ун. № 2-265/11

пр. № 2/2608/145/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2012 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Лопатюк Н.Г.

при секретарі - Ковальовій О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4; третя особа: Орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права власності на частину квартири та встановлення порядку користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

12 травня 2010 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах своїх дітей ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування Святошинської РДА в м. Києві, в якому просила визнати за нею та її дітьми право приватної власності на 2/3 частини житлового приміщення -квартири АДРЕСА_1, вселити її з дітьми у вищевказану квартиру, встановити конкретний порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши їй з дітьми ізольовані кімнати площею 11,8 кв.м. та 12,8 кв.м, а відповідачу залишити в користуванні ізольовану кімнату площею 18.2 кв.м.. нежилі приміщення спірної квартири залишити в загальному користуванні; стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в період часу з 8 січня 1995 року по 17 березня 2005 року вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі.

В період перебування у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу АЕЕ № 913526 від 05.12.2001 р., вони придбали квартиру АДРЕСА_1. Даний договір було оформлено на матір відповідача -ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_4, який діяв від свого імені та імені їх дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2

Спірна квартира складається з трьох ізольованих кімнат житловою площею 42,8 кв.м. та підсобних приміщень загальною площею 67,3 кв.м.

Після розірвання шлюбу її колишній чоловік ОСОБА_4 вигнав її та їх дітей з вищевказаної квартири, у зв'язку з чим, вона змушена на даний час проживати у своєї рідної сестри за адресою: АДРЕСА_3.

На неодноразові спроби ввійти до квартири, відповідач реагує жорстокими діями, застосовуючи фізичну силу, у зв'язку з чим, вона змушена звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

07.07.2010 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з уточнюючою заявою, в якій просила суд визнати за нею право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1, набутої під час шлюбу; встановити порядок конкретного користування у спірній квартирі, виділивши їй та її дітям ізольовані кімнати площею 11,8 кв.м. та 12,8 кв.м., відповідачу залишити у користуванні ізольовану кімнату 18,2 кв.м., нежилі приміщення залишити в спільному користуванні; усунути перешкоди в користуванні жилим приміщенням шляхом вселення її з неповнолітніми дітьми в квартиру АДРЕСА_1; стягнути з відповідача всі понесені позивачем судові витрати.

Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд їх задовольнити, з урахуванням заяви про їх уточнення.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти позову заперечували в повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість та недоведеність належними доказами.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, Орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації направив до суду листа про можливість слухати справу за відсутності його представника.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності і співставленні, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що в період часу з 28 січня 1995 року по 17 березня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. (а.с. 8- копія свідоцтв)

Згідно договору купівлі-продажу від 05.12.2001 р., ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 придбали по ? частині кожний квартири АДРЕСА_1. (а.с.6-копія договору)

З свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.01.2010 р., вбачається, що ОСОБА_4 є спадкоємцем ? частини квартири АДРЕСА_1, яка належала померлій ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 05.12.2001 р.

Отже в судовому засіданні встановлено, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить ? частина квартири АДРЕСА_1, в той час як його дітям -ОСОБА_2 та ОСОБА_3 -по ? частині кожному.

При вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною власністю чи особистою приватною власністю з'ясуванню підлягають, як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання. Згідно п.п.22,23 Постанови Пленуму Верховного суду України поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами встановленими ст.ст.69-72 СК та ст. 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно ч.1 ст. 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

В судовому засіданні відповідач та його представник суду пояснили, що спірна квартира була придбана відповідачем і його матір'ю за їх власні кошти, шляхом продажу старої квартири та взяття кредиту на роботі ОСОБА_4 на придбання квартири АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу від 15.12.2001 р.

До таких тверджень відповідача суд ставиться критично, оскільки з наданої до суду копії договору купівлі-продажу квартири від 06.11.2001 р. (а.с.56) вбачається, що стара квартира була продана ОСОБА_4 та його матір'ю ОСОБА_5 за суму значно меншу вартості придбаної квартири АДРЕСА_1. Інших доказів, які б підтверджували джерела її придбання відповідачем за власні кошти, у суду відсутні.

Що ж стосується часу її придбання, а саме посилання представника відповідача на ті обставини, що спірна квартира була придбана вже після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, суд також не приймає їх до уваги, оскільки відповідно до діючого на той час законодавства, а саме ст. 44 КпШС Української РСР, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Так з свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, вбачається шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано 17.03.2005 р., про що в книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 229 (а.с. 8), а не 25.11.1999 р. згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва (а.с.41),як стверджують відповідач та його представник.

Посилання представника відповідача на сплив строку позовної давності спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Так,передбачений ч. 3 ст. 29 КпШС Української РСР трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, застосовується, коли ці вимоги заявлені після розірвання шлюбу, і обчислюється починаючи з дня, коли котрийсь із розведеного подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу.

З свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 вбачається, що воно було видано Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві 10 вересня 2009 року, що на думку суду є початком обчислення трирічного строку звернення до суду за захистом прав та законних інтересів позивачки.

Оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що під час шлюбу відповідач набув право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, то як наслідок, враховуючи ст. 60 СК України, позивач має право відповідно на 1/8 її частину.

Згідно довідки №1185 від 11.09.2009 р. в спірній квартирі зареєстровані: відповідач ОСОБА_4, його колишня дружина -позивач по справі ОСОБА_1 та їх діти -ОСОБА_2 та ОСОБА_3. (а.с.10 - копія довідки)

З викопіювання з поверхового плану квартири АДРЕСА_1, вбачається, що вона має загальну площу 67,3 кв.м. та складається з трьох ізольованих кімнат житловою площею 18, 2 кв.м., 12,8 кв.м. та 11,8 кв.м., коридору площею 10,1 кв.м., комори 1,6 кв.м., туалету -1,0 кв.м., ванної кімнати -3,0 кв.м. та кухні -8,7 кв.м. (а.с. 9-копія викопіювання)

Як нормами Конституції України, так і Цивільним кодексом України встановлено презумпцію непорушності права власності. Зокрема, в ст. 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Враховуючи ст. 391 ЦК України, згідно якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а також приймаючи до уваги, що позивачка є співвласником спірної квартири і має право користування своїм майном, позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом вселення її у спірну квартиру підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 317 ЦК України , власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно вимог ч.ч.1-2 ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Пленум Верховного Суду України в п. 14 Постанови № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику в справах за позовами про захист права приватної власності»роз'яснив, що в разі неможливості поділу в натурі квартири, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1, складається із трьох ізольованих кімнат, площею 18,2, 11,8 та 12,8 кв.м., житлова площа всього становить 42,8 кв.м. З урахуванням того, що судом встановлено, що спірна квартира набута під час шлюбу, а також приймаючи до уваги що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками по ? частини спірної квартири кожен, відповідач є власником в порядку спадкування 1/4 частини квартири після смерті його матері ОСОБА_5, то ідеальна частка позивачів у сумі складає 5/8 частини квартири, що становить 26,75 кв.м. житлової площі, в той час як частка відповідача складає 3/8 та відповідає 16,05 кв.м. житлової площі.

Враховуючи, що ідеальна доля позивача та її неповнолітніх дітей становить 26,75 кв.м., а вона просить виділити їй в користування дві кімнати площею 11,8 кв.м та 12,8 кв.м., що не перевищує їх ідеальної долі та становить 24,6 кв.м., тобто не порушує прав відповідача, ідеальна доля якого становить 16,05 кв.м., суд вважає можливим задовольнити вимоги в частині визначення порядку користування жилим приміщенням та виділити в користування позивачки дві кімнати площею 11, 8 кв.м. та 12,8 кв.м., в користування відповідача виділити кімнату площею 18, 2 кв.м.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, а саме: 339 грн. 40 коп. судового збору, 120 грн. 00 коп. оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись Постановою № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику в справах за позовами про захист права приватної власності», ст. ст. 60, 61 СК України, ст.ст. 317, 358, 391ЦК України, ст.ст. 10, 57, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги -задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1.

Встановити конкретний порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши в користування ОСОБА_1 та неповнолітнім ОСОБА_2 і ОСОБА_3 дві ізольовані кімнати, житловою площею 11,8 кв.м. та 12,8 кв.м.

Виділити в користування ОСОБА_4 ізольовану кімнату, житловою площею 18, 2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1.

Приміщення загального користування залишити в загальному користуванні.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 339 грн. 40 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. 00 коп., а всього стягнути 459 грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: