Дата документу 29.12.2011 Справа № 2-1519/11

Р І Ш Е Н Н Я

Ім’ям України

27 грудня 2011 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого –судді Литвиненка І.Ю.

при секретарі - Пляшник Ю.П.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк»про визнання недійсним договору у частині та зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 у грудні 2010 року звернувся до суду з позовом до ПАТ «ВіЕйБі Банк»прохаючи суд про наступне:

-          змінити п. 1.1 кредитного договору № 66/07-К від 05 липня 2007 року та викласти його у наступній редакції: «Банк надає позичальнику грошові кошти (надалі за текстом кредит) у сумі 252500 гривень»;

-          визнати недійсним п. 5.1 кредитного договору № 66/07-К від 05 липня 2007 року : «У разі зміни відсоткових ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України законів або підзаконних нормативних актів, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням правління або Комітету управління активами та пасивами кредитодавця, банк має право ініціювати зміну розміру відсоткової ставки за користування кредитом»з моменту укладення кредитного договору № 66/07-К від 05 липня 2007 року;

-          визнати недійсним п. 4.3 кредитного договору № 66/07-К від 05 липня 2007 року: «За відповідальність за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату відсотків, та за несвоєчасну повну чи часткову сплату плати за обслуговування кредиту та за несвоєчасну сплату комісії, передбачених п. 2.6.3 договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 20% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених відсотків, плати за обслуговування кредиту, але не менше еквівалента 50 гривень»з моменту укладення кредитного договору № 66/07-К від 05 липня 2007 року;

-          зобов’язати ПАТ «ВіЕйБі Банк»здійснити перерахунок сплачених ОСОБА_1 грошових коштів по погашенню кредиту та відсотків по ньому у відповідності до графіку платежів, наведеному у додатку № 1 до кредитного договору № 66/07-К від 05 липня 2007 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 05 липня 2007 року уклав із ПАТ «ВіЕйБі Банк»кредитний договір № 66/07-К, згідно з яким банк надав йому кредит у сумі 50000 доларів США, що на момент отримання кредиту, за курсом НБ України, склало суму у 252500 гривень, у порядку та на умовах, визначених банком. Кредит взятий для купівлі кв. № 62 у б. № 27 по вул. Жовтневій у м. Полтаві, строком до 04 липня 2027 року під 13% річних, зі щомісячною платою за обслуговування кредиту у сумі 75,75 гривень, з поверненням кредитних коштів у відповідності до графіку повернення коштів, у встановлених у ньому сумах. Також було укладено договір поруки та іпотеки.

Згідно з п. 2 договору купівлі-продажу кв. № 62 у б. № 27 по вул. Жовтневій у м. Полтаві, її ціна склала 474700 гривень, що еквівалентно 94000 доларів США. Кошти за цю квартиру він сплатив готівкою, у гривні, сплативши і кошти, отримані як кредит, у сумі 252500 гривень, виходячи з курсу долару у 5,05 гривень за 1 долар США. На сьогоднішній день курс становить 7,91 гривень за 1 долар США. Вважає, що на підставі норм чинного законодавства України має право на задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Так, згідно зі ст. 524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про банки і банківську діяльність», гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Положенням про порядок видачі НБ України індивідуальних ліцензій на використанні іноземної валюти на території України, як засобу платежу, видача банком кредиту в іноземній валюті можлива лише при наявності індивідуальної ліцензії. Враховуючи те, що такої ліцензії банком не надано, а також спираючись, крім наведених норм чинного законодавства України, на норми ст.ст. 3, 203, 215, 217,524, 533, 626-627, 632, 652 ЦК України, вважає норми укладеного ним кредитного договору несправедливими. З тих підстав, що вони є несправедливими, прохає змінити п. 1.1 кредитного договору та викласти його у наступній редакції: «Банк надає позичальнику грошові кошти (надалі за текстом кредит) у сумі 252500 гривень».

Визнати недійсним, з моменту його укладення, п. 5.1 кредитного договору, який говорить, що у разі зміни відсоткових ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України законів або підзаконних нормативних актів, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням правління або Комітету управління активами та пасивами кредитодавця, банк має право ініціювати зміну розміру відсоткової ставки за користування кредитом, вважає за можливе з тих підстав, що він є нікчемним. Є нікчемним з тих підстав, що згідно з ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів у односторонньому порядку є нікчемною.

Визнати недійсним, з моменту укладення, п. 4.3 кредитного договору, згідно з яким, відповідальність за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату відсотків, та за несвоєчасну повну чи часткову сплату плати за обслуговування кредиту та за несвоєчасну сплату комісії, передбачених п. 2.6.3 договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 20% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених відсотків, плати за обслуговування кредиту, але не менше еквівалента 50 гривень, вважає за можливе з тих підстав, що цей пункт договору суперечить нормам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».Нормами цього Закону передбачено, що платники грошових коштів, за прострочення платежу на користь одержувача цих коштів, сплачують пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, і розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, нормами Закону України «Про ціни та ціноутворення», постановою Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін», заборонено встановлення ціни в іноземній валюті без зазначення її еквіваленту у гривні. Таким чином, якщо у зобов’язанні встановлено грошові еквіваленти в іноземній валюті, то це зобов’язання повинно виконуватися лише у гривні.

Зобов’язати відповідача здійснити перерахунок сплачених ним грошових коштів по погашенню кредиту та відсотків по ньому у відповідності до графіку платежів, наведеному у додатку № 1 до кредитного договору вважає за можливе з тих підстав, що договір є дискримінізаційним стосовно нього, а також таким, що порушує вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також у тому випадку, якщо будуть задоволені його попередні позовні вимоги.

У судовому засіданні позивач свій позов підтримав, прохав задовольнити у повному обсязі. Пояснення надав аналогічні тексту позову. Додатково пояснив, що він є сумлінним платником кредитних коштів, але на даний час, у зв’язку з кризою, не має тих заробітків, які мав, і тому не може сплачувати кредит, як раніше. Банк позивається до нього про стягнення заборгованості, а він позивається до банку про визнання недійсним договору у частині. У 2007 році мав бажання отримати кредит для придбання житла, що і зробив. У виборі банку та валюти кредиту був вільний, однак текст кредитного договору був надрукований дуже мілко, він не мав юриста, який би роз’яснив йому умови підписаного кредитного договору, тому його і підписав. Також, після того, як банк повідомив йому про одноосібне підвищення відсоткової ставки, він не встиг належно –у письмовій формі, відреагувати на це, хоча був проти. Відреагував тоді, коли зміг –у березні 2009 року, направивши письмові заперечення. Він заробляє гроші не у доларах США, а у гривні, тому прохає позов задовольнити.

Представник позивача також позов підтримала, прохала задовольнити у повному обсязі. Пояснення надала аналогічні поясненням позивача та тексту позовної заяви.

Представник відповідача позов не визнала у повному обсязі. Пояснила, що при укладенні спірного кредитного договору вимоги чинного законодавства України, зокрема ст.ст. ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 524, 533 ЦК України, ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання», а також вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» з боку банку не порушено. Прохала відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.

Заслухавши пояснення учасників процесу та перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами у наданих суду межах, суд приходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05 липня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № 66/07-К на придбання кв. № 62 у б. № 27 по вул. Жовтневій у м. Полтаві, на суму 50000 доларів США, на строк до 04 липня 2027 року, під 13% річних, зі щомісячною платою за обслуговування кредиту у сумі 75,75 гривень, з поверненням кредитних коштів у відповідності до графіку повернення коштів, у встановлених у ньому сумах (а.с. 25-28). 05 липня 2007 року сторонами укладено іпотечний договір, предметом якого є кв. № 62 у б. № 27 по вул. Жовтневій у м. Полтаві (а.с. 22-23). Згідно із заявою ОСОБА_4 від 05 липня 2007 року, посвідченою нотаріально, 05 липня 2009 року ОСОБА_1 здійснив повний розрахунок з нею за придбану ним кв. № 62 у б. № 27 по вул. Жовтневій у м. Полтаві, сплативши 474700 гривень, що еквівалентно 94000 доларам США за курсом 5,05 гривень за 1 долар США (а.с. 21). 05 липня 2007 року із ОСОБА_5 укладено договір поруки, яким він поручився за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 66/07-К (а.с. 11-12). Згідно з графіком платежів за договором, який є додатком № 2 до кредитного договору та графіком платежів щорічно, повернення кредитних коштів та сплата коштів за користування кредитом здійснюється у гривні, у еквіваленті до доларів США (а.с. 13-20). Листом банку від 17 листопада 2008 року, позивачеві повідомлено про одноосібне підвищення відсоткової ставки з обґрунтуванням підвищення (а.с. 10, 67). 30 березня 2009 року ОСОБА_1 направив банку листа, що заперечує проти порушення банком процедури зміни відсоткової ставки (а.с. 7-9, 64-66).Судові витрати по справі становлять 37 гривень (а.с. 1).

Згідно з вимогами ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. У відповідності до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у розгляді справи. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; нормою п. 6 ч. 2 цієї статті передбачено, що способами захисту цивільних прав та обов’язків може бути зміна правовідносин. Нормами ст. 192 ЦК України встановлено, що законним платіжним засобом, обов’язковим для виконання на території України, є гривня, а іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках та у порядку, встановлених законом. Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Згідно із вимогами ст. 203 ЦК України, для чинності правочину, його зміст не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог встановлених частинами третьою (вільність волевиявлення учасників правочину та відповідність його їх внутрішній волі), п’ятою (реальність настання правових наслідків, що обумовлені ним) ст. 203 ЦК України; нормами ч. 2 цієї статті встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин), визнання якого судом недійсним не вимагається; недійсним може визнаватися правочин лише у випадках, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ч.1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Нормою ст. 524 ЦК України встановлено, що зобов’язання може бути виражено у грошовій одиниці України –гривні; сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Відповідно до вимог ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривні. Нормою ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до вимог ст. 213 ЦК України. Нормою с. 4 ст. 213 ЦК України встановлено, що якщо немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, подальша поведінка сторін та інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з вимогами ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», гривня, як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України є гривня. Відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», гривня, як грошова одиниця, є єдиним законним платіжним засобом на території України. Згідно зі ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання», валюта України єдиним законним засобом платежу на території України.

З наведених норм чинного цивільного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. ОСОБА_1 мав бажання придбати кв. № 62 у б. № 27 по вул. Жовтневій у м. Полтаві не маючи для цього достатньо коштів. Для отримання коштів, яких не вистачало для придбання квартири, уклав із ПАТ «ВіЕйБі Банк»кредитний договір на суму 50000 доларів США. Укладаючи договір абсолютно був вільний у своєму волевиявленні та у виборі валюти кредиту. Після укладення договору отримав ці кошти у свою власність. Після отримання коштів у свою власність, маючи право використати їх на свій розсуд, сплатив їх за придбання квартири. Неможливість виконання ним умов укладеного договору не звільняє його від обов’язку виконання грошового зобов’язання.

Суд не вбачає підстав для визнання недійсним з моменту укладення п. 5.1 кредитного договору, згідно з яким у разі зміни відсоткових ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України законів або підзаконних нормативних актів, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням правління або Комітету управління активами та пасивами кредитодавця, банк має право ініціювати зміну розміру відсоткової ставки за користування кредитом, з тих підстав, що згідно з ст. 1056-1 ЦК України, ч. 3 якої встановлено, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів у односторонньому порядку є нікчемною, прийнята та набрала чинності вже після одностороннього підвищення банком відсоткової ставки. При цьому суд виходить з того, що згідно зі ст. 58 Конституції України, закони не мають зворотної дії у часі крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, так як прийнятий закон, яким введено в дію норми ст. 1056-1 ЦК України, позбавив банк можливості одноосібно підвищувати відсоткові ставки, а тому погіршив його становище порівняно з попереднім.

Підстав визнати недійсним з моменту п. 4.3 кредитного договору, згідно з яким, відповідальність за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату відсотків, та за несвоєчасну повну чи часткову сплату плати за обслуговування кредиту та за несвоєчасну сплату комісії, передбачених п. 2.6.3 договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 20% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених відсотків, плати за обслуговування кредиту, але не менше еквівалента 50 гривень, суд не вважає за можливе тому, що Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», нормами якого передбачено, що платники грошових коштів, за прострочення платежу на користь одержувача цих коштів, сплачують пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, і розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, стосується юридичних, а не фізичних осіб. Також суд не вбачає підстав визнати його недійсним, так як судом того факту, що при укладанні кредитного договору в цілому, частиною якого є оспорений позивачем п. 4.3, сторонами не дотримано вимог ст. 203 ЦК України, недодержання вимоги якої є підставами для визнання правочину недійсним.

Крім того, при розгляді справи судом не встановлено підстав для застосування наслідків недійсності укладеного сторонами правочину –кредитного договору № 66/07-К від 05 липня 2007 року, які, згідно з вимогами ч. 5 ст. 216 ЦК України, є підставою для застосування недійсності правочину з ініціативи суду, та підстав для того, щоб вважати норми п.п. 4.3, 5.1 кредитного договору нікчемними. При цьому суд виходить з того, що кожна зі сторін бажала отримати те що отримала –позивач бажав отримати кредитні кошти у доларах США для оплати за договором купівлі-продажу, а відповідач бажав надати їх у користування на підставах оплати за це, та надав у оплатне користування свої гроші.

Так як суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання недійсними п.п. 4.3, 5.1 кредитного договору, не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо зміни п. 1.1 кредитного договору та викладення його у наступній редакції: «Банк надає позичальнику грошові кошти (надалі за текстом кредит) у сумі 252500 гривень»та позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача здійснити перерахунок сплачених позивачем грошових коштів по погашенню кредиту та відсотків по ньому у відповідності до графіку платежів, наведеному у додатку № 1 до кредитного договору № 66/07-К від 05 липня 2007 року. Крім того, учасниками процесу додаток № 1 до кредитного договору не надано, так як копія наданого суду графіку погашення заборгованості є додатком № 2 (а.с. 13).

Також суд не вбачає порушень прав позивача, як позичальника та споживача, при укладенні кредитного договору, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так як він кредит йому не нав’язаний відповідачем, не є непотрібним для нього, тому що витрачений ним для купівлі житлового приміщення; він не відкликав свою заяву про надання йому цього кредиту (споживчого); платежі, які сплачує за кредитом, не ґрунтуються на незаконних засадах; має право достроково повернути кредит; не повинен повертати кредит достроково, якщо порушення ним кредитного договору є незначними; інформація про несплату ним боргу не поширена банком тощо.

З цих підстав у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 58 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 192, 202-203, 213, 215-216, 229, 235, 526, 637 ЦК України, ст.ст. 3, 10-11, 15, 30, 60, 74-76, 88, 208, 212-215, 218, 293 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 –відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Полтавської області через суд першої інстанції протягом 10 днів зо дня його проголошення особами, що брали участь у судовому засіданні, а особами, які не брали участь у судовому засіданні –протягом 10 днів зо дня отримання ними копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили протягом 10 днів зо дня його проголошення, або протягом 10 днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, які не брали участь у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя І.Ю. Литвиненко