Справа № 22-ц- 5115 / 2006 р.                                             Головуючий: 1 інст. Бершов Г.Є.

Категорія: право власності                                                  Доповідач:     Даниленко В.М.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

26 вересня 2006 року                                                                              м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Луспеника Д.Д.,

суддів           -         Даниленка В.М., Швецової Л.А.,

при секретарі -            Гребенщиковій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеля­ційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 7 серпня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про ви­знання недійсними свідоцтва про право на спадщину та частково недійсним договору дару­вання, а також визнання права власності на частину житлового будинку й перерозподіл ідеа­льних часток його співвласників, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2005 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому оспорював свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого батька -ОСОБА_3, виданого державним нотаріусом Першої державної но­таріальної контори Харківського району Харківської області 12.07.1996 року на ім'я його ма­тері ОСОБА_4 та сестри ОСОБА_2 - відповідачки по справі на спадкове майно - 2/15 частини житлового будинку, який знаходиться АДРЕСА_1.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_3 посилався на те, що на день смерті спа­дкодавця батьки в шлюбі не перебували, а тому його мати не мала права претендувати на спадкове майно та отримувати свідоцтво про право на спадщину.

В процесі розгляду цивільної справи судом позивач неодноразово уточнював, змінював та доповнював свої позовні вимоги.

При цьому в їх обґрунтування позивач вказував на те, що будинок, розташований АДРЕСА_1, належав на праві спільної сумісної власності його батькам ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

Протягом 1980-1987 р. він, позивач, до вказаного будинку здійснив прибудову, яка скла­дає 3/5 його частини та належить йому на праві власності згідно з рішенням Харківського райсуду Харківської області від 15 грудня 1989 року.

21 січня 1991 р. рішенням того ж районного суду шлюб між його батьками було розірва­но та проведено відповідний розподіл спільно нажитого ними майна. При цьому за його ма­тір'ю ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/5 частину спірного будинку, в якому вони всі проживали.

Рішенням Харківського райсуду Харківської області від 11 червня 1992 року був визна­чений порядок користування будинком та присадибною ділянкою між його співвласниками, тобто, між ним, батьком та матір'ю.

 

ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько ОСОБА_5 помер, в зв'язку з чим відкрилася спадщина за законом на нерухоме майно - частину спірного будинку, яка належа­ла спадкодавцю, а крім того, і на автомобіль «Москвич», який також належав останньому.

При цьому він, позивач, як спадкоємець, після смерті батька протягом встановленого за­коном строку подав до нотаріальної контори відповідну заяву про прийняття спадщини, ос­таточно оформивши свої спадкові права в 2003 році.

Крім того, позивач вказував і на те, що до смерті батька на присадибній ділянці він почав споруджувати, і спорудив нові господарські будівлі замість старих, облаштував паркан, заа­сфальтував двір, а також переобладнав гараж, який знаходився у виділеному йому в користу­вання напівпідвальному приміщенні будинку, в житлову кімнату.

З урахуванням наведеного, посилаючись на зазначені обставини та вважаючи свої спад­кові права порушеними з боку матері, яка на день смерті ОСОБА_5 у шлюбі з останнім не перебувала, відповідної заяви про прийняття спадщини після померлого до но­таріальної контори не подавала й фактично цю спадщину не приймала, позивач просив суд визнати недійсними:

свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_5 на 2/15 частини жилого будинку АДРЕСА_1, видане державним нотаріусом Першої державної нота­ріальної контори Харківського району Харківської області 12.07.1996 року на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_2;

свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_5 на 1/15 частину того ж жилого будинку, видане державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області 18.04.2003 року на ім'я ОСОБА_3, тобто на його ж ім'я; свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_5 на автомобіль «Москвич-403» 1964 р. випуску, видане державним нотаріусом Пер­шої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області 1.06.1998 року на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Позивач також просив суд визнати частково недійсним й договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 й посвідчений державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області 19.07.1996 року, стосовно передачі в дар останній 4/15 частин жилого будинку АДРЕСА_1.

Крім того, посилаючись на те, що після проведених ним, позивачем, добудов до житло­вого будинку частки учасників спільної часткової власності на зазначений вище будинок змі­нилися, а саме - ОСОБА_3 з 3/5 на 11/15, а ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з 1/5 на 2/15 кожному, позивач просив суд, виключивши з кола спадкоємців ОСОБА_4, визнати за ним право власності на 1/15 частину спірного будинку в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_5, а всього визнати за ним право власності на 12/15 частин жилого будинку АДРЕСА_1.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник заявлені ОСОБА_3 позовні вимо­ги не визнали, та заперечуючи проти їх задоволення, посилались на те, що розподіл спадко­вого майна після померлого ОСОБА_5 був проведений державним нотаріусом від­повідно до вимог чинного на той час законодавства, а тому будь-які підстави для перерозпо­ділу спадщини між спадкоємцями - відсутні, а вимоги позивача щодо перерозподілу ідеаль­них часток у зв'язку з прибудовами повинні розглядатися спільно з її заявленими вимогами про реальний поділ житлового будинку, які розглядаються в тому ж суді.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 7 серпня 2006 року позо­вні вимоги ОСОБА_3 задоволені в повному обсязі.

 

 Суд перерозподілив ідеальні долі співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 та визнав за ОСОБА_3 право власності на 11/15 частин жилого будинку замість 3/5 його частин.

Суд визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом (частину спірного будинку) після смерті ОСОБА_3, видане на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_2 12.07.1996 року Першою державною нотарі­альною конторою Харківського району Харківської області, в частині визнання спадкоємцем ОСОБА_4.

Суд визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом (частину спірного будинку) після смерті ОСОБА_3, видане на ім'я ОСОБА_3 Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області 18.04 2003 року.

Суд визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом (автомобіль «Моск-вич-403» 1964 р. випуску) після смерті ОСОБА_3, видане Першою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області 1.06.1998 року на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Суд визнав частково недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 та посвідчений державним нотаріусом Першої державної нотаріальної кон­тори Харківського району Харківської області 19.07.1996 року, стосовно передачі в дар останній 2/15 частин жилого будинку АДРЕСА_1, які належали дарителю на праві власності в порядку спадкування.

Суд визнав за ОСОБА_3 право власності на 1/15 частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадку­вання за законом після смерті його батька ОСОБА_5, а всього за позивачем суд ви­знав право власності на спірний будинок в 12/15 його частках.

Крім того, судом було вирішено питання й про розподіл судових витрат по справі.

Не погодившись із прийнятим по справі рішенням, представник відповідачки -ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити позивачу ОСОБА_3 в задоволені його позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю.

В обґрунтування своєї скарги посилається на невідповідність висновків суду першої ін­станції обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріа­льного права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного ви­рішення цивільної справи по суті. При цьому зазначаються ті ж підстави, що і в запереченні на позов.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду пер­шої інстанції у відповідності до вимог ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину (части­ну спірного жилого будинку та автомобіль «Москвич-403») за законом після померлого ОСОБА_5, видані державним нотаріусом 12.07.1996 p., 1.06.1998 p., 18.04 2003 року та частково недійсним нотаріально посвідчений 19.07.1996 року договір дарування ОСОБА_4 своїй доньці ОСОБА_2 2/15 частин спірного жилого будинку, отриманих нею у власність в порядку спадкування, суд першої інстанції виходив із того, що шлюб між подружжям ОСОБА_4, ОСОБА_5 був розірваний у судовому порядку, після розірвання шлюбу вони проживали окремо, ОСОБА_4 після смерті спадкодавця до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталася й фактично цю спадщину не приймала, в зв'язку з чим остання й не мала права на спадкове майно.

Проте з таким висновком районного суду судова колегія погодитись не може.

Як встановлено по справі, подружжя ОСОБА_4, ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 25 листопада 1956 року (а.с. 39, 188).

КпШС України, який діяв на час спірних правовідносин, передбачалась можливість розі­рвання існуючого шлюбу, в тому числі й у судовому порядку.

Згідно зі ст. 44 того ж Кодексу шлюб між подружжям вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення (рішення суду про розірвання шлюбу) в органах реєстрації актів громадянського стану.

Таким чином, фактичною датою припинення шлюбу між подружжям є саме дата реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану хоча б одним із подружжя.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24.01.1991 року було за­доволено позов ОСОБА_4 про розірвання шлюбу зі своїм чоловіком - ОСОБА_5 та поділ спільно нажитого ними майна (а.с. 25).

Вказане рішення набрало законної сили і є чинним.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що це судове рішення було зареєстроване в органах РАГСу, а шлюб між подружжям ОСОБА_4, ОСОБА_5 офіційно припинено, свідоцтво про розлучення їх батьків позивач не надав і не заперечував, що така реєстрація не проводилась. У зв'язку з цим, відповідно до вимог законодавства ОСОБА_4 мала всі законні підстави для спадкування майна, яке залишилося після її чоловіка - ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 37).

Відповідно до цивільного законодавства спадкуванням вважається перехід майна після смерті його власника (спадкодавця) до інших осіб в порядку, передбаченому Цивільним ко­дексом.

При цьому спадкування може мати місце на підставі заповіту чи за законом.

Статтею 529 ЦК УРСР, який діяв на час спірних правовідносин, передбачалось, що при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги були в рівних частках є діти, дружина (чоловік), а також батьки померлого.

По справі встановлено, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на спа­дкове майно - 1/5 (3/15) частини житлового будинку АДРЕСА_1 та автомобіль «Москвич-403» випуску 1964 р, які на­лежали останньому.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном, або подав до но­таріального органу за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

При цьому факт прийняття хоча б частини спадкового майна означає прийняття всієї спадщини в цілому.

Як вбачається з матеріалів спадкових справ, у вересні 1994 року донькою померлого -відповідачкою по справі ОСОБА_2 до нотаріальної контори була подана заява про прийняття нею спадщини, яка залишилася після її батька ОСОБА_5 (а.с. 34).

 

Аналогічну заяву в листопаді того ж року до нотаріального органу було подано й сином спадкодавця ОСОБА_3 (а.с. 128).

В липні 1996 року ОСОБА_2, яка діяла особисто від себе та від імені своєї матері ОСОБА_4 звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу їм свідоцтва про право на спадщину - частину спірного житлового будинку, яку вони як спадкоємці прийняли (а.с. 35). Даних обставин сторони не заперечують.

Факт прийняття спадщини ОСОБА_4 та її права на спадкове майно позивачем не заперечувалися й більш того, підтверджуються відповідною спільною заявою спадкоєм­ців, поданою ними до нотаріальної контори (а.с. 129).

Крім того, позивачем в процесі розгляду справи не спростовані й доводи сторони відпо­відача стосовно того, що при оформленні спадщини на автомобіль, саме його матір'ю до но­таріальної контори було надано технічний паспорт на транспортний засіб, який знаходився в неї після смерті чоловіка.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 щодо визнання недійсними сві­доцтва про право на спадщину (частину спірного жилого будинку та автомобіль «Москвич-403») за законом після померлого ОСОБА_5, видані державним нотаріусом 12.07.1996 p., 1.06.1998 p., 18.04 2003 року й частково недійсним нотаріально посвідчений 19.07.1996 року договір дарування ОСОБА_4 своїй доньці ОСОБА_2 2/15 час­тин спірного жилого будинку, отриманих нею у власність в порядку спадкування, неправо­мірно вважаючи, що вона не має права на спадкування, та визнання за позивачем права влас­ності на частину спірного будинку в порядку перерозподілу ідеальних часток його співвлас­ників - спадкоємців, а тому судова колегія вважає за необхідне скасувати ухвалене в цій час­тині судове рішення й постановити по справі нове рішення, яким відмовити позивачеві ОСОБА_3 в задоволенні зазначених вище позовних вимог за їх безпідставністю.

Здійснення ОСОБА_3 надвірних прибудов та переобладнання нежилого примі­щення, що раніше йому було виділене, під жиле приміщення не є правовою підставою для визнання угод недійсними, а може бути лише підставою для перерозподілу ідеальних часток у праві власності.

Крім того, відповідно до ст. 4 ЦК УРСР цивільні права та обов'язки виникають з угод, які не суперечать закону.

Згідно з нормами глави З ЦК УРСР угода може бути визнана судом недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом або іншим нормативним актом.

Тому при визнанні угоди недійсною повністю чи частково суд повинен встановити наяв­ність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Разом з тим, ні позивач у позовній заяві, ні суд у своєму рішенні не посилались на пра­вові підстави для визнання недійсними вчинених угод. У засіданні суду апеляційної інстанції позивач та його представник також таких правових підстав на наводили.

Що стосується рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про проведення перерозподілу ідеальних часток у жилому будинку у зв'язку із здійсненням по­зивачем переобладнання в будинку та спорудженням надвірних споруд, судова колегія вва­жає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині з направленням справи на новий судовий розгляд з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджується і сторонами не заперечується, що у провадженні Харківського районного суду Харківської області на розгляді знаходиться справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поновлення порушеного права та поділ спірного будинку в натурі між учасниками спільної часткової власності, про що суду першої інстанції при вирішенні цієї справи було відомо.

При цьому, реальному поділу підлягає весь будинок, усі співвласники будинку виділя­ються з конкретним зазначенням жилих приміщень, надвірних будівель і споруд. Також суд змушений врахувати здійснені переобладнання, добудови, якщо вони узаконені, і при реаль­ному поділі жилого будинку суд повинен провести перерозподіл ідеальних часток у будинку.

Таким чином, зазначені вимоги ОСОБА_3 судом повинні бути розглянутими спільно з позовом ОСОБА_2, оскільки вимоги взаємопов'язані.

У зв'язку з наведеним, оскільки, розглядаючи і вирішуючи позов ОСОБА_3 про перерозподіл ідеальних часток у власності, суд не вирішив аналогічних вимог ОСОБА_2, судова колегія вважає, що зазначене на підставі п. 5 ст. 311 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині з направленням справи в цій частині на новий су­довий розгляд.

При новому розгляді суду слід вирішити питання про об'єднання цих справ (вимога ОСОБА_3 та справа ОСОБА_2) в одне провадження для їх спільного розгляду і в залежності від установлених обставин ухвалити законне і справедливе рішення.

У відповідності до ч. 5 ст. 88 ЦПК України суд апеляційної інстанції при зміні рішення суду першої інстанції зобов'язаний змінити розподіл судових витрат.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 7 серпня 2006 року в час­тині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину (частину жилого будинку та ав­томобіль) та частково недійсним договору дарування, а також про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку перерозподілу ідеальних часток його співвласників - скасувати і в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.

Вказане рішення суду першої інстанції в частині перерозподілу ідеальних часток спів­власників унаслідок здійснених ОСОБА_3 переобладнань в жилому будинку та на­двірних споруд - скасувати і в цій частині позовних вимог ОСОБА_3 справу напра­вити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 302 (триста дві) грн. 60 коп. недопла­ченого ним при пред'явленні позову судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 151 (сто п'ятдесят одну) гривню 30 коп. судового збору, а також 30 (тридцять) гривень витрат на ін­формаційно-технічне забезпечення розгляду справи, сплачених нею при зверненні до апеля­ційного суду.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, однак може бути оскаржене в ка­саційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня його проголошення.