РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0191/863/2012Головуючий суду першої інстанції:Терентьєв А.М.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

РІШЕННЯ

"22" травня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівІщенка В.І., Приходченко А.П.,

При секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, заміну сторони договору, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 05 квітня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, у якому з урахуванням доповнень позовних вимог, просить: визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 21 липня 2009 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7, недійсним в частині покупця; замінити покупця в даному договорі купівлі-продажу з ОСОБА_7 на позивача; визнати ОСОБА_6 власником вказаної квартири; витребувати спірну квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_8

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний правочин в частині покупця є удаваним, оскільки насправді у вказаному договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 21 липня 2009 року, покупцем був позивач. Так квартира була придбана за його особисті кошти і була оформлена на ОСОБА_7 без наміру створення для неї правових наслідків, які обумовлювалися спірним правочином. Згодом ОСОБА_7 за договором дарування відчужила вищезазначену квартиру на користь ОСОБА_8 Переоформити на нього спірну квартиру відповідачі відмовились. Враховуючи викладене, на підставі положень ст.ст.235,236 ЦК України просить визнати спірний договір недійсним в частині покупця, визнавши покупцем за вказаним договором ОСОБА_6 Визнати за позивачем право власності та витребувати спірну квартиру із володіння ОСОБА_8

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 05 квітня 2012 року позов задоволено: визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 21 липня 2009 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7, недійсним в частині покупця; замінено покупця в даному договорі купівлі-продажу з ОСОБА_7 на ОСОБА_6; визнано позивача власником вказаної квартири; витребувано спірну квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_8 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, надання неналежної оцінки доказам, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції в порушення норм матеріального права застосував до спірних правовідносин положення ст.235 ЦК України, яка регулює визнання недійсними право чинів з підстав їх удаваності.

На думку апелянта суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна квартира була придбана за грошові кошти позивача і не надав належної оцінки умовам укладеного договору щодо передачі грошових коштів та правових наслідків укладеного правочину.

Крім того, суд не врахував положення ст.218 ЦК України за правилами якої заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що фактично покупцем за договором купівлі-продажу квартири був ОСОБА_6, оскільки квартира була придбана за рахунок його особистих коштів, отриманих від продажу належного йому майна, а тому позивач є покупцем вказаної квартири, а укладений договір в частині покупця є удаваним і підлягає визнанню недійсним на підставі положень ст.235 ЦК України.

З таким висновком не може погодитись колегія суддів.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене у справі судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 липня 2009 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Феодосійського нотаріального округу - ОСОБА_10, за яким ОСОБА_7 купила вказану квартиру у ОСОБА_9 за 16526 грн.

Суд вважав, що фактичним покупцем квартири був позивач, тому правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а саме на те, щоб квартиру придбала відповідачка ОСОБА_7 на своє ім'я. Суд вважав, що позивач фактично придбав свою квартиру за свої грошові кошти, отримані від продажу належного йому майна.

Визнаючи договір удаваним у частині покупця, суд першої інстанції неправильно застосував норми ст.235 ЦК України.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Отже, укладення удаваного правочину само по собі не спричиняє недійсності правочину, оскільки згідно з ч. 2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України для визнання правочину удаваним позивачу необхідно надати докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Тобто, за удаваним право чином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Визнання договору удаваним законодавець пов'язує з необхідністю вирішення спору, що виник між сторонами у зв'язку з реалізацією прав та обов'язків за договором, який насправді вчинили сторони, та застосування відповідних наслідків.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 не був стороною у спірному договорі, тому до цих правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 235 ЦК України, які містять правові наслідки удаваного правочину, який сторони правочину насправді вчинили для приховання іншого правочину, і стосуються тільки сторін договору.

Суд першої інстанції на вищевикладені обставини та вимоги закону уваги не звернув і неправильно застосував до спірних правовідносин положення ст. 235 ЦК України та на підставі неї вирішив спір, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Крім того, суд першої інстанції вважав встановленими обставини про те, що спірний договір фактично укладався за рахунок коштів позивача, на підставі чого ухвалив рішення про задоволення позову.

Проте такому висновку суд першої інстанції дійшов внаслідок надання неналежної оцінки доказам, такі обставини є не доведеними.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Встановлюючи обставини що спірна квартира придбана за грошові кошти позивача, суд першої інстанції послався на розписку, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.11), видану 09 вересня 2009 року ОСОБА_9 про те, що останній отримав від ОСОБА_6 35000 доларів США за спірну квартиру, однак не звернув уваги на те, що її зміст і показання свідків, зокрема ОСОБА_9 та ОСОБА_6 суперечать умовами договору від 21 липня 2009 року, а саме: п. 4 договору про те, що квартира продана за 16526 грн., які отримав Продавець до підписання вказаного договору (а.с.48,49) і в цій частині договір не ос порений. Однак суд першої інстанції не дав вказаним обставинам належної оцінки.

Крім того, за умовами договору п. 7 Продавець - ОСОБА_9 підтвердив, що йому відомо про те, що грошові кошти, за які ОСОБА_7 купує квартиру є її особистою приватною власністю.

Наведене свідчить, що вказана розписка не є безспірним доказом того, що договір купівлі-продажу фактично укладався за рахунок коштів ОСОБА_6 і на підставі вказаного письмового доказу не можливо встановити вищезазначені обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Виходячи зі змісту ст. 59 ЦПК України та з урахуванням положень ч. 1 ст. 218 ЦК України, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

За змістом вказаних норм не може підверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Наведене зазначено у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції».

Враховуючи, що інших письмових доказів, речових доказів, звуко- і відеозаписів, тощо позивачем на підтвердження вказаних обставин надано не було, суд першої інстанції в супереч вищенаведеним нормам матеріального та процесуального права на підставі показів свідків, зокрема ОСОБА_9 та ОСОБА_6, дійшов висновку про те, що спірний договір фактично укладався за рахунок коштів ОСОБА_6 і саме він є покупцем за цим договором, а не ОСОБА_7, у наслідок чого неправильно вирішив вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 21 липня 2009 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 недійсним в частині покупця.

Висновки суду про те, що позивач використав отримані від продажу належного йому майна на придбання спірної квартири не ґрунтуються на доказах і матеріалах справи. Достовірні та безспірні докази, які б підтверджували факт придбання квартири саме за кошти позивача відсутні.

Показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про продаж ОСОБА_6 майна (автомобілів, тощо) не свідчать про те, що саме за грошові кошти останнього була придбана спірна квартира і що правовідносини за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 насправді виникли між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 і саме останній є фактичним покупцем вказаної квартири.

Посилання суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 не надала суду доказів щодо передачі грошових коштів за договором купівлі-продажу квартири від 21 липня 2009 року та джерела їх надходження, є неспроможними за тих підстав, що згідності.204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, а за умовами п. 4 договору Продавцем прийняти від ОСОБА_7 грошові кошти за квартиру до підписання вказаного договору, які за п.7 вказаного договору є її особистою приватною власністю.

Наведене свідчить, що висновки суду не ґрунтуються на матеріалах справи, а посилання суду на показання свідків не обґрунтовує удаваність дій сторін при укладенні договору купівлі- продажу квартири.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені у ст. 203 ЦК України.

Недодержання вищезазначених умов передбачених у п.п. 1 - 3, 5 та 6 є підставою недійсності правочину (а.с. 215 ЦК України).

Згідно змісту договору купівлі-продажу квартири, його сторони під час вчинення правочину заявили, що вони не визнанні недієздатними, що не обмежені в праві укладати правочини, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозуміли та відповідають реальній домовленості сторін; договірне приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому (а.с.48,49).

За таких обставин підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, недійсним в частині покупця відсутні.

З вищевикладеного випливає, що суд першої інстанції усупереч нормам матеріального та процесуального права дійшов висновку недійсність договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 21 липня 2009 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 в частині покупця і доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.

Оскільки вимоги ОСОБА_6 про заміну покупця в спірному договорі купівлі-продажу, визнання його власником квартири АДРЕСА_1 та витребувати вказаної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_8 є похідними від вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним в частині покупця, в їх задоволенні слід відмовити. Відповідно до п.п. 2,3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами2,3,4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 05 квітня 2012 року - задовольнити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 05 квітня 2012 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, заміну сторони договору, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко