Справа № Провадження №22-ц-2368/12 22-ц/1090/2561/12 Головуючий у І інстанції Рева О.І.
Категорія26Доповідач у 2 інстанціїЛащенко
22.05.2012
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
16 травня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Лащенка В.Д.
суддів: Корзаченко І.Ф., Кулішенка Ю.М.,
при секретарі Соловйову А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», приватного нотаріуса ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними та зняття заборони відчуження майна ,-
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2011 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», приватного нотаріуса ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними та зняття заборони відчуження майна.
Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2011 року в якості співвідповідача залучено ОСОБА_4
Позов мотивувала тим, що 12 березня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк» та нею був укладений кредитний договір № 9И, іпотечний договір №9И від 12 березня 2008 року та договір поруки укладений між ПАТ «ВТБ Банк»та ОСОБА_4.
За умовами кредитного договору відповідач ВАТ «ВТБ Банк»надав позивачу кредит в розмірі 113 000 доларів США терміном на 20 років під 12,5% річних. Кредитні кошти мали цільове призначення: придбання нерухомості в м. Переяслав-Хмельницький.
Оскільки вказані договори були укладені з порушенням положень Конституції України, ЦК України, Закону України «Про Національний банк», Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним кредитом та іпотечні сертифікати», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», постанови Національного Банку України №20 від 30 травня 2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», позивач просила суд визнати вказані вище договори недійсними та зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 зняти заборону відчуження нерухомого майна.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «ВТБ Банк», ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсним кредитний договір № 9И від 12 березня 2008 року, що укладений між відкритим акціонерним банком «ВТБ Банк»та ОСОБА_2
Визнано недійсним договір поруки № 9И від 12 березня 2008 року, що укладений між відкритим акціонерним банком «ВТБ Банк»та ОСОБА_4
Визнано недійсним іпотечний договір № 9И від 12 березня 2008 року, що укладений між відкритим акціонерним банком «ВТБ Банк»та ОСОБА_2
Зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 зняти заборону відчуження нерухомого майна, яка була накладена нею 12 березня 2008 року за реєстровим номером 749 щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.
ПАТ «ВТБ Банк»подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 12 березня 2008 року між відкритим акціонерним банком «ВТБ Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 9И.
За умовами цього договору (п. 1.1) Банк надав позивачу кредит в розмірі 113 000 доларів США терміном на 20 років під і2,5% річних. Кредитні кошти мали цільове призначення: для придбання нерухомості в м. Переяслав-Хмельницький.
Відповідно до п. 2.1 цього договору Банк видав кредит позивачу у готівковій формі в сумі 113 000 доларів США.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач ПАТ «ВТБ Банк»при укладенні спірного договору та при його виконанні діяв не добросовісно, представники банку не могли приймати від позивача іноземну валюту як засіб платежу в порушення вимог валютного законодавства та законодавства, що регулює банківські послуги та розрахунково-касове обслуговування. Крім того, за змістом ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»резидентам (позивачу) НБУ мав би видати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти як засобу платежу. Даний кредит був виданий в доларах США і часткове його погашення також відбувалося в цій іноземній валюті, що не відповідає вимогам ст. 6 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що умови оспорюваного кредитного договору слід визнати недійсним на підставі ч. 1 ст.203 та ч. 1 ст.215 ЦК України.
Проте, з таким висновком не погоджується колегія суддів.
Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною 3 ст. 533 ЦК України встановлено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі").
Згідно ст. ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (затвердженого постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275) банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті на території України на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Пунктом 2 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено право банку на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) В здійснювати валютні операції, в тому числі надавати кредити у іноземній валюті фізичним особам, та відповідно вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним
чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до
звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто належним виконанням зобов'язання з боку позивача є повернення кредиту в строки, у розмірі та в валюті, визначеними кредитним договором.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена пунктом в) частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" у випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак зазначені терміни і суми кредитів в іноземній валюті чинним законодавством України визначені.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «ВТБ Банк», була видана Національним банком України банківська ліцензія №79 від 20 квітня 2007 року, дозвіл №79-3 від 21 вересня 2009 року, додаток до дозволу № 79-3 від 21 вересня 2009 року з яких убачається, що банк має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті (а.с.112-114).
З огляду на викладене, при укладенні вказаних вище договорів відповідач ПАТ «ВТБ Банк»діяв згідно вимог чинного законодавства.
Що стосується рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог позивача до приватного нотаріуса ОСОБА_3, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість вимог позивача, оскільки не доведено неправомірності дій відповідача по справі.
Оскільки рішення суду постановлено з порушенням вимог матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду в частині задоволення вимог ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 307, 309, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» задовольнити частково.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2012 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», ОСОБА_4 щодо визнання недійсним кредитного договору № 9И від 12 березня 2008 року; визнання недійсним договору поруки № 9И від 12 березня 2008 року; визнання недійсним іпотечного договору № 9И від 12 березня 2008 року; Зобов'язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 зняти заборону відчуження нерухомого майна, яка була накладена нею 12 березня 2008 року за реєстровим номером 749 щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_2 в позові.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді