АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 травня 2012 року. м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Гаврилової М.В., Невідомої Т.О.
при секретарі - Дем'яненко В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 вересня 2010 року по справі за позовом Комунального підприємства «Київпастранс» в особі філії Автобусний парк №2 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа відділ у справах неповнолітніх Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про виселення без надання іншого жилого приміщення, -
в с т а н о в и л а :
У березні 2010 року позивач звернувся із позовом, уточнивши який зазначив, що йому належить на праві повного господарського відання гуртожиток по вул. Празька, 12 в м. Києві.
01 лютого 2001 року був укладений договір оренди приміщень гуртожитку із Дніпровським РУ ГУ МВС України та під час дії цього договору був поселений працівник останнього ОСОБА_2, строк дій договору був визначений на один рік до 31.01.2002 року із правом подальшої пролонгації.
03.01.2008 року на адресу начальника Дніпровського РУ ГУ МВС України було направлено повідомлення із попередженням про розірвання договору оренди та вимогою звільнити орендовані приміщення. Відповідач не є працівником цього управління та відмовився добровільно виселитися із гуртожитку.
Враховуючи викладене, просив виселити відповідачів з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.(а.с. 1-20, 28)
Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечував. (а.с. 52-53)
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 вересня 2010 року позов задоволено. (а.с. 55-57,60).
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що відповідачка має двох неповнолітніх дітей, ОСОБА_2 працював в органах внутрішніх справ більше двадцяти років та не може бути виселеним без надання іншого жилого приміщення, справу розглянув без участі органу опіки та не застосував ст. 125 ЖК України. Просила скасувати рішення суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.(а.с. 174-179).
В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав скаргу і просив її задовольнити. Представник позивача надіслав письмові заперечення проти скарги, яку просив відхилити.(а.с. 192-194)
Інші особи були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи про що у справі є докази, до суду не прибули. Представник позивача посилався на відрядження, ОСОБА_1 на хворобу дитини, як підставу відкладення розгляду справи. При цьому, належно оформленої довідки(з підписом і печаткою лікаря) або лікарняного листа, які б підтверджували хворобу дитини до клопотання ОСОБА_1 не додала. (а.с.184-195)
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
За змістом ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно до вимог ст.ст. 128, 129 ЖК України, п. 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою РМ УРСР від 3 червня 1986 р. N 208, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та відповідного профспілкового комітету. Єдиною підставою для вселення на надану жилу площу у гуртожиток є ордер, який може бути виданий лише на вільну жилу площу. Про виділення жилого приміщення у відособлене користування має свідчити відповідний запис в ордері про номер кімнати та її розмір.
Права та обов'язки власника та мешканців гуртожитку визначені вищевказаним Примірним положенням про гуртожитки, відповідно до п. 14 якого вселення в гуртожиток робітників, службовців, студентів, учнів та інших громадян провадиться в установленому порядку завідуючим (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає.
Тому, хто вселяється в гуртожиток, вказується надана жила площа, видаються необхідний інвентар, постільні речі, перепустка на право входу в гуртожиток. Він повинен бути ознайомлений з правилами внутрішнього розпорядку, правами й обов'язками мешканців гуртожитку.
Фактичне проживання у гуртожитку незалежно від тривалості такого проживання не створює прав особи, яка зайняла жилі приміщення.
За вимог ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 4 вересня 2008 року N 500-VI, цей закон поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п'яти років) за зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 цього Закону, громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менш як п'ять років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, уразі, коли такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність Територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми.
Відповідно до ст. 129 ЖК України, єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер.
Тобто вищенаведені положення Закону від 04 вересня 2008 року № 500-УІ поширюється на громадян, які поселились у гуртожиток на підставі спеціального ордера.
Відповідно до вимог п. 44 вищенаведеного Примірного положення про гуртожитки громадян, які самоправно зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Особа може користуватись кімнатою у гуртожитку на підставі укладеного договору найму на визначений договором строк.(ч. 1 ст. 810, ч. 3 ст. 825 ЦК України)
Відповідно до ст. 826 ЦК України, у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.
Судом встановлено, що будинок № 12 по вул. Празький в м. Києві зареєстрований як гуртожиток, який на час розгляду справи районним судом перебував у Комунального підприємства «Київпастранс» на праві повного господарського відання.(а.с. 6, 13)
01 лютого 2001 року позивачем був укладений договір оренди 35 кімнат гуртожитку із Дніпровським РУ ГУ МВС України та під час дії цього договору був поселений працівник останнього ОСОБА_2, строк дій договору був визначений на один рік до 31.01.2002 року із правом подальшої пролонгації. (а.с. 7-12, 14-15)
03.01.2008 року на адресу начальника Дніпровського РУ ГУ МВС України позивач направив повідомлення із попередженням про розірвання договору оренди та вимогою звільнити орендовані приміщення для працівників підприємства позивача, строк дії договору оренди закінчився у 2008 році, в подальшому не продовжувався і новий договір не укладався. Відповідачі не є працівниками підприємства позивача, якому належить гуртожиток, не зареєстровані у вказаному гуртожитку, ордер на вселення до цього гуртожитку їм не видавався, договір оренди(найму) на проживання в гуртожитку з ними не укладався. Відповідач ОСОБА_2 був поселений до кімнати АДРЕСА_1, оскільки працював у органі внутрішніх справ з яким позивач свого часу укладав договір оренди гуртожитку, у 2009 році ОСОБА_2 був звільнений з органів внутрішніх справ(за порушення дисципліни). Із закінченням строку дії договору оренди гуртожитку правових підстав у ОСОБА_2 на зайняття кімнати НОМЕР_1 цього гуртожитку немає, з цих же підстав припинені підстави для проживання у вказаній кімнаті ОСОБА_1, яка фактично проживала з дозволу ОСОБА_2(а.с. 16-18, 51, 118)
Посилання апелянта на ст.ст. 124, 125 ЖК України колегія суддів визнала безпідставними, оскільки кімната АДРЕСА_1 є кімнатою у гуртожитку і не має статусу службового житла.
Позивач не заявляв вимог про виселення малолітніх дітей ОСОБА_1 за вказаною адресою, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_1 не набули прав на спірну кімнату гуртожитку, а фактичне проживання не створює прав відповідачів на проживання у зайнятій кімнаті гуртожитку, а тому, колегія суддів відхилила доводи апелянта щодо порушення прав малолітніх дітей.
При цьому, колегія суддів виходить із того, що реалізація житлових прав особи не може відбуватись шляхом порушення прав на житлове приміщення іншої особи.
Враховуючи вищевикладені вимоги законодавства та обставини справи в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та виселення відповідачів з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, а тому, колегія суддів їх відхилила.
Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст.ст. 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець
М.В.Гаврилова
Т.О.Невідома