ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
23.06.2006 року Справа № 4/136ад
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Медуниці О.Є.
суддів Баннової Т.М.
Єжової С.С.
секретар судового засідання: Сідорова О.А.
за участю представників:
від позивача: Сизова М.П., довіреність №03-05/2,
від 10.01.06, начальник відділу забезпечення
надходження та використання коштів
штрафних санкцій Луганського обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів;
від відповідача: представник відповідача до судового засідання
не прибув;
розглянувши матеріали справи
та апеляційної скарги Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
на постанову
господарського суду Луганської області
від 19.05.06
у справі №4/136ад (суддя Батюк Г.М.)
за позовом Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю “Надія”, с. Олексіївка,
Білокуракинський район Луганської області
про стягнення 2577 грн. 65 коп.
В С Т А Н О В И В:
У березні 2006 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ (далі за текстом –позивач), звернулось до господарського суду Луганської області з позовною заявою №03-01/836 від 11.03.06 про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Надія”, с. Олексіївка, Білокуракинський район Луганської області (далі за текстом –відповідач), несплачених штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2004 рік у розмірі 2577 грн. 65 коп.
Постановою господарського суду Луганської області від 19.05.06 по даній справі у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Дана постанова мотивована тим, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи статті 250 Господарського кодексу України, відповідно якої встановлені строки застосування адміністративно –господарських санкцій, а саме: протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення суб’єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції від 19.05.06 по справі №4/136ад позивач подав до Луганського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу від 26.05.06 №03-01/1954, у якій просить згадану постанову скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що, на його думку:
-суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови неправильно застосував та порушив норми матеріального й процесуального права;
-розгляд даної справи не ґрунтувався на всебічному, повному і об’єктивному розгляді;
-застосування господарським судом Луганської області строків, визначених у ст. 250 Господарського кодексу України, є неправомірним. Так, позивач вважає, що відповідно до ст. 2 Господарського кодексу України відділення Фонду не є учасником відносин у сфері господарювання, оскільки не наділене господарською компетенцією, це підтверджується і ст. 4 Господарського кодексу України, де значиться, що адміністративні відносини не є предметом регулювання цього кодексу, а тому для врегулювання правових відносин щодо сплати штрафних санкцій за невиконання 4% нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не може бути застосовано норми Господарського кодексу України;
-платежі до відділення Фонду за невиконання 4% нормативу вважаються адміністративно-господарською санкцією тільки з першого січня 2006 року, тому, враховуючи те, що закон не має зворотної сили і те, що штрафні санкції це не адміністративно-господарські санкції (в розумінні Господарського кодексу України), то правові норми, визначені у Господарському кодексі України, як зазначає у апеляційній скарзі позивач, не можуть бути застосовані до платежів, які не мають статусу “адміністративно-господарської санкції”.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу позивача до Луганського апеляційного господарського суду не надав.
Відповідач не забезпечив участі свого повноважного представника у судовому засіданні, хоча Луганським апеляційним господарським судом обидві сторони належним чином були повідомлені про місце, день і час розгляду даної справи (повістки-виклики від 09.06.06, що були направлені сторонам рекомендованою кореспонденцією з повідомленнями, які повернулися до апеляційної інстанції з відмітками про отримання повісток уповноваженими особами позивача та відповідача та знаходяться у матеріалах даної справи).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 №314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 №314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 №1767 затвердив "Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".
Відповідно до п. 2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 №1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Згідно з п. 3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України №171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за №287/823 (далі за текстом - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.
З наявного в матеріалах даної справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-П1 (поштова-річна) за 2004 рік (а.с.9) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –85 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –219,1 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача працевлаштовано та працювало у 2004 році замість трьох інвалідів лише два інваліда. За розрахунком позивача відповідач повинен був працевлаштувати у 2004 році трьох інвалідів та підприємство відповідача мало перерахувати штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2004 рік у сумі 2577 грн. 65 коп.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 №1767 (далі за текстом - Порядок), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).
Відповідач вищевказані штрафні санкції не перерахував, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2004 році у розмірі 2577 грн. 65 коп.
Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навичок та знань, а також рекомендацій медико - соціальної експертизи. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314 (далі за текстом - Положення), визначено, що робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної патології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5 Положення).
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 за №464/2904 затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами №3ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і №4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої звіт за формою №3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у між звітний період у зв’язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення; в графі 4 звіту за формою №3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів.
Тобто, законодавство України обов’язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів покладає на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. Підприємства (об’єднання), установи і організації. В свою чергу, з метою працевлаштування інвалідів, повинні інформувати зазначені органи про створення робочих місць з працевлаштування інвалідів.
Згідно листа Управління праці і соціального захисту населення Білокуракинської райдержадміністрації №1510 від 11.11.05, відповідач не надавав щомісячну та в повному обсязі інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для інвалідів за формою №3-ПН на протязі 2002- 2004 років.
Відповідач своєчасно повідомляв органи працевлаштування про вільні робочі місця створені для інвалідів, що підтверджується щомісячними звітами протягом 2004 року до Білокуракінського районного центру зайнятості (а.с. 61-72).
Звіт до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано відповідачем у січні 2005 року, тобто у строки передбачені законом.
Відповідачем створено та атестовано шість робочих місць для інвалідів, створено комісію з атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів ( див. накази №62 від 19.06.01; №63 від 22.06.01, протокол №1 від 20.06.01 засідання комісії з атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів).
Наявність атестації робочих місць для інвалідів на підприємстві відповідача встановлено постановою Луганського апеляційного господарського суду від 17.02.05 по справі №16/410 (а.с. 27-28) залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.04.05 №16/410, тобто в силу ст. 35 ГПК України дані обставини не повинні доводитися знову (враховуючи, що атестація здійснюється один раз на п”ять років).
Разом із тим, відповідач не інформував Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо проведення атестації робочих місць згідно п.5 Постанови Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.95.
Таким чином, відповідачем не здійснено всіх необхідних заходів щодо працевлаштування інвалідів в межах передбачених законодавством, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій є обгрунтованими.
Стаття 250 Господарського кодексу України передбачає, що адміністративно –господарські санкції можуть бути застосовані до суб”єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб”єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами (об”єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 №1767 ( далі Порядок), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні", можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (п. 11 Порядку).
Позов подано до суду 17.03.06. З матеріалів справи вбачається, що звіт відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2004 рік отриманий позивачем 16.03.05 (відмітка позивача на звіті –а.с. 9).
Відповідно до чинного законодавства штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним; підприємство відповідача за даним позовом повинно було сплатити штрафні санкції не пізніше 15.04.05, але самостійно не сплатило; отже датою виявлення порушення слід вважати 16.04.05. Шість місяців з дня виявлення порушення сплинули 16.10.05. Отже позивач звернувся в суд після сплинення як шести місяців з дня виявлення порушення так і після сплинення одного року, з дня скоєння відповідачем даного порушення.
Отже суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо неможливості задоволення позовних вимог через недотримання позивачем строків стягнення адміністративно –господарських санкцій.
Посилання позивача на те, що він не є учасником господарських відносин не є правомірним, оскільки він є органом, що контролює створення господарюючими суб”єктами робочих місць для працевлаштування інвалідів, що є господарською діяльністю.
Санкції, що застосовує позивач - є адміністративно –господарськими.
Доводи скаржника стосовно того, що штрафні санкції передбачені ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.91 №875 –ХІІ набули статус адміністративно –господарських тільки після внесення змін до зазначеного вище закону –є помилковими.
Вид санкцій не встановлюється законом, а визначається виходячи з характеру правовідносин сторін.
З прийняттям Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів” від 06.10.05 № 2960 не відбулося будь –яких змін ні в характері правовідносин між сторонами, ні в їх статусі та повноваженнях.
Як до зазначених змін в законі так і після, суб”єкт владних повноважень застосовує штрафні санкції до суб”єкта господарської діяльності, порядок застосування яких передбачено ст.250 Господарського кодексу України.
На підставі викладеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неможливість задоволення позовних вимог, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати.
У судовому засіданні 23.06.2006 були оголошені лише вступна та резолютивна частини даної ухвали.
Повний текст ухвали виготовлений протягом п’яти днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 17, 71, 93, 94, 104, 167, 184, 185, 195, п.1 ст. 198, 200, 205, 254, п. 6 Розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -
У Х В А Л И В:
1.Постанову господарського суду Луганської області від 19.05.06 по справі №4/136ад залишити без змін, а апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ, від 26.05.06 №03-01/1954 - без задоволення.
Відповідно до п. 1 ст. 211, п. 2 ст. 212, п. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України:
-сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов’язки, мають право оскаржувати в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково;
-касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а у разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу –з дня складання постанови в повному обсязі;
-ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала суду апеляційної інстанції від 23.06.06 по справі №4/136ад відповідно до ст. 160, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України виготовлена у повному обсязі 29.06.06
Головуючий суддя О.Є. Медуниця
Суддя Т.М. Баннова
Суддя С.С. Єжова
Помічник судді С.О.Шинкарюк