Справа №0555/171/2012
Номер провадження2/0555/171/2012
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.06.2012року
06 червня 2012 року Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого - судді Циктіча В.М.,
при секретарі Осадчій А.О.
за участю: прокурора Бєлоус М.О.
позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представниці позивачки ОСОБА_3,
відповідачки ОСОБА_4,
представниці відповідачки ОСОБА_5,
третьої особи ОСОБА_6,
представника третьої особи ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ясинувата цивільну справу за позовом Ясинуватського міжрайонного прокурора в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 та позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на частку квартири, позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку квартири -
в с т а н о в и в :
У вересні 2011 року Ясинуватський міжрайонний прокурор звернувся до суду в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 з вищевказаним позовом посилаючись на те, що неповнолітній ОСОБА_2 та повнолітня ОСОБА_1 є дітьми відповідачки ОСОБА_4, у 1997 році вони разом зі своєю матір’ю шляхом приватизації набули право сумісної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
25.12.1997 р. між відповідачкою, яка діяла в інтересах неповнолітніх дітей, та гр.ОСОБА_8 укладено договір, за яким вона продала зазначену квартиру.
27.01.1998 р. ОСОБА_4 за грошові кошти, що були отримані від продажу квартири у м.Донецьку на підставі договору купівлі-продажу придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_2. Однак право власності на вказану квартиру зареєстровано лише за відповідачкою, неповнолітній ОСОБА_2 та неповнолітня на той час ОСОБА_1 право власності на вказане майно не набули. Укладанням зазначеного договору порушені права та інтереси дітей.
У зв’язку з вказаними обставинами прокурор просив визнати недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу квартири за адресою – АДРЕСА_2, який укладено між продавцем ОСОБА_9 та покупцем ОСОБА_4 Визнати покупцями за вказаним договором ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2. Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності кожного на 1/3 частку квартири за адресою – АДРЕСА_2.
З окремим позовом до суду звернулась ОСОБА_1, яка, посилаючись на ті ж обставини, просила визнати за нею, а також ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності на 1/3 частку спірної квартири.
Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_4, зазначивши, що перебував з нею у зареєстрованому шлюбі з 12.11.1988 р., від сумісного життя подружжя має двох дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Відповідачка не працювала та знаходилась на його утриманні. 03.01.1998 р. він отримав від ОСОБА_10 у якості завдатку 3000 дол. США за продаж у майбутнього його квартири за адресою: АДРЕСА_3. Загальна сума, яка отримана ним після продажу даної квартири, становить 6000 дол. США. За вказані грошові кошти та спільні кошти сім’ї придбана спірна квартира за адресою - АДРЕСА_4, яку він вважає спільною сумісною власністю з відповідачкою. У зв’язку з цим після уточнення позовних вимог просив визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ним право власності на Ѕ частку даної квартири.
Прокурор, позивачі та їх представники підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні.
Відповідачка позов прокурора та позов ОСОБА_1 визнала у повному обсязі, проти задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами заперечувала. Відповідачка пояснила, що не придбала для своїх дітей квартиру, яка зазначена в рішенні виконкому Київської районної ради м.Донецька, оскільки не були досягнуті домовленості з продавцем. На виконання зазначеного рішення органу опіки та піклування нею придбана спірна квартира, однак під час укладання договору купівлі-продажу вона не звернула уваги на те, що за даною угодою власницею квартири стала лише вона, діти ж не набули права власності на вказану нерухомість. Позов третьої особи з самостійними вимогами не визнала, вказуючи, що спірна квартира придбана нею виключно за кошти, отримані від продажу квартири у м.Донецьку, спільні з чоловіком гроші на покупку вказаної квартири на використовувались.
Третя особа ОСОБА_6 та його представник наполягали на задоволенні заявлених самостійних позовних вимог з підстав, зазначених у позовній заяві. Суду ОСОБА_6 пояснив, що у спірній квартирі вони з дружиною провели капітальний ремонт з заміною вхідних та міжкімнатних дверей, електропроводки, демонтажу кахлю, вирівнюванням підлоги тощо.
Суд, заслухавши прокурора, позивачів, відповідачку, третю особу, їх представників, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, дійшов наступного.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.03.2006 р. №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» норми Сімейного кодексу України (далі - СК) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набрання ним чинності.
З огляду на зазначене, враховуючи, що відносини з купівлі спірної квартири виникли до набрання чинності Сімейним кодексом України судом під час розгляду даної справи застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім’ю України (далі - КпШС).
Відповідно до ст.ст.77, 78 КпШС за життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як і батьки не мають права на майно дітей. Якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування.
Згідно зі ст.ст.144, 145 КпШС України опікуни при здійсненні прав і виконанні обов'язків підопічних укладають угоди від імені і в інтересах підопічних, діючи як їх законні представники. Опікун не вправі без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник - давати згоду на їх укладання, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна, поділ або обмін жилої площі, видача письмових зобов'язань тощо.
Рішенням виконавчого комітету Київської районної ради м.Донецька від 12.11.1997 р. № 445/18 надано дозвіл відповідачці ОСОБА_4 від імені неповнолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укласти договір купівлі-продажу квартири за адресою – АДРЕСА_5, а також отримати гроші за їхні частки, за які придбати житло на праві спільної сумісної власності з дітьми за адресою – АДРЕСА_6. (а.с.4)
Як встановлено судом відповідачкою рішення органу опіки та піклування виконано частково.
Згідно з договором купівлі-продажу від 25.12.1997 р. ОСОБА_4, яка діяла від себе та неповнолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2, продала квартиру за адресою – м.Донецьк, вул.Політбійців, б. 10, кв.119, власником якої були усі зазначені особи. Продаж здійснена за 7760 грн. (а.с.5)
У подальшому 27.01.1998 р. відповідачка на підставі договору купівлі-продажу за 7995 грн. придбала квартиру за адресою – АДРЕСА_7. Покупцем зазначеного майна за даним договором виступала лише ОСОБА_4 (а.с.6)
Вказане свідчить, що відповідачка під час укладання угоди з купівлі спірної квартири на порушення вимог ст.144 КпШС, рішення органу опіки та піклування діяла всупереч інтересам дітей, використавши належні їм кошти у власних інтересах, не забезпечивши тим самим права неповнолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на отримання у власність частини придбаної квартири.
Таким чином, дана угода суперечить положенням законодавства в частині визначення покупців.
У силу ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.
Прокурором та позивачкою не заявлено вимогу щодо визнання недійсною усієї угоди купівлі-продажу, крім того ст.60 ЦК УРСР передбачає, що недійсність частини угоди не тягне за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.
Приймаючи до уваги, що спірна угода могла бути укладена з зазначенням покупцями також неповнолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд вважає, що дана обставина не тягне за собою недійсності усього договору купівлі-продажу.
Наведене приводить суд до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 27.01.1998 р. в частині покупців.
Третя особа та її представник просили суд застосувати до спірних правовідносин наслідки пропуску позовної давності.
Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред’явлення якого виникло до 01.01.2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Разом з тим, ч.4 ст.261 ЦК передбачено, що у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
ОСОБА_2 народився 19.01.1997 р., таким чином на час розгляду справи не досяг повноліття, тобто строки звернення до суду не пропущені, що свідчить про відсутність підстав для застосування до позову прокурора позовної давності.
Суд також не знаходить підстав для застосування до вимог позивачки ОСОБА_1 позовної давності у зв’язку з тим, що відповідно до ч.1 ст.261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила вона.
ОСОБА_1 стала повнолітньою 04.09.2007 р., матеріалами справи підтверджується її доводи, що про порушення свого права вона дізналась наприкінці 2010 року лише після звернення до суду ОСОБА_6 з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільно нажитого майна.
З огляду на те, що встановлений ст.257 ЦК трирічний строк з дня, коли позивачка ОСОБА_1 довідалась про порушення свого права на час її звернення до суду не пройшов, позовна давність до її вимог не може бути застосована.
Відповідачка, не визнаючи позов третьої особи, наполягала на тому, що квартира у м.Донецьку продана нею за 10 тис.дол.США, спірна квартира придбана за 6 тис. дол.США, решта коштів витрачена на її ремонт. Ремонт у квартирі проводився власними силами родини, тобто нею та її чоловіком ОСОБА_6
Суд критично ставиться до пояснень щодо вартості квартир, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. За наявними у справі договорами купівлі-продажу квартира у м.Донецьку продана за 7760 грн., квартира у м.Ясинувата придбана за 7995 грн. (а.с.5, 6)
Приймаючи до уваги зазначене, а також те, що сторони визнали факт проведення ними ремонту у спірній квартирі, виходячи з загальновідомих обставин щодо необхідності витрати коштів на закупівлю будівельних матеріалів та оздоблення, вкладання значних сил для упорядкування квартири, суд вважає обґрунтованими доводи третьої особи про витрати на вказані роботи спільних сімейних коштів.
За приписами статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до ст. 70 СК України є рівним, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення для справи.
Відповідно до вимог ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Статтею 368 ЦК України встановлено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що спірна квартира придбана ОСОБА_4 під час шлюбу з ОСОБА_11
Враховуючи, що 2/3 спірної квартири мають належати ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належить 1/3 частка квартири.
Виходячи з принципу рівності часток майна дружини та чоловіка, суд вважає, що позов ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, з визнанням за ним права власності на 1/6 частку спірної квартири.
На підставі вищенаведеного, керуючись 212-215 ЦПК України, суд -
в и р і ш и в :
Позов Ясинуватського міжрайонного прокурора в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 задовольнити.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу квартири за адресою – АДРЕСА_2, який посвідчений державним нотаріусом Ясинуватської державної нотаріальної контори 27.01.1998 р., реєстровий №148, зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації м.Донецька 29.01.1998 р. в реєстровій книзі №30 за реєстровим №4509, який укладено між продавцем ОСОБА_9 та покупцем ОСОБА_4.
Визнати покупцями по договору купівлі-продажу квартири за адресою – АДРЕСА_2, який посвідчений державним нотаріусом Ясинуватської державної нотаріальної контори 27.01.1998 р., реєстровий № 148, зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації м.Донецька 29.01.1998 р. в реєстровій книзі №30 за реєстровим №4509, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності кожного на 1/3 частку квартири за адресою – АДРЕСА_2.
Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_4 1/3 частку квартири за адресою – АДРЕСА_2.
Визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 право власності кожного на 1/6 частку квартири за адресою – АДРЕСА_2.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області через Ясинуватський міськрайонний суд у десятиденний строк з дня його проголошення.
Суддя: ОСОБА_12