АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

МСП-03068, м. Київ, вул. Солом»янська, 2-А

Справа №22-ц/2690/8225/2012

Головуючий у 1 інстанції - Сенін В.Ю.

Доповідач - Українець Л.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

30 травня 2012 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва

В складі : головуючого - Українець Л.Д.

суддів - Шебуєвої В.А.

- Оніщука М.І.

при секретарі - Дем'янчук Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція нерухомості «Нотаріат Плаза», ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору, договору застави, договору поруки та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а :

У березні 2011 року позивач звернувся в суд із позовом про визнання недійсними кредитного договору, договору застави, договору поруки та зобов'язання вчинити дії.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 25.07.2007 року між ним та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», було укладено кредитний договір № СL-006/1571/2007, відповідно до умов якого відповідач надав йому кредит на купівлю автомобіля в розмірі 30 498 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 11,99% та кінцевим строком повернення кредиту 25.07.2013 року.

25 липня 2007 року між ним та товариством «ОТП Банк» було укладено договір застави автотранспортного засобу № PCL-006/1571/2007 належного позивачу автомобіля «Субару».

В забезпечення виконання кредитного договору, 25.07.2007 року між ОСОБА_3 та товариством «ОТП Банк» було укладено договір поруки № SR-006/1571/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобовязалася відповідати перед товариством «ОТП Банк» в повному обсязі за виконання ОСОБА_2 його зобовязань за кредитним договором.

Зазначав, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, оскільки кредит було видано в іноземній валюті без наявності на те індивідуальної ліцензії, відповідачем при укладанні договору не надано йому інформації про умови кредитування, а також на те, що умови зазначеного договору порушують вимоги Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки при укладанні договору до нього було включено завідомо несправедливі умови, а також не додано графік платежів та не обумовлено дії сторін у разі можливого підвищення курсу іноземної валюти.

Просив визнати недійсними зазначені вище кредитний договір, договір застави та договір поруки, а також виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про заборону відчуження автомобіля «Субару»та зобовязати відповідача прийняти в нього суму в розмірі 154014,90 грн. (еквівалент суми кредиту за курсом 1 долар США = 5,0500 грн., що діяв на момент укладення кредитного договору) із розстрочкою такого платежу на період дії кредитного договору.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не повно з»ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають матеріалам справи.

Зазначає, що банком не було виконано переддоговірну роботу з позичальником.

Звертає увагу на те, що зміст кредитного договору суперечить діючому законодавству України, оскільки він неправомірно обмежує конкуренцію, передбачає розкриття банківської таємниці на розсуд банку, забороняє отримувати кредити в інших фінансових установах, покладає відповідальність на позичальника за дії третіх осіб та нав»язує несправедливі умови.

У договір зі споживачем включено несправедливі умови.

Договір обмежує можливість фізичної особи мати незаборонені законом цивільні права та обов»язки, а саме: вільно укладати цивільні угоди щодо страхування майна, отримувати кредити у інших фінансових установах та мати захист персональної інформації, що складає банківську.

Таким чином договором порушуються конституційні права та свободи людини і громадянина.

Суд не взяв до уваги, що у кредитному договорі не зазначено наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; податковий режим сплати відсотків та про державні і субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Надання цієї інформації передбачене частинами в), и), і) п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначає, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, оскільки кредит було видано в іноземній валюті без наявності на те індивідуальної ліцензії, відповідачем при укладанні договору не надано йому інформації про умови кредитування, а також на те, що умови зазначеного договору порушують вимоги Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки при укладанні договору до нього було включено завідомо несправедливі умови, а також не додано графік платежів та не обумовлено дії сторін у разі можливого підвищення курсу іноземної валюти.

Звертає увагу, що судом першої інстанції неправомірно було застосовано вимоги ЦК України стосовно позовної давності, оскільки у відповідності до ч.ч.3,4 ст.258 ЦК України, до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману та до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину, позовна давність встановлюється у п»ять та десять років відповідно.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_2, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції підставно зазначив про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору, договору застави автотранспортного засобу та договору поруки.

Судом встановлено, що 25.07.2007 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», було укладено кредитний договір № СL-006/1571/2007, відповідно до умов якого товариство «ОТП Банк» надав йому кредит на купівлю автомобіля в розмірі 30498 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 11,99% та кінцевим строком повернення кредиту 25.07.2013 року (а.с.38-41).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

25 липня 2007 року між позивачем та товариством «ОТП Банк» було укладено договір застави автотранспортного засобу № PCL-006/1571/2007 належного позивачу автомобіля «Субару»(а.с.43-44).

У забезпечення виконання кредитного договору, 25.07.2007 року між ОСОБА_3 та товариством «ОТП Банк» було укладено договір поруки № SR-006/1571/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобовязалася відповідати перед товариством «ОТП Банк» в повному обсязі за виконання ОСОБА_2 його зобовязань за кредитним договором. (а.с.45-47).

Колегією суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що банком не було виконано переддоговірну роботу виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що під час укладання кредитного договору банком було додержано вимоги Цивільного Кодексу України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови Правління Національного Банку України від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування га сукупну вартість кредиту», а саме надано всю необхідну інформацію, що підтверджується анкетою-заявою фізичної особи на отримання автомобільного кредиту (а.с.70-71) та Інформаційним листком про умови кредитування (72-73).

В Анкеті-заяві фізичної особи на отримання автомобільного кредиту вказано, що підписанням даної анкети позичальник підтверджує, що Банк надав йому в письмовій формі та повному об'ємі інформацію передбачену п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Не є підставою для скасування рішення суду посилання апелянта на те, що Кредитний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, оскільки укладений у іноземній валюті з наступних підстав.

У відповідності до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України - сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, період сплати тіла, процентів, інших платежів, розмір щомісячного платежу, що і було передбачено сторонами при укладенні кредитного договору - отримання кредиту, його погашення, сплати відсотків в доларах США на виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором позивачем з метою зарахування обов'язкових платежів відповідно до умов кредитного договору відкрито рахунок в іноземній валюті, що повністю відповідає чинному законодавству та умовам кредитного договору.

Отже, видача кредиту, внесення щомісячних платежів на погашення заборгованості за кредитом, процентів, інших обов'язкових платежів в валюті зобов'язання - долар США є правомірним.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати операції і угоди з валютними цінностями.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

В силу п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21.08.2001 за №730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: -неторговельні операції з валютними цінностями; -операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; -ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; -залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; -залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; -інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Таким чином уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, а тому, враховуючи наявність у Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» банківської ліцензії та письмового дозволу, його дії щодо видачі валютного кредиту є законними (а.с.74-77).

Щодо вимог підпункту «в»п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії (на відсутність якої посилається позивач) на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

За вказаних вище обставин та за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних вище операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_2 на те, що кредитний договір порушує конституційні права та свободи людини і громадянина; суперечить діючому законодавству, оскільки він неправомірно обмежує конкуренцію, передбачає розкриття банківської таємниці на розсуд банку, забороняє отримувати кредити в інших фінансових установах, покладає відповідальність на позичальника за дії третіх осіб та нав»язує несправедливі умови; не містить усіх істотних умов, які відповідно до вимог цивільного законодавства є необхідними для даного виду зобов'язань; при укладанні договору до нього було включено завідомо несправедливі умови; не додано графік платежів та не обумовлено дії сторін у разі можливого підвищення курсу іноземної валюти; оспорюваний договір не містить положень, які регулюють порядок припинення його дії та встановлюють відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання умов договору виходячи з наступного.

Суд підставно врахував вимоги законодавства, що стосуються чинності кредитного договору. Вони встановлені як ЦК України (ст.ст. 1048-1052, 1054), так і Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Зокрема, це: - досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; - кредитний договір має укладатись обов'язково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його нікчемністю; - сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.

У силу 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зі змісту кредитного договору від 25.07.2007 року вбачається, що його положеннями визначені усі істотні умови, додержано його письмової форми, а підписанням договору, без будь-яких застережень чи незгоди з його умовами, сторони підтвердили відповідність волевиявлення їхній внутрішній волі. Також у матеріалах справи наявний графік повернення кредиту та сплати платежів (а.с.42).

Крім того, з анкети-заяви, яку було заповнено ОСОБА_2 16.10.2007 року (а.с.70, 71), перед укладанням кредитного договору, вбачається, що її підписанням він підтвердив, що банк надав йому в письмовій формі та в повному об'ємі інформацію, передбачену Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідач на власний розсуд уклав договір з відповідними обмеженнями, а тому це не є порушенням його прав, як споживача.

Не є підставою для скасування рішення суду посилання ОСОБА_2 на те, що він не міг передбачити зміну курсу валют, та те, що ця обставина є істотною, оскільки діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти гривні. Стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено.

Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті та беручи на себе певні обовязки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором усвідомлювали, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те що зміна цього курсу можливо настане, а тому позивач повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору № СL-006/1571/2007 від 25.07.2007 року, а тому відсутні правові підстави й для визнання недійсними договору застави автотранспортного засобу та договору поруки, оскільки вказані договори є похідними від кредитного договору, також для зобов»язання відповідача вчинити певні дії.

У свою чергу заслуговують на увагу колегії суддів посилання апелянта на те, що судом першої інстанції неправомірно застосовано вимоги ЦК України стосовно позовної давності.

Висновок суду про відсутність будь-яких поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності, та відповідно, відмова у задоволенні позову і з цих підстав є такою, що не ґрунтується на законі.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Тобто, встановивши, що право позивача не порушене та відмовляючи йому в задоволені позову по суті вимог, суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував і відмовив у задоволенні позову як за безпідставністю, так і за спливом строку позовної давності.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини рішення абзаців: «Крім того, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, зазначаючи про порушення відповідачем його прав при укладенні кредитного договору 25.07.2007, з відповідним позовом до суду позивач звернувся лише 02.03.2011.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, в також те, що представником відповідача заявлено про застосування позовної давності, суд вважає, що дана обставина також є підставою для відмови у позові.»

В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,309, 313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2012 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення наступні абзаци: «Крім того, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, зазначаючи про порушення відповідачем його прав при укладенні кредитного договору 25.07.2007, з відповідним позовом до суду позивач звернувся лише 02.03.2011.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, в також те, що представником відповідача заявлено про застосування позовної давності, суд вважає, що дана обставина також є підставою для відмови у позові.»

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з часу його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: