Справа № 1309/2-4053/11 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.
Провадження № 22-ц/1390/3666/12 Доповідач в 2-й інстанції: Кіт І. Н.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2012 року
колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Кота І.Н.
суддів: Курій Н.М., Крайник Н.П.,
при секретарі: Мариняк О.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на повторне заочне рішення Залізничного районного суду м.Львова від 01 березня 2012 року.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
Повторним заочним рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 01 березня 2012р. частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем ремонту легкового автомобіля за укладеним сторонами договором від 01.07.08р.
Стягнуто з відповідача в користь позивача 219 000 грн. пені за неналежне виконання взятих ним на себе зобов»язань за укладеним сторонами договором та судові витрати у справі.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_2. В апеляційній скарзі покликаются на його незаконність та невідповідність висновків викладених у оскаржуваному рішенні дійсним обставинам справи.
Зокрема зазначає, що судом стягнуто суму яка суттєво перевищує вартість самого автомобіля та витрат на його ремонт. При вирішенні спору неправильно застосовано ст.1166 ЦК України, якою регулюються зовсім інші недоговірні правовідносини, та натомість не застосовано положення ст.ст.866-875 ЦК , якими власне й повинні регулюватися правовідносини, що склалися між сторонами внаслідок укладення ними договору підряду.
Зокрема, йдеться про правила визначені ч.2 ст.874 ЦК щодо права підрядника притримати об»єкт замовлення до моменту проведення повного розрахунку за виконані роботи замовником.
Очевидним є, що поданий позивачем 16.06.10р. позов про стягнення пені пред»явлено з пропуском встановленого п.1 ч.2 ст.258 ЦК України річного строку позовної давності, однак районний суд цього належно не врахував .
Просить рішення районного суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову .
Перевіривши у межах доводів апеляційної скарги та пред»явлених позовних вимог законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та положень ст.ст. 3, 11, 15, 60 ЦПК України кожна особа, має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Розгляд цивільних справ здійснюється не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Захист прав у порядку цивільного судочинства - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Тому власник порушеного права зобов»язаний довести належність йому правомірно набутого ним цивільного права і відповідно може скористатися не будь-яким, а лише конкретно визначеним законом способом захисту свого права.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 11, 13 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов»язків є договори та інші правочини укладені з дотриманням загальних засад цивільного законодавства. При цьому, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.
При здійснені своїх прав особа зобов»язана утримуватися від дій , які могли б порушити права інших осіб чи завдати їм шкоди, а також допускати зловживання правом в інших формах.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України, а також визначається спеціальними нормами , які регулюють конкретні правовідносини. Зокрема, у даному випадку гл. 61 ЦК України ( ст.ст. 837-874 ЦК ), якими регулюються положення підряду( побутового підряду), Законом України «Про захист прав споживачів«, Правилами побутового обслуговування населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 313 від 16.05. 1994р., з наступними змінами і доповненнями, Правилами надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів , затвердженого наказом Міністерства транспорту України № 791 від 11.11.02р.
Згідно із зазначеними законодавчими та нормативними актами надання замовникам побутових послуг з ремонту автомобільних транспортних засобів повинно здійснюватися виконавцем, який є суб»єктом підприємницької діяльності й має на це відповідний дозвіл ( ліцензію ) з укладенням письмового договору, істотні умови якого повинні відповідати вимогам ст.28 Закону України »Про автомобільний транспорт «.
Таким чином, нормами цивільного законодавства чітко визначено обов»язкові положення, від яких не можуть відступати сторони в договорі й у випадку недотримання їх, суд згідно із вимогами ч.3 ст.16 ЦК України може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п»ятої ст.13 ЦК України.
Послуги з ремонту ДТЗ надаються замовнику за умови пред»явлення ним документа , що посвідчує особу і свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, або довіреності на право користування замовника транспортним засобом у випадку, якщо він не є його власником.
Як вбачається із поданого позивачем на обгрунтування пред»явленого ним позову, договору від 01.07.08р.( а.с. 8-9) у ньому відсутні обов»зкові дані про те, що підрядник є власне суб»єктом господарювання та має необхідні повноваження на здійснення ним обумовленої в договорі діяльності, так і про володіння позивачем на відповідній правовій основі вказаним у договорі сторін транспортним засобом , станом на час укладення ними договору.
Наявною у справі довіреністю власника транспортного засобу ОСОБА_4 підтверджено виникнення права володіння позивача зазначеним автомобілем лише з 17.06.10р.( а.с.13).
Таким чином, беззаперечно встановлено, що станом на час укладення сторонами договору від 01.07. 08р. й зверненням 16.06.10р. із заявою про захист порушеного права до суду ( а.с.6), позивач не мав повноважень власника транспортного засобу на вчинення такого правочину, й відповідно не міг бути його стороною, а відтак йому не належить право вимоги за укладеним з недотриманням положень актів цивільного законодавства договором.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції разом з тим, уваги на ці обставини не звернув і ухвалив рішення про стягнення в користь позивача 219 000 грн. , яке не відповідає вимогам матеріального права, а тому в силу вимог ч.1 ст. 309 ЦПК України таке залишатися в законній силі не може й підлягає безумовному скасуванню з ухваленням судом апеляційної
інстанції нового рішення про відмову в позові за його безпідставністю і недоведеністю.
З урахуванням зазначеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити. Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 01 березня 2012р. скасувати з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 за їх безпідставністю.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом 20-ти днів з часу набрання ним законної сили, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
С у д д і :