копія
Справа 2203/117/2012, Головуючий в 1-й інстанції Чорний С.Б.
№11/2290/304/2012 року
Категорія ч.1 ст.122, ч.1 ст.296 КК України Доповідач Ващенко С.Є.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16.05.2012 Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області у складі:
головуючого - судді Ващенка С.Є.,
суддів Бондар В.В., Курдзіля В.Й.,
з участю секретаря Крисюк В.С.,
прокурора Лугового О.П.,
потерпілого ОСОБА_1,
засудженого ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому кримінальну справу за апеляцією захисника засудженого ОСОБА_2 -адвоката ОСОБА_3 на вирок Волочиського районного суду від 05 березня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
Цим вироком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя АДРЕСА_1, громадянина України, з вищою освітою, автоматника групи №1 цеху 442 Волочиського машинобудівного заводу ПАТ «Мотор Січ», одруженого, на утриманні, якого перебуває неповнолітня дитина, раніше не судимого,
визнано винним у скоєні злочинів, передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.296 КК України, і призначено йому покарання:
- за ч.1 ст.122 КК України - 2 роки обмеження волі;
- за ч.1 ст.296 КК України - 1 рік обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді 2 років обмеження волі і, згідно з ст.75 КК України, звільнено його від відбування покарання з випробовуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю один рік 6 місяців.
Відповідно до ст.76 КК України покладено на засудженого обов'язки не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти вказаний орган про зміну місця проживання або роботи та з'являтися у вказаний орган періодично на реєстрацію.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід залишено попередній - підписку про невиїзд.
Цивільний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду в сумі 233,88 грн. та моральну шкоду в сумі 2766,12 грн., а всього 3000 грн.
За вироком суду 29.08.2011 року біля 21 години поблизу будинку АДРЕСА_2, ОСОБА_2 безпричинно, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, підійшовши ззаду до ОСОБА_1, який йшов по цій вулиці в напрямку свого будинку НОМЕР_1, почав наносити йому удари руками та ногами по тілу, чим спричинив останньому легкі тілесні ушкодження у вигляді п'яти саден по переднє-внутрішній поверхні нижньої третини правого передпліччя, садна на тильній поверхні правої кисті в проекції п'ясних кісток, легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, у вигляді струсу головного мозку та середньої тяжкості тілесне ушкодження, як таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, у вигляді перелому 11 ребра зліва по задній підпахвинній лінії.
За змістом апеляції захисника, посилаючись на неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду, викладеним у вироку, фактичним обставинам справи та порушення кримінально-процесуального закону, він просить у ній вирок скасувати, а справу закрити за відсутністю у діях засудженого складу злочинів, передбачених ч.1 ст.122 та ч.1 ст.296 КК України. При цьому зазначає, що при інциденті з ОСОБА_1 у засудженого не було умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, громадський порядок в ході цих подій не порушувався, зневаги до прийнятих норм моралі та зухвалості в діях ОСОБА_2 не проявлялося, тобто його вина у вчиненні злочинів не доведена. Стверджує, що саме в діях ОСОБА_1 був винятковий цинізм, який супроводжувався лайкою на адресу засудженого, його покійних батьків і дітей, а ОСОБА_2 з метою припинення наруги лише привів потерпілого додому. На думку захисника, при обґрунтуванні своїх висновків суд безпідставно послався у вироку на показання потерпілого, свідка ОСОБА_4 та висновок судово-медичної експертизи, оскільки вони упереджені й суперечливі та викликають сумніви у їх достовірності, і не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_5, які узгоджуються з показаннями ОСОБА_6 Апелянт також припускає, що ОСОБА_1 міг отримати тілесні ушкодження при падінні на якийсь тупий предмет, у тому числі під час виконання зварювальних робіт у свідка ОСОБА_8, і вважає, що засуджений не міг нанести сильний удар і переламати ребро потерпілому, оскільки був взутий у кімнатне взуття на босу ногу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого на підтримку апеляції захисника з посиланням на зазначені у ній доводи, потерпілого, який заперечив проти задоволення апеляції, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, у тому числі шляхом часткового проведення судового слідства, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочинів за вказаних у вироку обставин та кваліфікація його дій ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні та правильно оцінених доказах.
Так, з дослідженого судом протоколу усної заяви (повідомлення) про злочин видно, що ОСОБА_1, будучи попередженим про кримінальну відповідальність про завідомо неправдиве повідомлення про злочин, вже 30.08.2011 року стверджував, що 29.08.2011 року тілесні ушкодження йому заподіяв саме ОСОБА_2
У своїх показаннях на досудовому слідстві, у тому числі при відтворенні обстановки та обставин події і під час очної ставки з ОСОБА_2, протоколи яких були досліджені судом, а також в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 давав послідовні показання про те, що в той час, коли він повертався додому від ОСОБА_8, якій відносив пігулки, до нього підійшов ОСОБА_2 і без будь-яких пояснень наніс спочатку два удари кулаком в голову, а коли він, тримаючись за деревце, намагався встати після другого удару, наніс йому третій удар - ногою в лівий бік в районі ребер, від чого у тому місці він відчув сильний біль. Наступного дня він звернувся в лікарню, де у нього було виявлено перелом 11 ребра зліва та струс головного мозку і госпіталізовано у травматологічне відділення. При цьому ОСОБА_1 стверджував, що ні на подвір'я ОСОБА_2, ні в його гараж 29.08.2011 року він не заходив.
Не вірити таким показанням потерпілого підстав немає, оскільки повідомлені у них обставини в деталях співпадають з показаннями свідків і підтверджуються даними протоколів огляду місця події, відтворення обстановки та обставин події за участю свідка ОСОБА_4 та висновку судово-медичної експертизи.
Зокрема, свідок ОСОБА_8 (яка проживає по-сусідськи -через межу з ОСОБА_2) в суді підтвердила, що ОСОБА_1 дійсно біля 20:30 -21 години в кінці серпня 2011 року приніс їй пігулки і пішов додому, а наступного дня від сусідів їй стало відомо, що ОСОБА_1 був побитий ОСОБА_2. Свідок також стверджувала, що ОСОБА_1 не міг бути на подвір'ї ОСОБА_2, оскільки від неї він пішов у протилежну від будинку підсудного сторону.
За показаннями свідка ОСОБА_4 в суді він бачив як ОСОБА_2 наносив удари ОСОБА_7 спочатку кулаком по голові, від чого потерпілий падав і запитував, за що той б'є його, а потім, коли ОСОБА_1 тримався за деревце, ОСОБА_2 наніс йому удар ногою саме у те місце, на яке вказував у своїх показаннях потерпілий, від чого останній почав харчати. Він (ОСОБА_4) тоді також робив ОСОБА_2 зауваження з цього приводу. Наступного дня потерпілий скаржився, що у нього все болить і крутиться голова, говорив, що самотужки до лікарні не дійде, тому туди його завіз зять.
Аналогічні показання щодо обставин побиття ОСОБА_1 свідок ОСОБА_4 давав під час очної ставки з ОСОБА_2 і при відтворенні ним обстановки та обставин події, протоколи яких були предметом дослідження в судовому засіданні.
Крім того, сам підсудний не заперечував, що у зазначений час на вказаній вулиці він застосовував до потерпілого фізичну силу, від чого той падав, а відображене у протоколі відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_2 місце, де він (за його показаннями) штовхав ОСОБА_1, співпадає з даними протоколів огляду місця події і відтворення обстановки та обставин події за участю потерпілого і свідка ОСОБА_4. Із вказаних протоколів видно, що в місці, де ОСОБА_2 наносив удари ОСОБА_1 дійсно є деревце.
Факт перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні з 31.08.2011 року з діагнозом „ЗЧМТ, струс головного мозку та перелом одинадцятого ребра зліва" підтверджується даними довідки Волочиської районної лікарні від 02.09.2011 року, а кількість, характер, локалізація і тяжкість заподіяних ОСОБА_1 тілесних ушкоджень - висновком судово-медичного експерта від 07.10.2011 року №173.
Відповідно до цього висновку судово-медичної експертизи вказані тілесні ушкодження могли виникнути у ОСОБА_1 від дії якихось тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути і руки чи ноги, по механізму „удар-тертя" (садна, „удар" (струс) та „удар-деформація" (перелом), не виключено в строки та за обставин, вказаних у постанові про призначення експертизи, тобто, 29.08.2011 року о 21 годині. Утворення тілесних ушкоджень, крім струсу головного мозку, від падіння з висоти власного зросту є малоймовірним, оскільки їх характер розташування не є характерним для цього виду травми.
Свої висновки судово-медичний експерт ОСОБА_9 підтвердив і в судовому засіданні.
Наведені докази, які не викликають сумнівів у їх достовірності, оскільки узгоджуються між собою, спростовують доводи захисника, викладені в апеляції, та показання засудженого щодо причин інциденту між ним і потерпілим та про те, що він тоді не наносив останньому ударів, і з достатністю вказують на те, що саме ОСОБА_2 безпричинно побив ОСОБА_1, спричинивши йому зазначені тілесні ушкодження.
Таким чином, суд першої інстанції, давши правильну оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочинів за вказаних у вироку обставин і вірно кваліфікував його дії за ч.1 ст.122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров'я, та за ч.1 ст.296 КК України як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.
При цьому суд навів у вироку докладні й обґрунтовані мотиви, з яких відкинув показання підсудного та свідка ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_1 виходив з гаража ОСОБА_2 з молотком в руках, що потім потерпілий ображав ОСОБА_2 та членів його сім'ї, а також, що ОСОБА_1 намагався вдарити засудженого, за що останній його лише штовхав.
Більше того, при апеляційному розгляді справи було встановлено, що у свої перших поясненнях, які він давав 01 вересня 2011 року, ОСОБА_2 зазначав, що, коли скрипнула хвіртка, а собака не загавкав, він знаходився вдома і подумав, що це прийшов хтось із своїх, при цьому ОСОБА_2 нічого не говорив про те, що вони в той час з ОСОБА_5 перебирали кавуни за хатою. Вперше версію про те, що очевидцем подій тоді був ОСОБА_5, ОСОБА_2 висунув при його допиті 06 жовтня 2011 року. ОСОБА_5 же, як видно з протоколу судового засідання, у своїх показаннях суду повідомив, що, коли скрипнула хвіртка, це він сказав ОСОБА_2, щоб той пішов подивився, можливо прийшла його (ОСОБА_5) дружина.
Зазначені непослідовність у поясненнях і показаннях ОСОБА_2 та суперечності у його поясненнях і показаннях ОСОБА_5 також викликають обґрунтовані сумніви у достовірності їх показань про те, що останній був тоді у ОСОБА_2 і бачив, як фактично розвивалися події.
Правильно суд не послався у вироку і на показання свідка ОСОБА_6, оскільки він не був безпосереднім очевидцем нанесення ударів підсудним потерпілому.
Твердження захисника, що свідок ОСОБА_4 через свій поганий зір не міг у сутінках бачити того, про що розповідав у суді, також є безпідставними, оскільки будь-які відомості про поганий зір цього свідка у справі відсутні, апелянт таких відомостей апеляційному суду не надав, підсудний, потерпілий та свідки в суді першої інстанції показали, що, не дивлячись на сутінки, видимість під час вказаних подій була достатньою, щоб їх бачити, а в апеляційному суді засуджений та потерпілий повідомили, що ОСОБА_4, як і інші їх сусіди, окулярів не носить.
Отже наведені в апеляції захисника доводи щодо недоведеності вини ОСОБА_2 та відсутності у його діях складів злочинів, за які його засуджено, на думку колегії суддів, є необґрунтованими. Порушень кримінально-процесуального закону, які давали б підстави для скасування чи зміни вироку в межах апеляції, не убачається.
Покарання ОСОБА_2 призначено відповідно до вимог ст.65 КК України.
Разом з тим, звільнивши засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд безпідставно поклав на нього обов'язок не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, оскільки, відповідно до ст.76 КК України, у таких випадках на засудженого може бути покладено обов'язок не виїжджати за межі України лише на постійне проживання. До того ж, як повідомив ОСОБА_2, у нього немає ні закордонного паспорта, ні наміру виїжджати за межі України, оскільки він має сім'ю, у тому числі неповнолітню дочку, та постійне місце проживання і роботи.
У зв'язку з цим, на підставі ст.365 КПК України, вказівку про покладення на засудженого цього обов'язку з вироку слід виключити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Вирок Волочиського районного суду від 05 березня 2012 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляцію захисника -без задоволення.
На підставі ст.365 КПК України виключити з вироку вказівку про покладення на засудженого обов'язку не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом:
Суддя апеляційного суду
Хмельницької області С.Є.Ващенко