РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0191/811/2012Головуючий суду першої інстанції:Бистрякова Д.С.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.
РІШЕННЯ
"29" травня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіАвраміді Т.С.,
СуддівІщенка В.І., Приходченко А.П.,
При секретаріКувшиновій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Котебельська селищна рада про усунення перешкод в користуванні земельної ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_8 якій діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 березня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У жовтні 2005 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, у якому з урахуванням доповнень позовних вимог просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_7 знести частину металевого гаражу, яка розміщена на його земельній ділянці, відповідача ОСОБА_8 знести самочинно збудований навіс літ. «О1», що розташований на його земельній ділянці.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі державного акту про право приватної власності на земельну ділянку серія КМ № 128183 від 23 серпня 2005 року, позивач є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1, наданої для будівництва індивідуального гаражу. Однак, його права на вказану земельну ділянку порушуються з боку відповідачів, так ОСОБА_7 та ОСОБА_8 порушуються межі земельних ділянок у наслідок чого на його земельній ділянці фактично розташовуються металевий гараж, що належить ОСОБА_7 та навіс літ. «О1», що належить ОСОБА_8
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 29 березня 2012 року позов задоволено: усунуті перешкоди в користуванні ОСОБА_6 належної йому на праві власності земельною ділянкою шляхом зобов'язання: відповідача ОСОБА_7 звільнити земельну ділянку площею 0,0050 га, по АДРЕСА_1 шляхом знесення частини металевого гаражу, яка займає площу 8,25 кв.м. вказаної земельної ділянки ОСОБА_6; відповідача ОСОБА_8 знести самочинно збудований навіс літ. «О1», який займає земельну ділянку ОСОБА_6 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_8 якій діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, надання неналежної оцінки доказам.
В апеляційній скарзі йдеться про те, що суд першої інстанції дійшов помилковому висновку про те, що спірний гараж є тимчасовою спорудою і його розташування порушує права позивача. На думку апелянта вказаним рішенням порушуються права ОСОБА_7 на належне їй майно - придбаний за договором купівлі-продажу у 1992 році гараж. Також апелянт вказує на неправильність висновків судової експертизи.
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить її відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 на підставі державного акту про право приватної власності на земельну ділянку серія КМ № 128183 від 23 серпня 2005 року, є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1, наданої для будівництва індивідуального гаражу.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача на вищезазначену земельну ділянку порушуються з боку ОСОБА_7, ОСОБА_8, а тому підлягають судовому захисту.
З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 316, 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб (ст. 373 ЦК України, ст.ст. 78, 79 ЗК України).
Проте, як вбачається із сукупності зібраних у справі доказів, яким суд першої інстанції надав оцінку у відповідності зі ст. 212 ЦПК України, зокрема з висновку будівельно-технічної експертизи № 2414 від 16 травня 2007 року, на земельній ділянці, належній ОСОБА_6 по АДРЕСА_1, розташовується навіс літ. «О1», що належить ОСОБА_8 і є самочинним будівництвом і не оспорюється останнім.
Крім того, частина земельної ділянки ОСОБА_6 площею 8,25 кв.м. по АДРЕСА_1, також зайнята металевим гаражем збірно-розбірної конструкції, що належить ОСОБА_7
Докази про будь яки правові підстави розташування вказаного майна на земельній ділянці, що є власністю позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не надано.
Підстави набуття права власності на землю встановлені ст.116 ЗК України, а реалізація такого права визначена ст.118 ЗК України та передбачає відповідну процедуру.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Коктебельської селищної ради від 31 січня 2006 року №4350 ОСОБА_7 передана у власність земельна ділянка площею 0,0030 га для гаражного будівництва. Однак, державний акт ОСОБА_7 не видано, а тому відповідачка не має прав на вказану земельну ділянку.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст. 3 ЦПК України).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для судового захисту прав ОСОБА_6 на належну йому земельну ділянку.
Доводи апелянта про те, що позивач при виготовленні технічної документації та отримання правовстановлюючих документів був обізнаний з тим, що частина земельної ділянки зайнята спорудами, не заслуговують на увагу, оскільки державний акт позивача на вказану земельну ділянку у встановленому законом порядку неоспорений.
Посилання апелянта на той факт, що спірний гараж включений до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та Будинком творчості письменників «Коктебель» 08 квітня 1992 року не спростовує правильність висновку суду першої інстанції, оскільки не надає право ОСОБА_7 на спірну частину земельної ділянки і не спростовує висновків суду про її використання без правових підстав.
Також не заслуговують уваги доводи апеляційної скарги про надання неналежної оцінки експертизі, вказаному доказу судом першої інстанції, надано оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, що передбачено ст. 212 ЦПК України.
Висновки суду першої інстанції щодо зобов'язання ОСОБА_8 знести самочинне будівництво навіс літ. «О1», розташований на належній позивачу земельній ділянці відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з рішенням суду в частині способу усунення перешкод у користуванні належною позивачу земельної ділянки з боку відповідачки за позовними вимогами ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні належної йому на праві власності земельною ділянкою в частині визначення способу усунення перешкод.
Відповідно до положень ст.ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. При цьому спосіб має бути адекватним та відповідати порушеному праву.
Захист прав - це передбачені законом способи охорони прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Виходячи з вищенаведених норм закону, захист прав позивача шляхом зобов'язання ОСОБА_7 звільнити земельну ділянку площею 0,0050 га, по АДРЕСА_1 шляхом знесення частини металевого гаражу, яка займає площу 8,25 кв.м. вказаної земельної ділянки не є адекватним змісту порушеного права.
Як вбачається з матеріалів справи, площа забудови металевого гаражу складає 18,15 кв.м., з яких 8,5 кв.м. розміщено на земельній ділянці, належній позивачу. Вказаний гараж є збірно-розбірною металевою конструкцією, при якій жорсткість конструкцій забезпечена болтовими з'єднанням (а.с.72 т.1).
Таким чином, в даному випадку правильним способом захисту прав є покладення на ОСОБА_7 обов'язку щодо звільнення земельної ділянки площею 8,25 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1, належну ОСОБА_6, на якій розташована частина гаражу, визначена згідно додатку №1 до висновку експерта №2414від 16 травня 2007 року блакитним кольором (а.с.75.т.1) шляхом демонтування металевого гаражу з земельної ділянки площею 8,25 кв.м.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його зміни в частині визначення способу усунення перешкод позивачу у користуванні земельної ділянки з боку ОСОБА_7
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 якій діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 березня 2012 року - задовольнити частково.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 березня 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні належної йому на праві власності земельною ділянкою в частині визначення способу усунення перешкод - змінити.
Зобов'язати ОСОБА_7 звільнити земельну ділянку площею 8,25 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1, належну ОСОБА_6, на якій розташована частина гаражу, визначена згідно додатку №1 до висновку експерта №2414від 16 травня 2007 року блакитним кольором (а.с.75.т.1) шляхом демонтування металевого гаражу з земельної ділянки площею 8,25 кв.м.
В решті рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 29 березня 2012 року - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко