Справа № 22-Ц-5247/ 2006 року Категорія: угоди

Головуючий 1 інст.- Лазюк С.В. Доповідач - Швецова Л.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 жовтня 2006 року

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді - Луспеника Д.Д.

суддів - Швецової Л.А., Яцини В.Б.,

при секретарі - Шевченко О.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 6 липня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначив, що ним та його дружиною ОСОБА_3 25.07.2003 року за спільні кошти сім"ї в кредит був придбаний автомобіль "OPEL ASTRA" державний номер НОМЕР_1 за 75000 гривень. Сума кредиту за вказаний автомобіль була сплачена 14.10.2004 року.

19.04.2005 року на підставі позовної заяви про розподіл спільної сумісної власності, яка була подана ОСОБА_2, суддею Дзержинського районного суду м. Харкова була винесена ухвала про забезпечення позову та накладення арешту на вищевказаний автомобіль, але 22.04.2005 року на підставі договору доручення з брокерською конторою, відповідачкою ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу вказаного автомобілю, згідно якого право власності перейшло до ОСОБА_4, та сума, за яку був проданий автомобіль склала 1000 гривень.

Позивач просив визнати вказаний договір недійсним, оскільки він був укладений його дружиною без згоди з ним, в порушення норм СК України.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачі проти задоволення позову заперечували, вказавши, що вказаний автомобіль дійсно було продано для того, щоб його не ділити як сумісну власність, та не заперечували, що вартість вказаного автомобіля в декілька разів більша за ціну, за яку був проданий автомобіль.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 липня 2006 року позовні вимоги були задоволені та договір купівлі-продажу автомобілю визнаний недійсним, оскільки він є фіктивним.

На вказане рішення ОСОБА_1 була подана апеляційна скарга, в якій вона просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким визнати договір купівлі-продажу автомобілю дійсним, мотивуючи це тим, що суд не повно з"ясував обставини, що мають значення для справи та не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, посилалася на те, що судом був порушений порядок дослідження доказів, а також допиту осіб в судовому засіданні, крім цього при винесенні рішення суд не послався на ст. 203 ЦК України, а також не обгрунтував, чому він вважає, що вказана угода є фіктивною

Судова колегія вислухавши доповідь судді, пояснення сторін які з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Приймаючи рішення про визнання договору кіпівли-продажу автомобілю недійсним, суд виходив з того, що вказаний автомобіль "OPEL ASTRA" державний номер НОМЕР_1 був придбаний в кредит позивачем та його дружиною ОСОБА_3 за спільні кошти. У зв"язку з тим, що в судовому засіданні було встановлено, що відповідачі не мали наміру створення правових наслідків, суд дійшов до висновку, що договір купівлі-продажу є фіктивним, оскільки відповідачі уклали угоду тільки для того, щоб вказаний автомобіль не ділити як сумісну власність, а також договір укладений на суму, яка не відповідає дійсній вартості автомобілю.

Однак погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки суд вийшов за межі позовних вимог, визнав угоду недійсною з підстав, які позивачем не заявлялися і суд апеляційної інстанції вважає за необхідне на підставі п.п. З і 4 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове із наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку ( доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до ст. 65 СК України, при укладенні договору одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Згідно з ч. 1 ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Та ст. 657 ЦК України передбачає випадки, в яких договори купівлі-продажу підлягають нотаріальному посвідченню, вказаний законом перелік не містить договори купівлі-продажу рухомого майна.

Підпункт д) п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 28.04.1978 року " Про судову практику в справах про визнання угод не дійсними" передбачає, що відсутність згоди другого подружжя на відчуження спільного майна подружжя може бути підставою для визнання недійсною угоди в тому випадку, коли угода потребувала обов"язкового нотаріального посвідчення, або судом встановлено, що сторони в угоді діяли недобросовісно.

Таким чином висновку суду не відповідають обставинам справи, судом порушені норми процесуального права.

Виходячи з вищенаведених обгрунтувань, в задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити, оскільки вказаний автомобіль був дійсно куплений в період шлюбу, данні факти ні ким не оспорюються, відповідно до ст. 60 СК України при укладенні угоди одним з подружжя вважається, що він діє зі згоди іншого з подружжя, та даних про те, що ОСОБА_4 знав, чи міг знати, що позивач не давав згоди на укладення договору не встановлено, при цьому судова колегія враховує, що покупець автомобілю ОСОБА_4 є добросовісним набувачем .

Крім цього після покупки автомобілю, відповідачкою на ім"я позивача ОСОБА_2 була видана довіреність на керування придбаним автомобілем, що свідчить про спільність майна, та доводи відповідачки про те, що вказану довіреність вона дала під погрозою зі сторони позивача ні чим не підтверджується.

Подані відповідачкою в судовому засіданні докази про те, що вона брала в борг кошти, не підтверджують, що саме за ці кошти виплачувався кредит за придбаний автомобіль.

Разом з тим, оскільки в районному суді є позов про поділ майна подружжя, а ОСОБА_3 продала автомобіль, який був придбаний в період шлюбу і який є предметом спору, тому суду, при розгляді справи про розподіл майна подружжя необхідно це врахувати і половину реальної вартості автомобілю стягнути на користь ОСОБА_2, оскільки відповідно до ч. З ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На підставі 60,65,СК, ч. 4 ст. 369 ЦК України, керуючись ст.ст. 301,302, п.п.З і 4 ст. 309, 312,313,317 ЦПК України, судова колегія судової палати, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

ОСОБА_2 в задоволенні позову щодо визнання договору купівлі-продажу автомобілю недійсним відмовити.

З прийняттям рішення судом апеляційної інстанції рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 6 липня 2006 року втрачає силу.

Рішення суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.