СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
17 червня 2008 року | Справа № 2-29/17516-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Черткової І.В.,
Борисової Ю.В.,
за участю представників сторін:
позивача: Бердадина Василя Володимировича, довіреність № 2/124 від 12.01.08;
позивача: Приступ Максима Євгеновича, довіреність № 2/1130 від 17.03.08;
відповідача: Давидова Ігоря Владиславовича, довіреність № б/н від 04.02.08;
третьої особи: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 03.04.2008 у справі № 2-29/17516-2007
за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву (вул. Пушкінська, 28,м.Київ,01601)
до дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" "Західно-Кримський елеватор" (вул. Виноградна, 1,Євпаторія,97400)
3-тя особа дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Євпаторійське хлібоприймальне підприємство" (вул. Виноградна, 1,Євпаторія,97400)
про спонукання до виконання певних дій та стягнення 325216,44 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної республіки Крим від 03.04.2008 у справі № 2-29/17516-2007 у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не представлені докази того, що у ДП ДАК „Хліб України" „Західно-Кримський елеватор" на відповідальному зберіганні знаходилися матеріальні цінності державного резерву. Суд виходив з того, що позивачем не представлені суду акти прийому-передачі або відповідні складські документи.
При цьому, судом також враховано те, що зберігальні зобов'язання наданні Державним комітетом України з державного матеріального резерву свідчать про те, що зерно було передано для зберігання не відповідачу - ДП ДАК „Хліб України" „Західно - Кримський елеватор", а іншій юридичній особі - ДП ДАК „Хліб України" „Євпаторійське хлібоприймальне підприємство".
Не погодившись з цим судовим актом, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято при неповному з’ясуванні всіх обставин справи та порушенням норм матеріального права.
Так, позивач вважає, що договір про відповідальне зберігання від 26.12.2000 № ЮР-2зб/126-2000 є достатнім доказом факту знаходження матеріальних цінностей державного резерву у відповідача. Крім того, в обґрунтування цього доводу позивач наводить факт оплати по цьому договору, що підтверджується відповідним платіжним дорученням. Таким чином, Державний комітет України з державного матеріального резерву вважає, що суд не надав належної оцінки вищенаведеним доказам.
Розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.06.2008 суддів Борисову Ю.В. та Гоголя Ю.М. замінено на суддів Голика В.С. та Гонтаря В.І.
Розпорядженням голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.06.2008 суддів Гонтаря В.І. та Голика В.С. замінено на суддів Борисову Ю.В. та Черткову І.В.
11 червня 2008 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 17 червня 2008 року.
Після оголошеної перерви сторони у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності нез’явившихся представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного комітету України з державного матеріального резерву не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Державний комітет України з державного матеріального резерву є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до Закону України „Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 № 51/97-ВР та постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву" від 08.06.2006 № 810, основним завданням Держкомрезерву України є управління державним резервом.
Обставини справи свідчать про те, що позивач наполягає на факті того, що на відповідальному зберіганні ДП ДАК „Хліб України" „Західно-Кримський елеватор" знаходилися матеріальні цінності державного резерву, які є державною власністю і перебувають в оперативному управлінні Державного комітету України з державного матеріального резерву.
В обґрунтування цього доводу позивач посилається на зберігальні зобов'язаннями та договір про відповідальне зберігання № Юр - 2зб/126-2000, укладений між Державним комітетом з державного матеріального резерву та ДП ДАК „Хліб України" „Західно-Кримський елеватор" 26.12.2000, а також платіжним дорученням від 27.12.2000, яким відповідач сплатив 30000,00 грн. за відповідальне зберігання відповідно до договору про відповідальне зберігання № Юр - 2зб/126-2000 (а. с. 9-44).
Під відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву у розумінні, визначеному статтею 2 Закону України „Про державний матеріальний резерв" - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей (прийнятих на зберігання) у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. При цьому зберігач має забезпечувати якісне зберігання закладених до держрезерву товарно-матеріальних цінностей та звітувати перед Держкомрезервом України в установленому законодавством порядку.
Згідно статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Як зазначено у статті 953 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ.
Відповідно до д. 2.2 Договору Відповідач щороку повинен подавати до Комітету станом на 1 січня звіт та інформацію про інвентаризацію.
Статтею 18 Закону України „Про державний матеріальний резерв" передбачено, що контроль за створенням, відпуском та використанням державного матеріального резерву здійснює Верховна Рада України.
Матеріали справи свідчать про те, що на підставі службового завдання представниками Східного КРВ Державного комітету України з державного матеріального резерву проведена контрольна перевірка наявності якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна держрезерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні ДП ДАК „Хліб України" „Західно-Кримський елеватор". За результатами перевірки складено акт від 07.06.2005. (том 1, а. с. 45-47).
З цього акту вбачається, що під час перевірки посадові особи позивача дійшли висновку, що відповідачем не забезпечено зберігання (самовільного відчуження) зерна держрезерву; та не ведеться облік та звітність зерна держрезерву на підприємстві.
Вартість зерна держрезерву, стосовно якого було встановлено факт незабезпечення збереження (самовільного відчуження) і облік та звітність стосовно якого на підприємстві відсутні, за відомостями позивача становить: 199338,36 грн., яка визначена, виходячи з цін, що діяли на момент проведення перевірки, тобто на 07.06.2005.
Листом Міністерства економіки України № 53-19/108 від 28.01.2000 було визначено, що ціни на матеріальні цінності визначаються Держкомрезервом України, виходячи з оптових цін, що діють на час відпуску, кон'юнктури ринку, термінів зберігання, якості продукції. Також даним листом Держкомрезерву України при визначенні цін на матеріальні цінності державного резерву було запропоновано використовувати поряд з біржовою інформацією цінову інформацію з позабіржового ринку.
Відповідно до п. 21 „Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого постановою КМУ № 1129 від 08.10.1997, ціни на матеріальні цінності, що закладаються та відпускаються з державного резерву, визначаються Держкомрезервом виходячи з оптових цін, що діють на час закладення або відпуску, кон'юнктури ринку, термінів зберігання, якості продукції, а в разі проведення конкурсу - за цінами конкурсу на кожну партію конкретної продукції.
Відповідно до пункту 10 статті 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв", у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження, а також пеня з суми відсутнього їх обсягу за кожний день до повного їх повернення.
Ціни встановлюються Держкомрезервом України самостійно, виходячи з цін, що діють на ринку матеріальних цінностей. В даному випадку ціни встановлюються на момент виявлення порушення, тобто станом на 07.06.2005 (цінова довідка з джерелом інформації додається).
Дані обставини справи перевірені апеляційною інстанцією в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України в повному обсязі, підтверджуються матеріалами справи та сторонами по суті не заперечуються.
Згідно з пунктом 10 статті 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв", у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100% вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.
Відповідно до пункту 12 статті 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв" у разі порушення правил і умов зберігання, несвоєчасного освіження та заміни матеріальних цінностей державного резерву, а також зберігання матеріальних цінностей, що не відповідають затвердженій номенклатурі, діючим стандартам і технічним умовам, несвоєчасного подання встановленої звітності підприємства, установи і організації - відповідальні зберігачі сплачують штраф у розмірі 20 відсотків від вартості матеріальних цінностей, щодо яких допущено порушення.
Згідно із пунктом 16 статті 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв" розмір пені, передбачений пунктами 7, 8, 9, 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, виходячи з подвійної ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статей 552, 622 Цивільного кодексу України, боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок зберігача зберігати майно, передане йому другою стороною (поклажодавцем), і повернути це майно у схоронності.
Відповідно до статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Апеляційна інстанція погоджується з тим висновком місцевого суду, що договір зберігання від 26.12.2000, укладений між позивачем та ДП ДАК „Хліб України" „Західно-Кримський елеватор", не може бути єдиним достатнім доказом, який підтверджує факт передачі відповідачу на зберігання зерна у межах цього договору.
З пункту 2.2. договору про відповідальне зберігання від 26.12.2000 № ЮР-2зб/126-2000 (том 1, а. с. 41-43) вбачається, що сторони при прийомі матеріальних цінностей погодились керуватися Інструкцією „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю” та Інструкцією „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю”.
Відповідно до пункту 12 Інструкції „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю”, в акті прийомки повинна бути вказана кількість продукції, що поступила роздільно в кожному вагоні, контейнері або автофургоні.
Пункт 26 вищенаведеної інструкції передбачає, що акт прийомки продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства-отримувача не пізніше, ніж на наступний день після укладення акту.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у самому договорі про відповідальне зберігання від 26.12.2000 № ЮР-2зб/126-2000 (том 1, а. с. 41-43) сторонами узгоджено в пункті 2.2. те, що „Зберігач” повинен надати „Агентству” один примірник приймального акту по формі Р-16, яким оформляється факт закладення матеріальних цінностей у держрезерв на зберігання.
З цих підстав безумовно вбачається, що у Державного комітету України з державного матеріального резерву повинен бути відповідний акт прийому продукції. Такого доказу позивачем суду надано не було.
Відповідно до статей 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем також укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 29.08.2005, документальні докази виконання якого також позивачем суду першої інстанції надані не були.
Однак, колегія суддів виходить з того, що договірні правовідносини не є тотожними правовідносинам, які є наслідком виконання сторонами у вигляді надання зерна для зберігання із оформленням складських документів.
Посилання позивача на платіжне доручення від 27.12.2000 на суму 30000,00 грн. апеляційною інстанцією вважаються неспроможними, оскільки такий документ свідчить у даному випадку тільки про певну сплату за договором, а не про факт отримання відповідачем матеріальних цінностей за договором. Наявність цього документу може бути прийнято з умовою припущення, тобто або сплата відбулась після передачі майна на зберігання, або це попередня оплати. Проте, судове рішення не може бути постановлене на будь-яких припущеннях. Отже, цій доказ колегією суддів відхиляється.
У матеріалах справи є зберігальні зобов'язаннями (том 1, а. с. 9-40), з яких вбачається, що зерно було передано для зберігання не відповідачу - ДП ДАК „Хліб України" „Західно - Кримський елеватор", а іншій юридичній особі - ДП ДАК „Хліб України" „Євпаторійське хлібоприймальне підприємство", про що свідчить і різна назва цих підприємств, і різна печатка, а також ідентифікаційний код в ЄДРПО України: 31001863 - у ДП ДАК „Хліб України" „Західно-Кримський елеватор", 00951965 - у ДП ДАК „Хліб України" „Євпаторійське хлібоприймальне-підприємство".
Судом встановлено, що ДП ДАК „Хліб України" „Західно-Кримський елеватор" створено та зареєстровано 26.05.2000. Тобто, під час операцій із зерном, посвідчених у 1999 році, юридичної особи –відповідача не існувало.
Крім того, місцевий господарський суд вірно зазначив, що відповідач не є правонаступником ДП ДАК „Хліб України" „Євпаторійське хлібоприймальне підприємство".
Таки обставини свідчать про відсутність між позивачем та відповідачем відносин по зберіганню переданого зерна, та підтверджують існування таких відносин між позивачем та іншою юридичною особою, назва якої схожа з назвою відповідача у цій справі.
Матеріали справи також містять копії договорів про взаємні постачання, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, які укладені між Держкомрезервом, підприємством ДП ДАК „Хліб країни” „Євпаторійське хлібоприймальне підприємство” (зберігачем зерна) і сільськогосподарськими виробничими підприємствами, які надали вирощене зерно у державний матеріальний резерв в обмін на нафтопродукти (том 1, а. с. 124-135). З цих договорів вбачається, що зобов'язання по зберіганню зерна покладено не на відповідача, а на іншу юридичну особу - ДП ДАК „Хліб країни” „Євпаторійське хлібоприймальне підприємство”.
В обґрунтування наявності між Держкомрезерв та відповідачем відносин щодо зберігання зерна, позивач представив суду копію претензії ДП ДАК „Хліб України" „Західно-Кримський елеватор" до Держкомрезерву із пропозицією відшкодування витрат на зберігання зерна.
Однак, з відповіді Держкомрезерву на цю претензію № 2/5498 від 10.09.2007, вбачається, що Держкомрезерв вимагає від ДП ДАК „Хліб України" „Західно-Кримський елеватор" доказати факт знаходження зерна Держрезерву на зберіганні у ДП ДАК „Хліб України" „Західно-Кримський елеватор". Викладене також свідчить про те, що Держкомрезерв зерно на зберігання у ДП ДАК „Хліб України" „Західно-Кримський елеватор" не передавав.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.04.2008 у справі № 2-29/17516-2007 залишити без змін.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді І.В. Черткова
Ю.В. Борисова