АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Сітайло О.М.,
суддів Фрич Т.В., Глиняного В.П.,
за участю прокурора Семененко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, скаржника ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року частково задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України при розгляді її заяви про злочин від 13.01.2012 року про порушення кримінальної справи та відшкодування матеріальної шкоди. Копію заяви ОСОБА_1 від 13.01.2012 року про порушення кримінальної справи щодо судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_2 направлено до Генеральної прокуратури України для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України за наявності для того відповідних підстав.
Не погоджуючись з постановою прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію з доповненнями, в якій просив постанову Печерського районного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року змінити, виключити з резолютивної частини постанови суду вказівку про направлення копії заяви ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України за наявності для того відповідних підстав.
В обґрунтування наведеного зазначив, що судом при прийнятті постанови неправильно застосовано кримінальний та кримінально-процесуальний закон, оскільки заява ОСОБА_1 за своїм змістом не відповідає вимогам ст. 94-98 КПК України, а зводиться лише до незгоди скаржниці з прийнятою суддею ОСОБА_2 ухвалою про відмову у відкритті касаційного провадження. Тому прокуратура, за результатами розгляду вказаної заяви, повідомила ОСОБА_1 про відсутність підстав для проведення перевірки та прийняття рішення відповідно до вимог ст. 97 КПК України. Крім того, на думку апелянта, копія не є заявою або повідомленням про злочин у розумінні ст. 95 КПК України і прийняття по ній процесуального рішення законодавством не передбачено.
В апеляції ОСОБА_1, посилаючись на порушення Конституції України, Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, кримінально-процесуального законодавства, просить постанову Печерського районного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року скасувати в частині відмови в задоволенні вимоги про визнання неправомірною бездіяльність Генерального прокурора України; визнати неправомірною бездіяльність Генерального прокурора України при розгляді її заяви про злочин від 13.01.2012 року; зобов'язати Державне казначейство України відшкодувати їй за рахунок коштів державного бюджету нанесену бездіяльністю Генеральної прокуратури України немайнову шкоду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію з доповненнями та просив її задовольнити, проти задоволення апеляції скаржника заперечував; вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню, а апеляція скаржника задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, 13.01.2012 року ОСОБА_1 звернулася в Генеральну прокуратуру України із заявою про порушення кримінальної справи щодо судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_2, за результатами розгляду якої листом від 02.02.2012 року за №05/1/2-6240-12 їй надана відповідь про те, що підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається.
Суд першої інстанції розглянувши скаргу по суті, заслухавши думку прокурора, дослідивши матеріали справи, не погодившись із посиланнями прокурора у справі про те, що заяву від 13.01.2012 року не можливо визнати заявою про злочин, оскільки за своїм змістом вона відповідає вимогам ст.ст. 94-98 КПК України, дійшов висновку, що Генеральній прокуратурі України необхідно було провести перевірку за заявою ОСОБА_1 від 13.01.2012 року і, за наявності для того відповідних підстав, прийняти рішення в порядку, передбаченому ст. 97 КПК України.
Положеннями ст. 97 КПК України передбачено, що за заявою або повідомленням про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю.
Змістом зазначеної норми кримінально-процесуального закону передбачена обов'язкова наявність заяви або повідомлення про злочин, яким, відповідно до ст. 11 КК України, є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Заява або повідомлення про злочин повинні відповідати вимогам ст. 95 КПК України.
Чинним Кримінальним кодексом України передбачені діяння, що вважаються злочинами, ознаки їх об'єктивної і суб'єктивної сторони та в чому вони полягають, кваліфікуючі ознаки злочинного діяння та інше. Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомлення об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. За такими заявами чи повідомленнями повинні прийматись передбачені законом процесуальні рішення, в тому числі і винесення постанов.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 положення ст. 97 КПК України в системному зв'язку з положеннями ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 3 ст. 110, ч. 5 ст. 234, ч. 2 ст. 236 КПК України, ч. 2 ст. 2, п. 2 ч. З ст. 17 КАС України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинювані або підготовлювані злочини суди повинні вирішувати у кримінальному судочинстві.
Системний аналіз норм КПК України дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до вимог ст. 95 цього Кодексу, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених цією статтею рішень. Такі заяви мають бути відібрані з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину і повинні містити конкретні відомості про вчинення діяння, що містить ознаки того чи іншого злочину, передбачені диспозиціями відповідних статей КК України.
Таким чином, предметом оскарження в порядку кримінального судочинства є дії або бездіяльність прокурора щодо заяв або повідомлень про злочини, поданих відповідно до вимог ст. 95 КПК України. Скарги на інші дії або бездіяльність цього суб'єкта владних повноважень підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 375 КК України, становлять умисні дії судді, спрямовані на винесення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали чи постанови.
Натомість, як слушно зазначає прокурор у апеляції, ОСОБА_1 у своїй заяві до Генеральної прокуратури України хоча й вказувала на вчинення суддею ОСОБА_2 злочину, проте жодних даних про вчинення зазначеною суддею конкретних дій, які могли б свідчити про спрямованість її умислу на винесення завідомо неправосудного рішення, не навела. Замість цього заявник лише висловила особисту незгоду з ухвалою від 30.11.2011 року про відмову у відкритті касаційного провадження.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо розгляду її заяви про вчинення злочину, виходив лише з буквального тлумачення положень ч. 2 ст. 97 КПК України про те, що за заявою про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в її порушенні; направити повідомлення чи заяву за належністю.
Проте суд не звернув уваги на зміст заяви ОСОБА_1, не перевірив і не надав оцінки можливій спробі заявника фактично в позапроцесуальний спосіб оспорити законність ухвали в цивільній справі про відмову у відкритті касаційного провадження, посилаючись на постановлення суддею ОСОБА_2 завідомо неправосудної ухвали.
Отже, висновки суду першої інстанції про направлення копії заяви ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України не є такими, що ґрунтуються на вимогах кримінально-процесуального закону.
Вимоги скарги про визнання неправомірною бездіяльність Генерального прокурора України при розгляді заяви від 13.01.2012 року та зобов'язання Державне казначейство України відшкодувати матеріальні збитки, як вірно зазначено в постанові, не належать до компетенції суду в межах чинного КПК України.
За таких обставин, колегія суддів, перевіривши справу в межах доводів поданих апеляцій, вважає за необхідне апеляцію прокурора задовольнити, апеляцію скаржника залишити без задоволення, постанову суду змінити.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляцію ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року, якою частково задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України при розгляді її заяви про злочин від 13.01.2012 року, - змінити.
Виключити з резолютивної частини постанови вказівку про направлення копії заяви ОСОБА_1 від 13.01.2012 року про порушення кримінальної справи щодо судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України за наявності для того відповідних підстав.
В решті постанову залишити без зміни.
Судді:
_______________ ______________ ______________
Сітайло О.М. Фрич Т.В. Глиняний В.П.