Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22-5296 / 2006р.                                                 Головуючий у 1 інстанції :Дубина Л.А.

Суддя-доповідач : Краснокутська О.М.

_{РІШЕННЯ}

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

« 06» вересня 2006 р.                                                                        м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:                         Маловічко С.В.

Суддів:                                    Краснокутської О.М.

Сапун О.А.

При секретарі:            Тахтаул О.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від "22" травня 2006 року по справі за позовом ПП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про сумісну діяльність та додаткових угод до нього ,

ВСТАНОВИЛА   :

У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП ОСОБА_2 про відшкодування шкоди за незаконно набуте майно та про стягнення заборгованості.

У позовній заяві зазначав, що 12.12.2001 року уклав з приватним підприємцем ОСОБА_2 договір про спільну діяльність ( надалі - Договір) , який було посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3.

За п.1.1 Договору сторони прийняли на себе зобов'язання спільно діяти для досягнення господарських та комерційних цілей шляхом будівництва та експлуатації кафе, за адресою АДРЕСА_1. Відповідно до укладених додаткових угод до Договору відповідач ПП ОСОБА_2 зобов'язався сплачувати йому прибуток щомісячно , проте жодного разу не сплатив. Сума заборгованості по виплатах становить 433916,08 грн, які позивач просив стягнути з відповідача. До того ж, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь 358045 грн заподіяної шкоди , завданої незаконним набуттям майна, посилаючись на те, що ПП ОСОБА_2 без погодження з ним зареєстрував у ОП ЗМБТІ право власності на кафе.

У лютому 2006 року ПП ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про спільну діяльність, посилаючись на те, що угода не відповідає вимогам закону на підставі ст. 48 ЦК України та суперечить нормам ст. 430 ЦК України (1963 року).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22.05.2006 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав неодноразової неявки позивача у судові засідання.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22.05.2006 року позов ПП ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення Договір про сумісну діяльність від 21.12.2001 року , укладений між ПП ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а також додаткові угоди до цього договору від 15.04.2002 ,05.06.2002, 08.10.2002, 10.02.2003, 10.01.2004.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову ПП ОСОБА_2.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника апелянта, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково , а рішення суду підлягає зміні з таких підстав.

Відповідно до ст. 48 ЦК України (1963 року) недійсною є така угода, що не відповідає вимогам закону.

За змістом ст. 430 ЦК України (1963р) за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети , як - то будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно- колгоспного підприємства або закладу (що не передаються в оперативне управління організації , що є юридичною особою), спорудження водогосподарських споруд та пристроїв, будівництво доріг, спортивних закладів , шкіл, пологових будинків, жилих будинків тощо.

Громадяни можуть укласти договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб . Договори про сумісну діяльність між громадянами та організаціями не дозволяються.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 12.12.2001 між ПП ОСОБА_2 та громадянином ОСОБА_1. укладено договір про сумісну діяльність, відповідно до якого сторони взяли на себе зобов'язання спільно діяти для досягнення господарчих та комерційних цілей шляхом будівництва і експлуатації кафе , розташованого АДРЕСА_1 .До зазначено договору укладено ряд додаткових угод 15.04.2002, 05.06.2002, 08.10.2002, 10.02.2003,10.01.2004 року.

Оскільки станом на грудень 2001 року спірні відносини регулювалися нормами ЦК України в ред. 1963 року, судом першої інстанції обгрунтовано до правовідносини застосовані вимоги гл. 38 ЦК України.(1963р)

З урахуванням фактичних обставин справи і вимог ст.ст. 48,430 ЦК України, суд першої інстанції, проаналізувавши всі зібрані по справі докази, дійшов правильного висновку про те, що укладення договору про сумісну діяльність між громадянином ОСОБА_1 та суб'єктом підприємницької діяльності - ПП ОСОБА_2 суперечить вимогам закону та судом обгрунтовано на підставі ст. 48 ЦК України визнано цей договір недійсним з моменту укладання.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що справа у порушення вимог закону розглянута у його відсутність, і були поважні причини його неявки у судові засідання , є неспроможними, оскільки у судові засідання, що призначені на 26.04.2006 року та на 22.05.2006 року повістки ним були отримані, про що його мати та він особисто розписалися ( а.с. 61, 65). До того ж , в матеріалах справи відсутні відомості проте, що ОСОБА_1 попереджав суд   про те, що він перебуває у відрядженні.

Твердження у скарзі про те, що ПП ОСОБА_2 пропустив трирічний строк позовної давності є безпідставними, оскільки зазначені обставини судом досліджувалися і їм надано вірної оцінки .

Судом повно і всебічно з'ясовані обставини справи, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам по справі, характер правовідносин між сторонами визначений правильно. Разом із тим суд не вирішив питання про наслідки визнання договору недійсним,що передбачено ст. 48 ЦК України 1963 року. Оскільки судом не застосований закон, який підлягає застосуванню при визнанні договору недійсним, судове рішення підлягає зміні - доповненню.

Згідно до вимог ст. 48 ЦК України 1963р. по недійсній угоді кожна із сторін зобов=язана повернути іншій стороні все отримане нею по угоді , а при неможливості повернути отримане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

ОСОБА_2 визнав і письмово підтвердив, що частка ОСОБА_1 на підставі укладеного договору про сумісну діяльність у спільній власності( кафе АДРЕСА_1) складає 70900 доларів США(а.с.12), тому , виходячи із курсу валют на час розгляду судом спору (Урядовий кур'єр №161 від 31.08.2006р), згідно до якого 100 доларів США дорівнює 505 гривням, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на лежить стягнути 358045 гривень як повернення отриманого ним у ОСОБА_1 майна за недійсною угодою.

В іншій частині рішення є законним і обгрунтованим.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313,314 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково..

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2006 року по цій справі змінити , додавши його реченням такого змісту: „ Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 358045 ( триста п'ятдесят вісім тисяч сорок п'ять) гривень.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців...