Справа № 2-305/11

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

6 липня 2011 року Київський районний суд м.Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі: головуючого - судді Михайлова В.Е.,

при секретарі - Павлюченко Т.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника відповідачів - ОСОБА_6,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частини будинку, скасування реєстрації права властності, визнання права власності,

В с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації, уточнивши в подальшому свої позовні вимоги (а.с. 40-42) та просив поновити йому строк позовної давності, як пропущений з поважних причин, визнати недійсним договір дарування Ѕ частки жилого будинку АДРЕСА_1 укладений між відповідачами 11.05.2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу за реєстровим номером 2340, скасувати реєстрацію на нерухоме майно, зареєстровану Сімферопольським міжміським бюро реєстрації та технічної інвентаризації від 12.05.2004 року, реєстраційний номер 5407592 за ОСОБА_5, визнати Ѕ частку спірного будинку, у зв'язку із скасуванням договору дарування від 11.05.2004 року загальною сумісною власністю подружжя та визнати за позивачем право власності на ј частку спірної частки будинку. Позовні вимоги мотивовано тим, що 11.05.2004 року ОСОБА_4 здійснила відчуження за договором дарування Ѕ частки жилого будинку АДРЕСА_1 своєму сину ОСОБА_5 Даний договір він вважає недійсним з тих підстав, що з 23 квітня 1993 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, який було розірвано рішенням суду 26.04.2004 року. Позивач також зазначає про те, що ОСОБА_4 стала власницею Ѕ частки домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування, остання Ѕ частка будинку була придбана ними, як подружжям, шляхом оформлення договору купівлі-продажу від 14.03.1997 року. З другої половини 1994 року та протягом 1995 року позивач за згодою ОСОБА_4 та за її участю провів реконструкцію спірного будинку, внаслідок якої жила площа домоволодіння збільшилася з 48,5 кв.м. на 51,7 кв.м., яке було здано в експлуатацію в 2002 році. Таким чином, відповідачкою проведено відчуження Ѕ частки нового домоволодіння, а не старого. Позивач вважає, що при укладанні оспорюваного договору він з ОСОБА_4 перебував у шлюбі і не давав згоди на відчуження спірної Ѕ частки домоволодіння. Більш того, відомості, зазначені в договорі дарування стосовно того, що Ѕ частка жилого будинку належить відповідачці на підставі свідоцтва про право власності за заповітом від 19.04.1994 року неможливо вважати обґрунтованими, оскільки на підставі даного свідоцтва відповідачка одержала у власність Ѕ частку будинку, жилою площею 48,5 кв.м., а за договором дарування проведено відчуження Ѕ частки будинку, площею 51,7 кв.м. Відчуження спірної частки будинку було проведено в той час, коли в провадженні суду перебувала справа про розподіл спірного будинку між сторонами з серпня 2002 року і дії ОСОБА_4 свідчать про наявність обману. За таких підстав позивач просить задовольнити його вимоги. Крім того, позивач також просив суд поновити строк на звернення до суду з даними вимогами, оскільки вважає його пропущеним поважних причин, так як про оспорюваний правочин йому стало відомо після пред'явлення ОСОБА_4 зустрічного позову датованого 05.10.2005 року.

В ході судового засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі за мотивами, викладеними в позові, просили позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_5 і його представник ОСОБА_2 вимоги ОСОБА_1 мотивовано не визнали та просили відмовити в їх задоволенні.

Представник третьої особи - КРП «СМ БРТІ» в судове засідання також не з'явився, про час та місце слухання справи сповіщався належним чином та в строк, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення сторін, їхніх представників, дослідивши матеріали справи, матеріали цивільної справи №2-1606/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про розподіл спільно нажитого майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності на Ѕ частку будинку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору дарування, скасування реєстрації права власності, розподіл будинку і земельної ділянки та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про визнання угоди недійсною, розподіл сумісно нажитого майна, оглянувши інвентаризаційну справи №6219 на домоволодіння АДРЕСА_1 суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 частково обґрунтовано і підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради депутатів трудящих за №125 від 13.03.1973 року земельну ділянку АДРЕСА_1 загальною площею 435 кв.м. було відведено ОСОБА_8 та ОСОБА_9 для закінчення будівництва будинку (інвентарна справа а.с. 16).

З матеріалів інвентарної справи вбачається, що на підставі рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 09.02.1979 року між подружжям ОСОБА_9 було проведено розподіл домоволодіння АДРЕСА_1 і ОСОБА_9 було виділено в натурі на Ѕ частку в літ. «А» приміщення №№1-8, 1-7, Ѕ частка приміщення № 1-б в літ. «а» і літ. «а» в цокольному поверсі літ. «А» приміщення №1-3. В свою чергу, ОСОБА_8 на Ѕ частку спірного домоволодіння було виділено в натурі в літ. «А» приміщення №№1-9, 1-10, приміщення №1-11і Ѕ частка приміщення №1-6 в літ. «а», в цокольному поверсі літ. «А» приміщення №№1-4, 1-5, тамбур «а» (а.с. 87).

Жила площа домоволодіння АДРЕСА_1 складала 48,5 кв.м., загальна площа - 99,3 кв.м., що підтверджується рішенням виконкому Київської районної ради м. Сімферополя №70/1 від 22.02.1994 року про затвердження акту введення в експлуатацію даного домоволодіння (інвентарна справа а.с. 39).

19.04.1994 року відповідачка по справі ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом стає власницею Ѕ частки домоволодіння АДРЕСА_1 яка належала померлому (інвентарна справа а.с. 44). В даному свідоцтві зазначено про те, що на земельній ділянці, розміром 431 кв.м., розташовано: один кам'яний будинок, визначений на плані під літ. «А», жилою площею 48,5 кв.м., уборна літ «Б» та споруди.

Таким чином, ОСОБА_4 успадкувала Ѕ частку спірного домоволодіння, виходячи з розмірів жилої площі будинку в цілому 48,5 кв.м.

Судовим розглядом також було встановлено, що 23.04.1993 року ОСОБА_4 вступила в шлюб з ОСОБА_1 і перебувала в ньому до 26.04.2004 року, після чого його було розірвано на підставі рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 26.04.2004 року (а.с. 14).

В період перебування у шлюбі з ОСОБА_1, відповідачка ОСОБА_4 придбає за договором купівлі-продажу Ѕ частку домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Позивач зазначає про те, що час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 ними було проведено реконструкцію спірного домоволодіння, внаслідок якої було розширено площу та збільшено поверховість і, таким чином, збільшено жилу площу будинку з 48,5 кв.м. до 51,7 кв.м.

Зазначена обставина підтверджується протоколом Інспекції державного архітектурного будівництва №508 від 29.07.2002 року про затвердження акту державної технічної комісії про прийомку в експлуатацію збільшення жилого будинку А з прибудовою 2-го поверху, веранди а, переобладнання на АДРЕСА_1 (інвентарна справа а.с. 69), актом державної технічної комісії про прийомку закінченого будівництвом об'єкту в експлуатацію від 24.07.2002 року (інвентарна справа а.с. 70).

З наведених документів вбачається проведення ОСОБА_4 переобладнання спірного домоволодіння, в результаті якого збільшено його жилу площу в цілому до 51,7 кв.м.

Більш того, факт збільшення жилої площі спірного будинку не оспорювали і самі відповідачі в ході розгляду справи.

11.05.2004 року відповідачка ОСОБА_4 здійснює відчуження Ѕ частки спірного домоволодіння, належного їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом своєму сину ОСОБА_5 за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу за реєстровим номером - 2340 (а.с. 10).

Позивач оспорює дійсність вказаного договору, посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_4 приховала від нотаріуса ту обставину, що половина старого будинку придбана нею в шлюбі і що вона повинна дарувати те, що успадкувала від ОСОБА_8

Дійсно з оспорюваного договору дарування вбачається, що жила площа будинку складає 51,7 кв.м. і, таким чином, виходячи саме з цієї площі, відчужувалася Ѕ частка будинку на користь відповідача ОСОБА_5

Однак розмір відчужуваної частки будинку не відповідає дійсному розміру, оскільки ОСОБА_10 набула право власності на Ѕ частку домоволодіння в порядку спадкування, а на час набуття права власності жила площа будинку складала 48,5 кв.м., що було встановлено раніше, тобто вона є значно меншої, ніж зазначено в оспорюваному договорі.

Таким чином, при укладенні договору дарування Ѕ частки будинку, належній відповідачці на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, необхідно було виходити з розміру жилої частки будинку, яка перейшла у власність відповідачці на час одержання зазначеного свідоцтва, тобто - 48,5 кв.м. без врахування збільшеної площі, внаслідок реконструкції, проведеної власними силами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період подружнього життя.

Більш того, ОСОБА_4 було укладено договір дарування в той час, коли в провадженні суду впродовж декількох років перебувала справа про розподіл спільно нажитого майна подружжя, в якій предметом спору був і жилий будинок АДРЕСА_1.

Слід також зазначити про те, що друга Ѕ частка спірного домоволодіння, яку відповідачка придбала у власність на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.1997 року (а.с. 9) є спільною сумісної власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у відповідності до положень ч. 1 ст. 22 КпШС України.

Крім того, рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 19.08.2010 року було встановлено, що вказана вище Ѕ частка домоволодіння, придбана ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу із усіма поліпшеннями проведеними в ній за час подружнього життя є сумісною власністю подружжя ОСОБА_4.

Вказане рішення суду набрало законної сили, а тому обставини встановлені цим рішенням у відповідності до положень ч.3 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають

Даним же рішенням за ОСОБА_1 визнано право власності на ј частку спірного домоволодіння.

Таким чином, ОСОБА_1 став власником частки спірного домоволодіння, виходячи з жилої площі розміром 51,7 кв.м., яка створилася, внаслідок проведених переобладнань подружжям ОСОБА_1.

Відповідно до положень ст. 25 КпШС України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно з ч.2 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Аналізуючи викладені вище обставини, а також вказані вище положення закону, суд вважає, що відповідачка ОСОБА_4 здійснила відчуження частки майна за договором дарування, яке є об'єктом права спільної сумісної власності і укладаючи вказаний договір вона повинна була одержати згоду позивача ОСОБА_1 на таке відчуження. Проте останньою згоду позивача на вчинення вказаних дій одержано не було.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, однією з яких є те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З підстав наведених вище суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору дарування Ѕ частки домоволодіння АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 11.05.2004 року, посвідченій приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу, реєстровий №2340 з підстав вчинення її під впливом обману та застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України, скасувавши реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на Ѕ частку домоволодіння АДРЕСА_1 від 12.05.2004 року, реєстровий № 5407592, що проведена на підставі договору дарування від 11.05.2004 року.

Між тим, решту частину вимог позивача щодо визнання Ѕ частки спірного домоволодіння, у зв'язку із скасуванням договору дарування та визнання за позивачем права власності на половину від Ѕ частки домоволодіння, тобто на ј частку, суд вважає за необхідне залишити без задоволення, оскільки рішенням Київського районного суду від 19.08.2010 року було розподілено спільно нажите майно сторін і за ОСОБА_1 визнано право власності на ј частку домоволодіння АДРЕСА_1 що виключає можливість повторного вирішення спору між тими ж самими сторонами, про той самий предмет та з того ж самого приводу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Відповідно до положень ч.3 ст. 258 ЦК України позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Згідно з ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Частиною 4 даної статті передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до ч. 5 вказаної норми закону, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В поданому позові позивач просить поновити йому строк для звернення до суду з даними вимогами, мотивуючи тим, що про існування правочину від 11.05.2004 року йому стало відомо лише після пред'явлення ОСОБА_4 зустрічного позову, датованого 05.10.2005 року, в зв'язку з чим вважає його пропущеним з поважних причин.

Зазначені доводи позивача суд знаходить обґрунтованими, оскільки з матеріалів цивільної справи №2-1606/10 за первісним позовом ОСОБА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_4 вбачається, що вперше про укладення оспорюваного договору було згадано у зустрічній позовній заяві ОСОБА_4, яка надійшла до суду від 05.10.2010 року (справа №2-1606/10 том №1 а.с. 100-101) і про існування даного договору позивачеві стало відомо саме з цього часу, у зв'язку з чим суд вважає за можливе поновити йому строк для звернення до суду з вказаними вимогами.

Судові витрати підлягають солідарному стягненню з відповідачів на його користь у відповідності до ст. 88 ЦПК України, а саме: судовий збір в сумі 275 грн. 51 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Керуючись ст. ст. 22, 24, 25, 28 КпШС (1970 р.), ст.65 СК України, ст. ст. 258, 264 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 217-218, 259 ЦПК України, суд -

В и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про скасування договору дарування Ѕ частки домоволодіння АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 11.05.2004 року, посвідченій приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу, реєстровий №2340.

Визнати недійсним договір дарування Ѕ частки домоволодіння АДРЕСА_1 укладеній між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 11.05.2004 року, посвідченій приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу, реєстровий №2340.

Скасувати реєстрацію права властності за ОСОБА_5 на Ѕ частку домоволодіння АДРЕСА_1 від 12.05.2004 року, реєстровий № 5407592, що проведена на підставі договору дарування від 11.05.2004 року.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у розмірі 275 грн. 51 коп. та витрати інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

В задоволенні іншої частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення.

Суддя :