АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/2390/1377/12Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 2 Ротаєнко Д.С.

Доповідач в апеляційній інстанції

Нерушак Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л.В.

суддівПальонного В.С., Карпенко О.В.

при секретаріМакарчук Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання права власності на частину майна, його виділення ,-

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

01 серпня 2011 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на частину майна, його виділення, посилаючись на те, що 20.04.1991 року вона з відповідачем ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_3 року народился дочка - ОСОБА_9.

17.06.1993 року шлюб між сторонами розірваний, сумісне проживання подружжя припинено. В січні 1994 року сторони помирились та відновили сумісне проживання, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу та у них ІНФОРМАЦІЯ_2 року народилася дочка - ОСОБА_10, батьком якої записаний відповідач ОСОБА_6 Позивач вказує, що між нею та відповідачем існували фактичні сімейні стосунки, спільний сумісний бюджет. Позивач ОСОБА_8 посилається на те, що фактично утримувала підсобне господарство, а кошти від реалізації вона та відповідач накопичували для купівлі власного житлового будинку, оскільки за період спільного проживання вони винаймали житло в інших осіб. Відповідач працював в Цибулівському ковбасному цеху та приносив у сімейний бюджет заробіток, а вона доглядала дітей, вела домашнє господарство, обробляла присадибну земельну ділянку, вирощуючи сільськогосподарські культури, тому вважає, що їх внески в сімейний бюджет були рівними.

25.04.1997 року згідно договору купівлі-продажу, укладеного на ім'я ОСОБА_6, посвідченого державним нотаріусом Монастирищенської державної нотаріальної контори, за спільно нажиті кошти в розмірі 3400 доларів США був придбаний житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1, в який їх сім'я в складі 4-х осіб поселилась. До підписання даного договору вони з відповідачем передали за купівлю даного житлового будинку, з сімейного бюджету частину коштів в розмірі 1700 дол. США, а через півтора місяці ще 1700 дол. США, з яких 1000 дол. США належали їй особисто, як сума, отримана в дар від батька ОСОБА_11 Позивач вважає, що їх частки в житловому будинку, відповідно до ст.ст.112,113 ЦК України в редакції 1963 pоку, який діяв на час виникнення правовідносин, є рівними. Кожна з сторін, вважаючи себе співвласником житлового будинку, маючи зобов'язання по належному утриманню об'єкта приватної власності, прийняла участь в проведенні ремонту придбаного будинку, який потребував ремонту. Так, з отриманого нею у її батька лісоматеріалу - дуба, позивач за відсутності ОСОБА_6, встановила підлогу в трьох кімнатах будинку.

В 1999 році сумісне проживання з відповідачем припинилось, оскільки він виїхав на заробітки у м. Київ та з іншою жінкою фактично створив нову сім'ю, а вона з двома малолітніми дітьми залишилась проживати в будинку по АДРЕСА_1

Позивач посилається, що відповідно до ст. 115 ЦК України в редакції 1963 року кожен з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна. Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, за позовом будь-кого з учасників майно ділиться в натурі.

З 01.01.2004 року набрав чинності новий ЦК України. Згідно з ст.4 Прикінцевих та Перехідних Положень ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Її права та обов'язки продовжують існувати щодо цивільних відносин, які виникли до 01.01.2004 року. Позивач вважає, що вони регулюються ст.ст.355,357,358,364 ЦК України в редакції 2003 року, оскільки, відповідач не визнає її права на 1/ 2 частину житлового будинку з господарськими спорудами та не бажає виділу її частки в натурі. Позивач просить рішенням суду визнати за нею право власності на 1/ 2 частину житлового будинку з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 та виділити її частку в натурі у відповідності до варіанту № 1 висновку № 663-БТ, 288, 289-БТ судової будівельно-технічної експертизи, проведеної Черкаським відділенням КНДІСЕ 25.03.2011 року у цивільній справі № 2-4/11 Монастирищенського районного суду.

Також позивач просить поновити їй, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, строк позовної давності як пропущений з поважної причини, визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 Позивач вказує, що у визначений законом строк ст.71 ЦК України в редакції 1963 року та ст. 257 ЦК України в редакції 2003 року вона не звернулась в суд з позовом про визнання права власності на 1/ 2 частину домоволодіння та про виділ частки із спільного майна. Строк звернення з позовом до суду за захистом її матеріальних прав повинен бути поновлений, як пропущений з поважних причин.

В 1999 році ОСОБА_6 залишив сім'ю і вона залишилась єдиним годувальником двох малолітніх дітей. В умовах безробіття в сільській місцевості позивач утримувала своїх дітей лише за рахунок допомоги своїх батьків та ведення особистого підсобного господарства, однак, коштів не вистачало. Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_6, всупереч нормам КпШС України, СК України відсторонився від виховання та утримання дітей. В 2002 році вона вимушено та тимчасово виїхала на заробітки у м. Київ та свої доходи витрачала на утримання дітей, а діти перебували в помешканні її батьків. Позивач зберігала зв'язок з житловим будинком в АДРЕСА_1, будучи зареєстрованою в будинку та, розпоряджаючись ним, оскільки здавала будинок в оренду. Певний час в будинку проживали обоє їх дітей під наглядом її брата. Бажаючи надати дітям сучасну освіту, відповідний рівень знань, для забезпечення подальшого навчання у вузах України, в 2003 році вона влаштувала дітей на навчання до однієї з шкіл м. Києва, що підтверджується довідками про навчання дітей. Свої доходи витрачала на оренду житла, харчування, навчання дітей. В 2009 році оформила письмовий контракт на навчання дочки ОСОБА_9 у вузі м. Києва з оплатою 12 000 грн. на рік. Крім цих витрат, вона несе витрати на оренду житла дочки та її харчування. Позивач не може поселитись та жити в оспорюваному житловому будинку в даний час, оскільки, це позбавить можливості надати освіту дітям. Однак, таке явище тимчасове, бо іншого житла вона з дітьми не має, як не має і коштів на придбання іншого житла. Тому позивач вважає, що строк позовної давності повинен бути їй поновлений, як пропущений із зазначених вище підстав, які на її думку є поважними. Позивач просить постановити рішення, яким відновити їй, ОСОБА_6, строк позовної давності як пропущений з поважної причини, визнати за нею право власності на 1/ 2 частину житлового будинку з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 та виділити в натурі з житлового будинку «А-1»: веранду 1 пл. 10,8 кв.м вартістю 9 565,85 грн., коридор пл.3,6 кв.м вартістю 3 188,62 грн., житлову кімнату пл.14,9 кв.м вартістю 13 197,34 грн., житлову кімнату пл. 8,1 кв.м вартістю 7 174,39 грн., з надвірних споруд: гараж Г вартістю 7 285,38 грн., вбиральню Д вартістю 824,73 грн., сарай Ж вартістю 2 320,35 грн., 1/ 2 частину огорожі № 1 - 1 195,39 грн.; 1/ 2 частину воріт з хвірткою № 2 - 353,98 грн., 1/ 2 частину криниці К - 1 533,62 грн., а всього вартістю 46 639 грн.65 коп. Іншу частину домоволодіння виділити в натурі ОСОБА_6 та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за перевищення частки приміщень в домоволодінні в сумі 260 грн. 35 коп. та судові витрати.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 березня 2012 року поновлено строк звернення до суду ОСОБА_8 для звернення до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на частину майна, його виділення, як пропущений з поважних причин.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 березня 2012 року позов ОСОБА_8 задоволено.

Визнано право ОСОБА_8 на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 та виділено в натурі з житлового будинку «А-1»: веранду І пл. 10,8 кв.м вартістю 9565,85 грн., 1-1 коридор пл.3,6 кв.м вартістю 3188 грн.62 коп., 1-2 житлову кімнату пл.14,9 кв.м вартістю 13197,34 грн., 1-3 житлову кімнату пл. 8,1 кв.м вартістю 7174,39 грн., з надвірними спорудам: гараж Г вартістю 7285,38 грн., вбиральню Д вартістю 824,73 грн., сарай Ж вартістю 2320,35 грн., 1/ 2 огорожі № І - 1195,39 грн., 1/ 2 воріт з хвірткою № 2 - 353,98 грн., 1/ 2 криниці К вартістю 1533,62 грн., а всього вартістю 46639 грн.65 коп.

Виділено ОСОБА_6 в натурі з житлового будинку «А-1» : II - веранда площею 5,3 кв.м вартістю 4 694 грн. 35 коп., 1-6 кухня площею 9,5 кв.м вартістю 8 414 грн. 41 коп., 1-4 житлова кімната площею 13,5 кв. м вартістю 11 957 грн. 32 коп., 1-5 житлова кімната площею 9,6 кв. м вартістю 8 502 грн. 98 коп. та надвірних споруд: сарай Б вартістю 8 440 грн., погріб В вартістю 2 068 грн. 30 коп., 1/ 2 огорожі № І -1195,39 грн.; 1/ 2 воріт з хвірткою № 2 - 353,98 грн.; 1/ 2 криниці К вартістю 1533,62 грн., а всього вартістю 47 160 грн. 35 коп.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 судові витрати в сумі 1 489 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 1/ 2 частину вартості будівельних матеріалів та робіт по покращенню будинку в сумі 6 819 гривень 71 коп.

Додатковим рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 23 березня 2012 року стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 різницю вартості часток в сумі 260 грн. 35 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, недоведені належними доказами, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 березня 2012 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином. 23.05.2012 року на адресу суду надійшла заява від апелянта ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_7, в якій просять розглядати справу в судовому засіданні без участі відповідача та його представника, апеляційну скаргу підтримують та просять задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з винесенням нового рішення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи повністю позовні вимоги позивача, суд першої інстанції вважав їх доведеними і виходив з того, що сторони після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім'єю, народилася ще одна дочка та вони на спільні кошти придбали будинок з господарськими спорудами, в якому позивач проживала з дітьми і після від'їзду відповідача на заробітки. Суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності та задовольнив вимоги позивача щодо поновлення строку звернення до суду за захистом її прав з позовними вимогами і визнав спірний будинок спільною частковою власністю сторін, який підлягає розподілу між ними відповідно до вимог діючого на той період часу ЦК України 1963 року та Закону України «Про власність». Суд визнав частки сторін рівними, визнавши право власності за позивачем на 1/ 2 частину будинку з господарськими спорудами, розділив будинок реально, стягнувши з відповідача на користь позивача різницю вартості часток і судові витрати та стягнув грошову компенсацію за проведені значні покращення з позивача на користь відповідача, не врахувавши, що ні позивачем, ні відповідачем зустрічний позов і такі позовні вимоги не заявлялись під час розгляду в суді першої інстанції, чим суд допустив порушення вимог чинного законодавства, вийшовши за межі заявлених позовних вимог.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, що беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог , заявлених в суді першої інстанції.

Частиною 3 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів не повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які суперечать закону та обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено, що з 20 квітня 1991 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі до 17.06. 1993 року, коли шлюб між ними був розірваний.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року в шлюбі в них народилась дочка ОСОБА_12.

З січня 1994 року сторони помирились і продовжили спільне проживання однією сім'єю та під час спільного проживання в них народилася дочка ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком якої записаний відповідач, згідно спільної заяви сторін, поданої в органи ЗАГС.

25.04.1997 року був придбаний будинок по АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 0, 30 га, яка не приватизована, для спільного проживання сім'ї, який оформлений на ім'я відповідача ОСОБА_6, оскільки з 1994 року сторони відновили сімейні стосунки, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет. Після придбання спірного будинку в нього поселились сторони та їх малолітні діти. 23.04. 1998 році позивач та відповідач одночасно зареєструвалася у спірному будинку за вказаною вище адресою.

Як встановлено судом першої інстанції між сторонами не укладались будь - які договори з приводу проживання в спірному будинку позивача з дітьми, тому за відсутністю укладення договору найму жилого приміщення чи безоплатного користування майном відповідача з позивачем доводи апелянта щодо відсутності фактичних шлюбних відносин та періодичності проживання з його дозволу позивача з дітьми в спірному будинку є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, поясненнями позивача, свідків, письмовими доказами, дослідженими та оціненими належним чином судом першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо поважності причин пропуску строку позовної давності позивачем та його поновленню ухвалою суду першої інстанції від 05 березня 2012 року , оскільки порушене право підлягає захисту.

Суд першої інстанції, виходячи із встановлених обставин та вимог закону, дійшов обгрунтованого висновку про визнання будинку по АДРЕСА_1 спільною частковою власністю, визнавши частки сторін рівними, оскільки даний факт підтверджується доказами, дослідженими та оціненими належним чином судом першої інстанції .

Як вбачається із матеріалів справи судом встановлено та знайшли своє підтвердження докази про проживання сторін однією сім'єю, їх спільний бюджет та досягнення ними домовленостей щодо придбання будинку на час придбання спірного будинку. Кошти в сумі 3400 доларів США, за які був придбаний будинок судом визнано витраченими із їх спільного бюджету. Придбання будинку за вказану суму визнається сторонами і ніким не оспорюється.

Крім цього, показаннями свідків підтверджується, що сторонами проводилися домовленості про купівлю будинку, а також передачі частини грошових коштів продавцю позивачем та відповідачем, та частини грошей позивачем за відсутності відповідача. Факт спільного проживання сторонами також підтверджується наданими фотографіями, де зображені позивач та відповідач разом з дітьми у різний період часу, доказів, які б свідчили про те, що дані фотографії зафіксовані без спільної на те згоди сторонами суду не надано.

На час придбання будинку сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, а тому відносини з приводу спірного житлового будинку регулються Законом України «Про власність» від 07.02.1991 року № 697-ХІІ (Далі - Закон № 697-ХІІ) із змінами і доповненнями, який діяв на час його придбання, нормами ЦК Української РСР (в редакції 1963 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону № 697-ХІІ майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Як вбачається із пояснення свідків, судом встановлено, що для купівлі житлового будинку було витрачені кошти, які відповідач отримував як заробітну плату, позивач та відповідач тримали підсобне господарство, а виручені кошти від його реалізації, витрачено на придбання житлового будинку. Жодна із сторін не надала суду доказів, який саме розмір коштів було вкладено із заробітної плати відповідача та, який від реалізації підсобного господарства, для купівлі спірного будинку.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» при відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Судом встановлено, що в період накопичування коштів для придбання житлового будинку, позивач займалася доглядом за двома спільними малолітніми дітьми, що також правильно прийнято до уваги судом.

Відповідно до висновку судової будівельно - технічної експертизи від 25.03. 2011 року ( а.с .86-110) розподіл жилого будинку можливий по двох варіантах висновку даної експертизи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо проведення реального розподілу будинковолодіння згідно варіанту № 1 висновку судової будівельно - технічної експертизи 25.03. 2011 року № 663 БТ, 288Ю, 289 БТ, згідно якого реальний розподіл будинку відбувається по 1/ 2 частині кожному із співвласників з виділенням відповідних приміщень в будинку та господарських споруд, як зазначено у варіанті № 1 та частка першого співвласника становить 47160, 35 грн., а другого співвласника відповідно - 46639, 65 грн., та перший співвласник виплачує другому різницю вартості у вигляді компенсації 260 грн. 35 коп. По даному варіанту № 1 експертизи сторони будуть проводити найменші витрати на переобладнання житлового будинку, відхилення від ідеальних часток є мінімальним. Із позивачем проживають двоє дітей, а відповідач проживає один.

Для забезпечення ізольованого користування частками в будинку необхідно виконати ряд переобладнань відповідно до вказаних у висновку експерта згідно варіанту № 1.

Даний варіант № 1 передбачає відповідність ідеальних часток реальним часткам, які підлягають виділенню кожному із співвласників, грошова компенсація за надлишки виділеного становить 260, 35 грн. Крім того, такий розподіл проводиться за обладнаними двома виходами із будинку.

Посилання апелянта, що оскаржуване рішення суду є незаконним в частині визнання спільною частковою власністю спірного будинку є необґрунтованим , колегія суддів також відхиляє дані доводи відповідача, що будинок належить лише йому, оскільки відповідач не довів суду, що придбав будинок лише за власні кошти, та що не проживав в цей час з позивачем та двома дітьми, як і те, що позивач ніколи не претендувала на частину будинку, що спростовується матеріалами справи, яким суд дав належну оцінку в рішенні.

Доводи апелянта є надуманими щодо недоведеності факту спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, були предметом розгляду в суді першої інстанції, яким суд дав належну оцінку, тому не приймаються до уваги колегією суддів апеляційної інстанції.

Також безпідставними є посилання апелянта на пояснення свідка ОСОБА_14, які судом першої інстанції оцінено критично, оскільки вони спростовуються показаннями інших свідків, які давали пояснення суду першої інстанції.

Доводи апелянта, що наявні в матеріалах справи фотокартки не можуть бути доказом ведення спільного господарства та спільного бюджету не відповідають об'єктивно встановленим обставинам справи, оскільки вони підтверджуються іншими доказами, в тому числі даними поясненнями свідків та самих сторін по справі.

Безпідставними та необґрунтованими є посилання апелянта, що відповідач не визнавав вимог позивача на будинок, оскільки ніби то ще з 1997 року позивач знала, що її права на будинок не визнаються , оскільки позивач про свої права на будинок заявляла ще у 1997 році і відповідач будь-яких заперечень щодо вимог позивача не висловив, навпаки в квітні 1998 року він та позивач зареєструвались в будинку. З 1999 року до 2008 рік лише позивач розпоряджалася долею будинку, відповідач знав про вселення позивачем квартирантів, саме до позивача вони звертались з приводу вселення до спірного житлового буднику, а не до відповідача чи його рідних, будь-яких заперечень з цього приводу відповідач не висловлював.

Позивач домовлялась і про продажу будинку, що підтвердили допитані свідки по справі, а після відмови відповідача продавати будинок, вони спільно вирішували питання проживання квартирантів у будинку.

Не погоджується колегія суддів із доводами відповідача, що суд першої інстанції, визнавши право позивача на спірний будинок, порушив порядок поділу майна та , що судом допущено порушення норм процесуального права, оскільки апелянт вважає, що висновок експерта не може бути допустимим доказом, так як отриманий з порушенням порядку, визначеного ЦПК України, бо відповідач вважає, що наявний в матеріалах справи висновок експерта зроблений під час розгляду по іншій справі, з іншим предметом позовом, а по даній справа експертиза не призначалась . Твердження апелянта, що відомості про будівлю відображені у висновку не відповідають дійсності, експерт не врахував , що хлів розвалився та також експертом завищено вартість оцінки, бо оцінено не існуючі будівлі, згідно рішення суду передано відповідачу зруйновану будівлю як цілу не є такими, що впливають на реальний поділ майна сторін згідно запропонованого варіанту експертизи.

Доводи апелянта про невідповідність висновку експерта є безпідставними і надуманими, спростовуються матеріалами справи, експертиза по справі була призначена судом між цими ж сторонами та предметом позову було заявлено про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його реальний поділ, однак, ухвалою Монастирищенського районного суду від 21 липня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_6 залишено без розгляду.

Посилання апелянта, що наданий суду висновок судово-будівельної експертизи, який проведений по іншій справі, не може бути використаний судом при розгляді даного спору, не є підставою для відмови в задоволенні позову та відмови у виділенні позивачу частини житлового будинку з надвірними спорудами відповідно до наданих у висновку варіантів розподілу, так як відповідно до вимог ст.10 ЦПК України суд розглядає справу на підставі наданих суду доказів.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонам роз'яснювалось їх право на проведення експертизи, а також додаткової експеритизи, клопотання про проведення повторної експертизи сторонами не заявлено, додаткова експертиза була призначена судом, але не проведена, відповідач та його представник не просили призначити іншій установі додаткову експертизу, а суд позбавлений можливості з власної ініціативи призначати експертизу.

Оскільки суду не надано доказів, що вартість спірного домоволодіння з часу проведення експертизи істотно змінилася, а також доказів неможливості проведення розподілу майна та виділу частини домоволодіння позивачу відповідно до наданого висновку, інших доказів можливого розподілу домоволодіння не надано, що розподіл спірного домоволодіння необхідно провести відповідно до варіанту № 1 висновку № 663-БТ, 288, 289-БТ судової будівельно-технічної експертизи від 25.03.2011 року, стягнувши на користь позивача з відповідача різницю вартості часток.

При задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо стягнення 1/ 2 частини вартості матеріалів та робіт, які оплатив відповідач за покращення стану житлового будинку та надвірних споруд, проведених в 2008 році які підтверджені документально відповідно до наданих квитанцій з позивача на користь відповідача в розмірі 6819 гривень. Дані вимоги сторонами не заявлялись, тому суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, стягнувши 1/ 2 частину вартості будівельних матеріалів та робіт із позивача на користь відповідача .

Колегія суддів вважає, що права відповідача не порушуються, оскільки він не позбавлений права звернутись з позовом до суду за захистом своїх прав, якщо вважатиме, що його права порушуються та не визнаються , тому підлягають судовому захисту.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не ґрунтується на припущеннях.

В апеляційній скарзі відповідач та його представник посилаються на ті ж доводи, що і під час розгляду справи судом першої інстанції, які перевірялись судом та їм була надана належна оцінка.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не може залишатись в силі, так як при його ухваленні судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Судові витрати підлягають стягненню із відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст.88 ЦПК України згідно підтверджених квитанцій про оплату судових витрат позивачем.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання права власності на частину майна, його виділення - скасувати, винести нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання права власності на частину майна та його виділення задовольнити.

Визнати за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 та виділити в натурі з житлового будинку «А-1»: веранду І пл. 10,8 кв.м вартістю 9565,85 грн., 1-1 коридор пл.3,6 кв.м вартістю 3188 грн.62 коп., 1-2 житлову кімнату пл.14,9 кв.м вартістю 13197,34 грн., 1-3 житлову кімнату пл. 8,1 кв. м вартістю 7174,39 грн., з надвірними спорудам: гараж Г вартістю 7285,38 грн., вбиральню Д вартістю 824,73 грн., сарай Ж вартістю 2320,35 грн., 1/ 2 огорожі № І - 1195,39 грн., 1/ 2 воріт з хвірткою № 2 - 353,98 грн., 1/ 2 криниці К вартістю 1533,62 грн., а всього в сумі 46639 грн.65 коп.

Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 та виділити йому в натурі з житлового будинку «А-1» : II - веранда площею 5,3 кв.м вартістю 4 694 грн. 35 коп., 1-6 кухня площею 9,5 кв.м вартістю 8 414 грн. 41 коп., 1-4 житлова кімната площею 13,5 кв. м вартістю 11 957 грн. 32 коп., 1-5 житлова кімната площею 9,6 кв. м вартістю 8 502 грн. 98 коп. та надвірних споруд: сарай Б вартістю 8 440 грн., погріб В вартістю 2 068 грн. 30 коп., 1/ 2 огорожі № І -1195,39 грн.; 1/ 2 воріт з хвірткою № 2 - 353,98 грн.; 1/ 2 криниці К вартістю 1533,62 грн., а всього в сумі 47 160 грн. 35 коп.

Cтягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 різницю вартості часток в сумі 260 грн. 35 коп.

Для здійснення даного варіанту № 1 реального розподілу жилого будинку сторонам необхідно для забезпечення ізольованого користування частками в будинку, які виділяються кожному із співвласників виконати переобладнання приміщень: замурування існуючого дверного прорізу між коридором 1-1 і кухнею житловою кімнатою 1-4 ;

- замурування існуючого дверного прорізу між житловою кімнатою 1- 4 і житловою кімнатою 1-3 і житловою кімнатою 1-2 ;

- замурування існуючого дверного прорізу між верандою 1 і верандою 2;

- утворити дверний проріз між кухнею 1-6 та житловою кімнатою 1-5;

- утворити дверний проріз між коридором 1- 1 і житловою кімнатою 1-2, між кімнатами 1-2 і 1-3 ; провести реконструкцію системи опалення, електропостачання, газопостачання з метою забезпечення їх автономності згідно відповідних проектів.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 судові витрати в сумі 1 489 гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :