УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/943/2012Головуючий суду першої інстанції:Шувалов М.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т.

"06" червня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівІщенка В.І., Приходченко А.П.,

При секретаріРемез Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Комунального підприємства «Войковське комунальне підприємство» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Войковське комунальне підприємство» на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 3 квітня 2012 року

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до КП «Войковське комунальне підприємство», у якому просить стягнути середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні за період з 11 лютого 2011 року по 07 грудня 2011 року.

Позов мотивований тим, що на підставі наказу №03 від 17 жовтня 2007 року позивач був прийнятий на роботу до КП «Войковське комунальне підприємство» на посаду машиніста насосної станції. Наказом № 13 від 10 лютого 2011 року він був звільнений за згодою сторін згідно ст. 36 КЗпП України. При звільненні позивачу не була виплачена заробітна плата в сумі 11842,87 гривень за декілька місяців. Повний розрахунок з позивачем був проведений лише 7 грудня 2011 року. На підставі ст. 117 КЗпП України позивач просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку в сумі 21197 грн. 64 коп.

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 3 квітня 2012 року позов ОСОБА_6 задоволений. Стягнуто з КП ««Войковське комунальне підприємство» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 21197 грн. 64 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду КП «Войковське комунальне підприємство» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Так, в апеляційній скарзі йдеться про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущений строк для звернення до суду за захистом своїх прав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом, вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, ОСОБА_6 на підставі наказу №03 від 17 жовтня 2007 року був прийнятий на роботу до КП «Войковське комунальне підприємство» на посаду машиніста насосної станції. Наказом № 13 від 10 лютого 2011 року ОСОБА_6 звільнений з роботи за згодою сторін згідно ст. 36 КЗпП України.

При звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку, не виплачено заборгованість із заробітної плати. 04 квітня 2011 року Ленінським районним судом АР Крим був виданий судовий наказ № 2-н-109/2011 про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_6 заборгованості по заробітній платі, який був пред'явлено до виконання у ВДВС Ленінського РУЮ.

Остаточний розрахунок з ОСОБА_6 був проведений 07 грудня 2011 року шляхом зарахування на його картковий рахунок Ленінським ВДВС суми заборгованості по виплаті заробітної плати в розмірі 11842,87 гривень (а.с.5).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача з роботи з ОСОБА_6 не був проведений повний розрахунок з вини відповідача, виплата заборгованості була проведена 07 грудня 2011 року, а тому позивач звернувся в межах строку, встановленого законом, що стало підставою для стягнення з відповідача на підставі положень ст.117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 21197 грн. 64 коп.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач КП «Войковське комунальне підприємство» повністю розрахувалось з ОСОБА_6 лише 07 грудня 2011 року. Обставин, які б виключали вину КП «Войковське комунальне підприємство» у затримки розрахунку не встановлено, відповідачем не наведено.

Середня заробітна плата позивача в місяць становить 2234 гривень (а.с.4).

Як вбачається з розрахунку середньої заробітної плати, період затримки розрахунку становить з11.02.2011 року до 07.12.2011 року, що становить 204 робочих дня, середньоденна заробітна плата 103 грн.91 коп. Середній заробіток за час затримки розрахунку становить 21197 грн. 64 коп.(103,91х204).

Правильність здійснення розрахунку середньої заробітної плати за час затримки розрахунку відповідачем не оспорюється.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованому висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку передбаченого ст. 233 КЗпП України є неспроможними.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу, визначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 судам роз'яснено, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до КТС або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (статті 225,233 КЗпП), і відповідно до цього з'ясовувати зазначену дату. Закінчення строку виплати заробітної плати (ст. 115 КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необгрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

Установлено, що повний розрахунок з позивачем був проведений лише 07 грудня 2011 року.

Пред'явивши до суду 07 березня 2012 року позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач не пропустив строк для звернення до суду, оскільки звернувся в межах 3-х місячного строку з дня, коди з ним проведений повний розрахунок.

Посилання апелянта на те, що при звільненні позивачу було відомо про порушення його прав, а тому саме з цього часу починається перебіг строку, є неспроможними, оскільки суперечать вищенаведеному і нормам закону.

Таким чином, твердження апелянта про пропущення позивачем передбаченого ст. 233 КЗпП України строку на звернення до суду з позовом є необґрунтованим.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують і підстав для скасування рішення суду не містять, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Войковське комунальне підприємство» відхилити.

Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 3 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І.Іщенко