Справа № 2-1019/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2012 року Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

в особі судді                                Бобер К.Ф.

при секретарі            Кудлачик Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4 цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання у фактичних шлюбних стосунках, визнання житлового будинку спільним майном подружжя та поділ майна подружжя,-

в с т а н о в и в:

          Позивачка ОСОБА_1 в обґрунтування позову покликається на наступні обставини. 24.04.1985 року сторони одружилися і проживали у спірному будинку № 27 по вул.. Крип»якевича у м. Дубно, з батьками відповідача. Будинок був глиняний розміром 8х10 м, і належав на праві особистої власності батькові позивача.

За згодою власника будинку сторони провели його добудову розміром 4х10 м. за кошти позивачки і відповідача. У 1988 році сторони облицювали будинок цеглою, а у 2006 році у 3-х кімнатах ними був проведений євроремонт. У грудні 2006 року позивачка поїхала на заробітки до Чехії, проте через півтора місяці була депортованою.

Для зміни закордонного паспорта сторони вирішили розірвати шлюб, щоб змінити прізвище на дівоче. Проте сторони фактично проживали однією сім»єю до січня 2011 року, коли почалися непорозуміння між відповідачем та зятем, позивач почав виганяти відповідачку із спірного будинку. За час їх спільного проживання протягом 2007-2010 р. ними було проведено добудову до господарських приміщень,проведено їх реконструкцію, господарство огородили.

          Власником даного спірного будинку є відповідач, який отримав його у спадок після смерті батька, який помер 08.09.2002 року. Крім вище зазначеного нерухомого майна, сторонами за час спільного життя було придбане і рухоме майно, а саме спальню «Росинка»- вартістю 1500 грн., кухонний набір –вартістю 1000 грн., м»яку частину –вартістю 1200 грн.. килим 2х3 та 2х4 –вартістю відповідно 400 грн. та 500 грн., килимові доріжки 1,5їх5 2 шт. –вартістю 500 грн.. автомобіль «Славута» - вартістю 25000 грн, який був придбаний на ім»я відповідача у 2002 році, за кошти виручені від продажу попереднього автомобіля «Мерседес»та частину взятих у кредит, який був погашений 21.10.2008 року.

          В зв»язку з цим позивачка просить встановити факт проживання єдиною сім»єю після розірвання шлюбу з відповідачем з 07.04.2007 року по січень 2011 року, визнати житловий будинок з надвірними будівлями по вул.. Крип»якевича, № 27 в м. Дубно спільним майном подружжя та визнати за позивачкою право власності на Ѕ його частину та провести його розподіл. Крім того просить розділити рухоме майно.

В суді позивачка ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просять їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник позовні вимоги не визнали та просять в позові відмовити за безпідставність та недоведеністю.

Вислухавши доводи та заперечення сторін, вислухавши пояснення свідків дослідивши зібрані та перевірені в суді докази, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення частково. Своє рішення суд обґрунтовує наступним.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 18 січня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дубенського міськрайонного управління юстиції у Рівненській області сторони добровільно з власної волі розірвали шлюб, про що в Книзі реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис за № 54 від 07.04.2007 року (а.с. 5).

Враховуючи наявні докази, в т.ч. показання відповідача, суд не може рахувати розірвання шлюбу 07.04.2007 року між позивачкою і відповідачем удаваним (фіктивним), а тому твердження позивачки ОСОБА_1, що розірвання шлюбу було удаваним з метою отримати інші вигоди до уваги не приймає.

Згідно ч. 2 ст. 21 СК проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, а отже, чоловік та жінка вважаються подружжям (чоловіком та дружиною) з моменту державної реєстрації шлюбу в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а не з моменту виникнення факту спільного проживання.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім»ю складають особи, які спільно проживають, пов»зані спільним побутом, мають взаємні права та обов»зки.

Показання свідків, на думку суду не можуть стати підтвердженням, в даному випадку, факту існування шлюбних відносин або спростування цього факту, оскільки вони різняться між собою, в залежності від прихильності відповідно до позивача і відповідача по справі, а тому суд оцінює їх критично.

Як встановлено в судовому засіданні в період з 2007-2011 року сторони спільного господарства та бюджету не вели, відповідач періодично їздив на заробітки, що ствердила і позивачка ОСОБА_1

За таких встановлених обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частинні встановлення факту проживання однією сім»єю із відповідачем після розірвання шлюбу в період з 07.04.2007 року по січень 2011 року грунтуються виключно на припущеннях та не базуються на правовому обґрунтуванні.

Батько відповідача ОСОБА_3, помер 08 вересня 2002 року що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Дубенського районного управління юстиції в Рівненській області. ( а.с.58).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 був власником будинковолодіння, розташованого за адресою: м. Дубно, вул.. Крип»якевича. 27 Рівненської області, що підтверджується свідоцтва право особистої власності на домоволодіння від 25.08.1980 року (а.с.62)

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 06 лютого 2003 року та посвідченого державним нотаріусом Першої Дубенської державної нотаріальної контори спадкоємцем майна ОСОБА_3, померлого 08.09.2002 року, є його син ОСОБА_2. ( а.с. 6).

Відповідно до ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Зі місту п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок»вбачається, що членам сім'ї власника житлового будинку, якщо їх затрати на ремонт перевищували покладений на них ст.156 ЖК України обов'язок, належить право на відшкодування своїх затрат, якщо допомогу вони надавали не безоплатно. Позивачкою не надано суду доказів того, що витрати на ремонт належного відповідачу будинку виходять за межі покладеного на неї ст. 156 ЖК України обов'язку та що участь у її ремонті вона брала не безоплатно.

Таким чином, аналізуючи зібрані докази в справі суд прийшов до висновку, що житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами по вул. Крип»якевича. 27 в м. Дубно, Рівненської області належить відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Як вбачається з матеріалів справи сторонам на праві спільної сумісної власності належить рухоме майно зокрема спальня«Росинка»- вартістю 1500 грн., кухонний набір –вартістю 1000 грн., м»яка частина –вартістю 1200 грн.. килим 2х3 та 2х4 –вартістю відповідно 400 грн. та 500 грн., килимові доріжки 1,5їх5 2 шт. –вартістю 500 грн.

Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У відповідності до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідач погоджується на залишення цього майна позивачці і відступає його позивачці.

28.02.2002 року відповідачем по справі ОСОБА_2 був взятий у кредит автомобіль «Славута», платежі по погашенню якого проводив особисто відповідач, підтвердження того, що позивачка надавала грошові кошти для погашення заборгованості по кредиту нею не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, що заявлена після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність строком у три роки.

           Керуючись ст. ст.. 10, 60, 213, 214 ЦПК України, ст. 57, 60, 70, 72 Сімейного кодексу України суд, -

Р І Ш И В:

Цивільний позов задоволити частково.

Розподілити майно в такий спосіб: позивачці ОСОБА_4 виділити м»яку частину (диван, двоє крісел, пуфик) вартістю 1200 гривень, килим 2х3 на зеленому дні вартістю 400 гривень, двоє килимових доріжок 1,5х5 вартістю 500 гривень, спальну «Росинка (двоспальне ліжко, 2 шафи з антресолями) вартістю 1500 гривень. Килим 3х4 на бежевому дні вартістю 500 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подано апеляцію до апеляційного суду Рівненської області протягом 10 днів через Дубенський міськрайонний суд.

Суддя: