у розмірі 1384,22 грн., які не повинні були відповідачем утримуватись, так як заяву про утримання з нього профспілкових членських внесків, передбачену ст.42 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» - він не писав, й до профспілки він не вступав, тому вважає, що, не залежно від того був він членом профспілки, чи не був, зазначені кошти було утримано з нього безпідставно, так як заяву про утримання профспілкових внесків з його заробітної плати він не писав. Відносно того, що він отримував від профспілки профспілкову допомогу на оздоровлення, може пояснити, що вказані кошти він дійсно отримав, але отримав їх для своєї колеги - матері-одиночки Ємельянової. Так як, на момент звільнення йому не була виплачена сума незаконно утриманих відповідачем профспілкових внесків у розмірі 1384,22 грн., вважає, що при звільненні йому не було виплачено всіх сум, що належать йому від підприємства, тому, на підставі ст.117 КЗпП України, просить стягнути з відповідача як компенсацію його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, розмір якого на день пред'явлення позову, складає 20177,96 грн.

В судовому засіданні представник відповідача Сезоненко Д.С. проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що, премія позивачу нараховувалась відповідно до умов колективного договору. Нарахування премії у розмірі 50% є гранічним розміром премії, а не обов'язковою величиною, а виконання плану - необхідною, але, не єдиною умовою її нарахування, що підтверджується Положенням про оплату праці працівників КП «ДЖО», згідно п.8 якого працівники преміюються за високу культуру і якість обслуговування та по результатам господарської діяльності в розмірі до 50% фонду оплати праці, відповідно до чого вимоги позивача відносно нарахування йому не донарахованої премії у розмірі 50%, вважає безпідставними та необґрунтованими, а посилання позивача на ст.97 КЗпП та ст.ст.15,22 ЗУ «Про оплату праці» в частині того, що роботодавець не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами - є нікчемними, тому що визначення розміру премії - це не одностороння дія, а така, що передбачена колективним договором. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача незаконно утриманих з його заробітної плати за період з березня 2007 року по грудень 2010 року профспілкових внесків у розмірі 1384,22 грн. - зазначену вимогу вважає не обґрунтованою, так як, згідно протоколу № 15 зібрання профспілки КП «ДЖО» позивач отримував від профспілки матеріальну допомогу не як робітник, а як член профспілки. Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача як компенсації за невиплачену позивачу при звільненні суму у розмірі 1384,22 грн. - утриманих відповідачем профспілкових внесків, вважає, що, так як вказана сума була утримана відповідачем із заробітної плати позивача, як члена профспілки, тобто законно, вважає, що на день звільнення позивача йому було виплачено усі суми, що належали йому від підприємства, тому вважає, що вказана позовна вимога є безпідставною.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що вона працює бухгалтером на підприємстві відповідача з грудня 2009р. Заробітну плату позивачу вона нараховувала згідно наказів та табеля, які надавали їй відділ кадрів та відділ економіки КП «ДЖО». Премія нараховується відповідно до наданої відомості, яка затверджується керівником підприємства, плановим відділом та головним бухгалтером. Відрахування із заробітної плати, які прямо не передбачені законом, здійснюються за заявою працівників. Але, коли вона почала працювати у 2009р. на посаді бухгалтера КП «ДЖО», база даних бухгалтерської програми вже містила інформацію про те, що, при нарахуванні заробітної плати позивача з нього необхідно було утримувати 1% профспілкового внеску, як з члена профспілки, на підставі чого із заробітної плати позивача й утримувався профспілковий внесок у розмірі 1%.

Вислухавши сторони, пояснення свідка, вивчивши матеріали справи, та дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

В ході судового розгляду, з урахуванням наданих суду доказів, було встановлено, що, з 01.03.2007р. по 30.11.2010р. позивач ОСОБА_1 працював на Комунальному підприємстві «Дніпродзержинське житлове об'єднання», та перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Згідно довідки про середню заробітну плату (дохід), наданої позивачу 21.02.2011р. КП «ДЖО», при звільненні позивача у листопаді 2010р., відповідачем було нараховано та виплачено позивачу заробітну плату у розмірі 4218,98 грн.

В судовому засіданні позивач визнав ту обставину, що при звільненні йому дійсно було виплачено відповідачем заробітну плату у розмірі 4218,98 грн. Проте, враховуючи те, що, при звільненні йому не було виплачено безпідставно відраховані відповідачем профспілкові внески у розмірі 1384,22 грн., вважає, що, сплачена відповідачем при його звільненні заробітна плата не відповідає розміру суми, належної йому при звільненні, на підставі чого, вважає, що відповідач, відповідно до ст.117 КЗпП, повинен виплатити йому його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що заперечує у повному обсязі проти позовних вимог позивача, та вважає, що профспілкові внески у розмірі 1384,22 грн. із заробітної плати позивача були утримані відповідачем законно, на підставі чого вважає, що при звільненні позивачу було виплачено всі суми, що належали йому при його звільненні.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Приймаючи до уваги пояснення сторін, та визнані ними обставини, суд встановив, що при звільненні позивача відповідачем була виплачена позивачу заробітна плата у розмірі 4218,98 грн., тобто не оспорювана ним сума.

Позивач, не погоджуючись із розміром виплаченої йому при звільненні суми, просить на підставі ст.117 КЗпП, зобов'язати відповідача виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного з ним розрахунку, розмір якого на день пред'явлення позову, складає 20177,96 грн.

Згідно ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, свої позовні вимоги стосовно розміру належних позивачу при звільненні сум, останній обґрунтовує тим, що, з його заробітної плати відповідачем безпідставно було відраховано профспілкові внески у розмірі 1384,22 грн., та, як наслідок, зазначена сума коштів не була виплачена йому при звільненні відповідачем. На підтвердження тієї обставини, що він не був членом профспілки, й не повинен був сплачувати профспілкові внески, позивач посилається на той факт, що заяви, передбаченої ст.42 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» - він не писав, тому вважає, що, незалежно від того був він членом профспілки, чи не був, зазначені кошти було утримано з нього безпідставно, та безпідставно не виплачені йому при звільненні.

Заперечуючи проти вказаних доводів позивача, представник відповідача суду зазначив, що, на сьогоднішній день, після зміни керівника профспілкової організації КП «ДЖО» відповідач не має можливості надати суду письмову заяву позивача про вступ до профспілки та заяву про утримання профспілкових внесків, але, на підтвердження того факту, що позивач являвся членом профспілки, та, як наслідок, повинен був відраховувати профспілкові внески, надав суду видатковий касовий ордер про отримання позивачем, як членом профспілки, матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 400,00 грн.; витяг з протоколу № 15 зібрання профспілки щодо надання, згідно заяви члена профспілки, грошових коштів за рахунок коштів профбюджету позивачу ОСОБА_1 на оздоровлення у сумі 400,00 грн.; заяву позивача, як члена профспілки, на ім'я голови профспілки щодо надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердив ту обставину, що дійсно він звертався із заявою про отримання ним, як членом профспілки, матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 400,00 грн., та дійсно отримав від профспілки КП «ДЖО» за рахунок коштів профспілкового бюджету матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 400,00 грн., але, при цьому, вказану допомогу він отримав для своєї колеги - матері-одиночки Ємельянової. При цьому вказує, що, так як, заяви, передбаченої ст.42 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» він не писав, вважає, що відповідач безпідставно проводив відрахування профспілкових внесків з його заробітної плати.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши надані суду докази, та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку, що не мали місце ті обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог в частині стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з березня 2007 року по грудень 2010 року у розмірі 1384,22 грн., з огляду на наступне.

Згідно ст.42 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» № 1045-XIV від 15.09.1999р., на яку посилається позивач, як на правову підставу своїх позовних вимог, за наявності письмових заяв працівників, які є членами профспілки, роботодавець щомісячно і безоплатно утримує із заробітної плати та перераховує на рахунок профспілки членські профспілкові внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в терміни, визначені цим договором. Роботодавець не має права затримувати перерахування зазначених коштів.

Згідно ст.1 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» № 1045-XIV від 15.09.1999р., членом профспілки є особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески.

З наведеного суд вбачає, що чинним законодавством чітко визначено, що лише у сукупності вказаних у ст.1 вищезазначеного Закону ознак особа являється членом профспілки.

Згідно п. 1.1 Рекомендацій щодо порядку сплати та обліку членських профспілкових внесків, наданих у Постанові Федерації професійних спілок України N П-6-15 від 21.09.2006р., сплата членських профспілкових внесків - один із статутних обов'язків члена профспілки та одна із ознак належності до профспілки, сприяння її діяльності й організаційному зміцненню.

Відповідно до п.5.10 вищевказаних Рекомендацій, у разі виявлення фактів неправильного нарахування членських профспілкових внесків, несвоєчасного й неповного перерахування їх організаційним ланкам профспілки складається акт у встановленому порядку і вживаються заходи для усунення недоліків.

Як вбачається із заяви члена профспілки - позивача ОСОБА_1 (т.1 а.с.35), останній звертався на адресу голови профспілки КП «ДЖО» щодо надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення.

Як вбачається з Витягу з протоколу № 15 зібрання профспілки КП «ДЖО» (т.1 а.с.34), на підстави заяви члена профспілки - позивача ОСОБА_1, членами профспілки було прийнято рішення провести виплату грошових коштів за рахунок коштів профспілкового бюджету позивачу ОСОБА_1 на оздоровлення у розмірі 400,00 грн.

Згідно видаткового касового ордеру № 9 від 19.02.2009р. (т.1 а.с.33), позивач ОСОБА_1, як член профспілки, на підставі Витягу з протоколу № 15 зібрання профспілки КП «ДЖО», отримав матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 400,00 грн., факт отримання якої позивач визнав в ході розгляду справи.

Таким чином, приймаючи до уваги факт особистого звернення позивача ОСОБА_1, як члена профспілки, до голови профспілки КП «ДЖО» щодо надання матеріальної допомоги на оздоровлення, та отримання позивачем грошових коштів за рахунок коштів профспілкового бюджету, суд приходить до висновку, що, вказані факти свідчать про те, що позивач ОСОБА_1, працюючи на підприємстві відповідача, являвся членом профспілки КП «ДЖО», та, відповідно до ст.1 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» № 1045-XIV від 15.09.1999р. сплачував членські профспілкові внески, сплата яких, згідно вищезазначених Рекомендацій, є одним із статутних обов'язків члена профспілки та однією із ознак належності до профспілки.

Доводи позивача, щодо відсутності заяви, передбаченої ст.42 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» № 1045-XIV від 15.09.1999р., та, як наслідок, відсутності підстав для стягнення профспілкових членських внесків з його заробітної плати, суд вважає такими, що спростовуються фактом особистого звернення позивача ОСОБА_1, як члена профспілки, до голови профспілки КП «ДЖО» щодо надання матеріальної допомоги на оздоровлення, та отримання ним грошових коштів за рахунок коштів профспілкового бюджету.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що, зазначені позивачем доводи щодо незаконного утримання відповідачем із заробітної плати позивача профспілкових внесків у розмірі 1384,22 грн. - є безпідставними, на підставі чого, приймаючи до уваги також відсутність будь-яких доказів щодо неправильного нарахування членських профспілкових внесків позивача, факт якого встановлюється та підтверджується складеним у встановленому порядку актом - суд приходить до висновку, що факт незаконного утримання із заробітної плати позивача профспілкових внесків відповідачем не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи, на підставі чого суд вважає необхідним відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1384,22 грн. - нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати за період з березня 2007 року по грудень 2010 року.

Враховуючи, що, при наявності спору про розмір належних звільненому позивачу сум, судом, в ході розгляду справи, не встановлено порушень з боку власника щодо виплати належних звільненому працівникові сум, суд вважає також необхідним відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 20177,96 грн.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення на його користь не нарахованої та невиплаченої премії у розмірі 50% за період з жовтня 2008р. по грудень 2010р. у розмірі 26 768,06 грн. - суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до п.6 Постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» N 13, 24.12.1999р., судам належить мати на увазі, що відповідно до загальних положень статей 1 і 2 Закону ЗУ «Про оплату праці» N 108/95-ВР, розмір заробітної плати за працю на підставі трудового договору залежить від професійно-ділових якостей працівника, складності й умов виконуваної ним роботи, результатів останньої та господарської діяльності підприємства і що за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Відповідно до п.8 Постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» N 13, 24.12.1999р., при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

Згідно ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Частиною першою статті 21 Закону України "Про оплату праці" передбачено право працівника на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.

Згідно п.7 Положення про преміювання працівників КП «ДЖО» із фонду оплати праці за виробничі результати, керівнику вказаного підприємства надається право установлювати премію в межах фонду споживання персонально кожному спеціалісту та службовцю в залежності від особистого вкладу цього працівника.

Згідно п.8 Положення про оплату праці працівників КП «ДЖО», працівники преміюються за високу культуру і якість обслуговування та по результатах господарської діяльності в розмірі до 50% фонду оплати праці. Індивідуальний розмір цих премій встановлюється керівником.

З наведеного суд вбачає, що, індивідуальний розмір премії на підприємстві відповідача встановлюється керівником даного підприємства по результатах господарської діяльності, та, в залежності від особистого вкладу працівника, при цьому, працівники преміюються в розмірі до 50% фонду оплати праці, тобто у розмірі, який не є фіксованим розміром, а є гранічним розміром нарахування премії, й, у кожному конкретному випадку залежить від зазначених у вищевказаних Положеннях умов.

Згідно матеріалів справи, а саме: розрахункового листка за листопад 2010р. (т.1 а.с.89), платіжних відомостей за листопад, грудень 2010р. (т.1 а.с.90-92); наказів КП «ДЖО» «Про преміювання» та відомостей нарахування премії робітникам апарату управління КП «ДЖО» (т.1 а.с.93-141) позивачу ОСОБА_1 підприємством відповідача проводилось нарахування премії за вказаний у позовних вимогах період згідно затверджених відомостей, на підставі наказів КП «ДЖО», узгоджених особисто позивачем.

Таким чином, дослідивши наявні у справі докази, та встановивши факт відповідного преміювання позивача з жовтня 2008р. по грудень 2010р. згідно затверджених відомостей, на підставі наказів КП «ДЖО», суд приходить до висновку, що, позовні вимоги позивача стосовно недоплаченої йому премії у період з жовтня 2008р. по грудень 2010р. у розмірі 50% - є безпідставними, так як позивач, належними і допустимими доказами не довів, що, за вищезазначений період він, відповідно до актів законодавства і колективного договору, мав право на отримання до посадового окладу премій саме у розмірі 50%, проте, через порушення відповідачем права працівника на оплату своєї праці, вказаної премії не отримав.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 116, 117, Кзпп, ст.42 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» № 1045-XIV від 15.09.1999р.; Постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» N 13, 24.12.1999р., ЗУ «Про оплату праці», ст.ст. 3-5, 10, 15, 60, 110, 208, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпродзержинське житлове об'єднання» «Про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати; стягнення премії; стягнення середнього заробітку за час затримки виплати нарахованої заробітної плати» - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Нельга Д. В.