щ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2012 р.справа № 2а-815/10/0870

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.

при секретарі судового засідання: Мамалат І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 березня 2010р. у справі № 2а-815/10/0870 за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Запоріжжя звернулася із адміністративним позовом до ОСОБА_1 з вимогами про зобов'язання подати податкову декларацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі одержаних відомостей з центральної бази даних ПДС України було встановлено, що ОСОБА_1, як засновник юридичної особи ЗАТ „Укрферротех ЛТД" вніс 13.09.2007р. в сататутний фонд підприємства грошові кошти у розмірі 525000 грн. Вказана сума отримана громадянином, який згідно відомостей з центральної бази даних взагалі ніяких доходів у попередніх роках не отримував, таким чином у відповідно до п.п.8.1.3 п.8.1 ст.8, ст..18 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" повинен був подати річну декларацію про доходи у вигляді прибутку, отриманого у 2007 році.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 березня 2010р. в задоволенні позову відмовлено.

Позивачем ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені дії податкового органу виходять за межі його повноважень передбачених чинним законодавством, що регулює діяльність органів податкової служби, зокрема, Закону України „Про державну податкову службу в Україні", який не наділяє органи державної податкової служби правом пред'явлення вимоги, у тому числі у судовому порядку, до фізичних/юридичних осіб щодо зобов'язання подати документи щодо декларування отриманих доходів/видатків та визначення податкового зобов'язання за певний проміжок часу оподатковуваний період.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно п.1 ч.2 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби України, її функції та правові основи діяльності регулюються нормами Закону України „Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990р. №509-XII (далі за текстом - Закон №509-XII) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 3 Закону №509-XII встановлено, що органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України ,законами України, іншими нормативно - правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування , виданими у межах їх повноважень.

Завданнями органів державної податкової служби визначені статтею 2 Закону №509-XII.

Функції органів державної податкової служби встановлені підпунктами 1- 4, 9 статтею 10 цього Закону.

З метою реалізації завдань та функцій, покладених на органи державної податкової служби, останні, згідно зі статтею 11 Закону №509-XII наділені певною сукупністю прав, що кореспондуються з такими завданнями та функціями.

Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 9 статті 3 КАС України визначено, що відповідачем в адміністративному судочинстві є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Окремі випадки, коли в адміністративному процесі у процесуальному статусі відповідача можуть бути й інші особи, а ніж суб'єкт владних повноважень, визначені частиною 4 статті 50 КАС України, відповідно до якої, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Тобто, суб'єкт владних повноважень може виступати як позивач в адміністративному процесі лише у випадках, передбачених підпунктами 1-4 частиною 4 статті 50 КАС України, та в інших випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є Закон №509-XII, яким встановлено, що органи державної податкової служби мають право звертатися до суду з позовами: 1) до підприємств, установ, громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; 2) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Проте, ні Законом №509-XII , ні іншими законами України не встановлено право органів державної податкової служби на пред'явлення адміністративних позовів до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень про зобов'язання вчинити певні дії, зокрема, зобов'язання платника податків здійснити певні дії, як то подавати декларацію про отримані доходи за певний період часу (оподатковуваний період).

Кодексом адміністративного судочинства України, а також іншими нормами чинного законодавства України, позивачу, як суб'єкту владних повноважень, не надано право звернення до суду із адміністративним позовом відповідного змісту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту майнових інтересів Держави та вчинення державного примусу на платників податків у судовому порядку, податковий орган не позбавлений можливості здійснення інших, передбачених чинним законодавством та у межах наданих йому чинним законодавством повноважень, заходів державного примусу до платників податків, які неналежним чином виконують конституційні обов'язки.

Водночас, суд інстанції, вірно встановивши обставини справи, не застосував до спірних правовідносин відповідних процесуальних наслідків, оскільки провадження у справі підлягало закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч.1 ст. 203 КАС України постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з закриттям провадження по справі, з підстав, викладених в п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що постанова суду ухвалена з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. 157, п.4 ч.1 ст. 198, ч.1 ст. 203 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя -задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 березня 2010р. у справі № 2а-815/10/0870 за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії -скасувати.

Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак