АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 травня 2012 року. м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Гаврилової М.В., Невідомої Т.О.,
при секретарі - Дем'яненко В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1, третя особа з боку позивача ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору недійсним, -
в с т а н о в и л а :
У серпні 2010 року позивач звернувся із позовом до відповідачів, уточнивши який зазначив, що 10.08.2007 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 374-07-И, за яким останній отримав кредит у розмірі 200 000 доларів США строком до 09.08.2027 року, зі сплатою 13,50% річних за користування кредитом.
У цей же день між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 374-07-П від 10.08.2007 року на забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_1 не виконує зобов'язань за кредитним договором, тому, позивач просив стягнути на свою користь із відповідачів солідарно 2 890 972.24 грн., з яких:
· кредитна заборгованість - 194 014,68 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27.09.2011 року становить 1 546 995.45 грн.;
· заборгованість по процентам - 61 253.49 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27.09.2011 року становить 488 410.83 грн.;
· пеня за прострочення сплати кредиту, процентів - 855 565.96 грн., з яких пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по основному боргу за період з 17 вересня 2009 року до 26 вересня 2011 року - 169 022.15 грн., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по нарахованих відсотках з 03 вересня 2007 року до 26 вересня 2011 року - 689 221.46 грн.
Крім того, просив стягнути 1700 грн. державного мита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. (а.с. 1-59, 154-165)
Відповідачі проти позову заперечували, ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним, стягнення із Банку 47523 грн. сплачених коштів позичальником на повернення кредиту. На обґрунтування заперечень та заявленого позову зазначив, що кредитний договір укладений в іноземній валюті, без індивідуальної ліцензії НБУ, що є порушенням п.п. «г» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», тому нарахування відсотків та пені на заборгованість по відсоткам є неправомірним.(а.с. 71-80)
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2012 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.(а.с. 183-187)
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03.05.2012 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. (а.с. 210)
В апеляційній скарзі поданою представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, апелянт посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення суду в частині задоволення первісного позову Банку і ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін. Рішення районного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним апелянт не оскаржував. (а.с. 211-219)
В судове засідання сторони не прибули про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Відповідач ОСОБА_1, представник ОСОБА_4 просили відкласти розгляд справи, посилаючись на зайнятість у інших справах, доказів поважності причин неявки до суду не надали.(а.с. 225-234)
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
При цьому, колегія суддів відхилила заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про направлення справи до районного суду для перегляду заочного рішення суду, оскільки ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 03 травня 2012 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.(а.с. 210, 230-232)
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як передбачено ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з частинами 1, 2, 4 ст. 543 ЦК у разі солідарного обов'язку боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
За вимог ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, тобто, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. № 2121-ІІІ(із змінами), кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статті 47 та 49 цього Закону передбачають можливість здійснення банками кредитних операцій від свого імені, на власних умовах та на власний ризик незалежно від виду валюти, яка використовується, на підставі банківської ліцензії та не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року N 15-93(із змінами), операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБ України. Таким чином, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
За пп. "в" п. 4 ст. 5 вищевказаного Декрету, передбачено необхідність наявності індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, проте, на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. За таких обставин, не можна стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.
Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБ України від 14 жовтня 2004 року N 483(із змінами), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Згідно ч. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 вищевказаного Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії або дозволу НБ України на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, а здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Судом встановлено, що 10.08.2007 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 374-07-И, за яким останній отримав кредит у розмірі 200 000 доларів США строком до 09.08.2027 року, зі сплатою 13,50% річних за користування кредитом.(а.с. 9-16)
У цей же день між Банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 374-07-П від 10.08.2007 року на забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1.(а.с. 17-19)
Цих обставин, підписання договорів кредиту і поруки і отримання у кредит коштів сторони не заперечували. Відповідач ОСОБА_1 не виконав зобов'язань за кредитним договором і гроші не повернув.
Обов'язок боржника ОСОБА_1 сплатити 2 890 972.24 грн., з яких: кредитна заборгованість - 194 014,68 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27.09.2011 року становить 1 546 995.45 грн.; заборгованість по процентам - 61 253.49 доларів США, що за курсом НБУ станом на 27.09.2011 року становить 488 410.83 грн.; пеня за прострочення сплати кредиту, процентів - 855 565.96 грн., з яких пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по основному боргу - 169 022.15 грн., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по нарахованих відсотках - 689 221.46 грн., розрахунки такої заборгованості наведені позивачем і зазначені в оскаржуваному рішенні районного суду, передбачені і відповідають змісту п.п. 2.1-2.3, 3.1-3.8, 4.1-4.6, 5.1-5.2, 6.1-6.2 укладеного Банком і ОСОБА_1 кредитного договору від 10 серпня 2007 року № 374-07-И.(а.с. 9-16)
При цьому, розрахунок пені за несвоєчасне погашення основного боргу виконаний позивачем в межах строків позовної давності та з урахуванням уточнень вимог протягом розгляду справи судом із серпня 2010 року, а докази, що відповідачі або їх представники заявляли про застосування строків позовної давності у справі відсутні.
Оскільки між Банком, ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 у встановленому законом порядку було укладено трьохсторонній договір поруки від 10 серпня 2007 року № 374-07-П за п.п. 1.1-1.3, 2.1-5.2 якого останній зобов'язувався перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов'язання ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про солідарну відповідальність відповідачів.
Наведені розрахунки обґрунтовані наявними у справі доказами, в межах заявлених позовних вимог, враховано період порушення боржником умов договору, і сплату ним коштів на виконання договору і часткове погашення заборгованості. Відповідачі не надали власного розрахунку суми заборгованості за кредитним договором, доводи щодо неправильності такого розрахунку зробленого позивачем спростовуються матеріалами справи. (а.с. 156-165)
З такими умовами за кредитним договором і договором поруки погодились боржник ОСОБА_1 та поручитель ОСОБА_2 під час їх укладення, про що свідчать їх підписи.
На підставі ст. 88 ЦПК України із відповідачів на користь позивача підлягають стягненню сплачені останнім 1820 грн. судових витрат.(а.с. 1-2)
Інші доводи скарги, у т.ч. щодо спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_5 цих висновків не спростовують, не впливають на правильність ухваленого судом рішення, тому з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, колегія суддів їх відхилила.
Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець
Т.О. Невідома
М.В.Гаврилова