Справа № 2-171/11

2/435/18/2012

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31 травня 2012 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого -судді Попова В.В.,

при секретарі -Ткаченко К.М.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідачів -ОСОБА_2,

представника відповідача -ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у місті Кривому Розі, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ФІД»до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації», про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення, вбудованого в цокольний поверх чотириповерхового житлового будинку, загальною площею 90,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між відповідачами ОСОБА_6 і ОСОБА_7; витребувати спірне нежитлове приміщення у ОСОБА_7 та передати його у власність Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ФІД»(далі -ТОВ фірма «ФІД»), визнавши за останнім право власності на вказане нежиле приміщення, зобов'язавши Комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації»(далі -КП ДОР «Криворізьке БТІ») зареєструвати право власності позивача; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати по справі.

Свої вимоги позивач вмотивував тим, що Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 23.03.2009 р., яке набрало законної сили 20.10.2009 р., було задоволено позов ТОВ фірма «ФІД»до ОСОБА_5, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1, укладений 28.01.2004 р. між позивачем та ОСОБА_5, повернуто спірне нежитлове приміщення у власність ТОВ фірми «ФІД». Проте відповідачка ОСОБА_5 зазначене рішення суду не виконала, чинила перешкоди у проведенні працівниками БТІ технічної інвентаризації об'єкта з метою реєстрації права власності позивача на нерухоме майно в Державному реєстрі , де залишився нескасований запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 Скориставшись цим, відповідачка ОСОБА_5, фактично не будучи власником спірного приміщення, уклала мирову угоду з ОСОБА_6, затверджену та визнану Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.03.2010 р. у цивільній справі №2-1574/2010 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики судом, за умовами якої ОСОБА_5 передала в рахунок погашення боргу у власність ОСОБА_6 спірне нежиле приміщення, однак ОСОБА_5 не мала права відчуження вказаного майна, оскільки не була його власником. Крім того, чинною на сьогодні Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 01.08.2007 р. за заявою ТОВ фірма «ФІД»про забезпечення позову ОСОБА_5 було заборонено відчуження спірного нежитлового приміщення, вказана заборона судом не скасована і діє до моменту виконання рішення суду. Також Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.02.2011 р. за апеляційною скаргою ТОВ фірма «ФІД»було скасовано Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.03.2010 р. про визнання мирової угоди, укладеної відповідачами, у зв'язку з чим вказана мирова угода, що встановлювала право власності ОСОБА_6 на спірне приміщення, втратила чинність, та ОСОБА_6 не може вважатися власником спірного приміщення з моменту виникнення в неї вказаного права. Разом з тим 01.10.2010 р. ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_7, відповідно до якого продала йому спірне нежиле приміщення. Вказаний договір позивач просить визнати недійсним на підставі ч.3 ст. 215 ЦК України через його невідповідність ч. 1 ст. 658, ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України, а також як фіктивний правочин. Одночасно позивач просить витребувати спірне нежиле приміщення у ОСОБА_7, повернувши його у власність ТОВ фірми «ФІД», як майно відчужене особою, що не мала на це права, оскільки воно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом. З цих підстав ТОВ фірма «ФІД»просило визнати за ним право власності на спірне нерухоме майно в судовому порядку, зобов'язавши КП ДОР «Криворізьке БТІ»зареєструвати вказане право.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, доповнивши у своїх поясненнях, що за фактом невиконання Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 23.03.2009 р. відносно ОСОБА_5 було порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 382 КК України, у зв'язку з чим вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 04.04.2012 року ОСОБА_5 визнано винною та засуджено за вчинення вказаного злочину.

Представник відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 -ОСОБА_2 пред'явлених позовних вимог не визнав, надав суду письмові заперечення та пояснив, зокрема, що позивач не є власником спірного майна, тому не може звертатися до суду з таким позовом.

Представник відповідача ОСОБА_7 -ОСОБА_3 позовні вимоги також не визнала за обставин, на які посилався представник відповідачів ОСОБА_2 та за тих обставин, що її довіритель є добросовісним набувачем і нічого не знав про існування будь-яких перешкод щодо придбання спірного майна, яких, як вона вважає, і досі не існує.

Представник КП ДОР «Криворізьке БТІ», залученого в якості співвідповідача, в судове засідання не з'явився, надав суду письмову заяву про те, що не може бути співвідповідачем у цій справі, позаяк не має до неї жодного відношення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 23.03.2009 р. (а.с.6-7), залишеним без змін Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.10.2009 р. (а.с.8) та Ухвалою Верховного Суду України від 30.07.2010 р. у справі № 6-27164св09 (а.с.9), визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1, укладений 28.01.2004 р. між ОСОБА_5 і ТОВ фірмою «ФІД», посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 під р.№141; повернуто спірне нежитлове приміщення у власність ТОВ фірми «ФІД».

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 01.08.2007 р. у тій же справі (а.с.25) за заявою ТОВ фірма «ФІД»про забезпечення позову ОСОБА_5 було заборонено відчуження нежитлового приміщення АДРЕСА_1. Вказана заборона судом не скасована і в силу вимог п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»діє до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті і яке до цього часу не виконане.

З метою виконання вищевказаного рішення суду позивач двічі 30.11.2009 р. та 02.02.2010 р., звертався до КП ДОР «Криворізьке БТІ», де оформлював замовлення щодо інвентаризації поточних змін спірного приміщення з метою наступної реєстрації свого права власності, що підтверджується відповідними заявами та Договорами про надання послуг на виконання замовлень № 3577 від 30.11.2009 р. та № 197 від 02.02.2010 р. (а.с.26-27, 29-30). У зв'язку з неможливістю проведення інвентаризації обидва замовлення позивача були закриті КП ДОР «Криворізьке БТІ», оскільки відповідачка ОСОБА_5 та її працівники не допускали у спірне приміщення техніків БТІ та представників позивача, за що ОСОБА_5 притягнуто до кримінальної відповідальності за ч.3 ст. 382 КК України.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.03.2010 р. у цивільній справі №2-1574/2010 (а.с.12) за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики було визнано мирову угоду, укладену між сторонами по вказаній справі, на підставі якої ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_6 в рахунок погашення боргу за договором позики від 01.03.2008 р. на суму 400000 грн. нежиле приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 90,1 кв. м, належне їй на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.2004 р., визнаного судом недійсним на момент укладення мирової угоди.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.02.2011 р. (а.с.99) скасовано Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2009 р. у цивільній справі №2-1574/2010 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики про визнання мирової угоди, укладеної між сторонами.

Судом також установлено та вбачається з обставин справи, що ОСОБА_6 ще до укладення вказаної мирової угоди було відомо про права ТОВ фірми «ФІД» на спірне приміщення, оскільки вона була стороною у цивільній справі №2-3523/09 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, яка перебувала в провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, ухвалами якого від 26.10.2009 р. та 12.11.2009 р. накладався арешт на спірне нежитлове приміщення (а.с.10), які було скасовано Ухвалами апеляційного суду Дніпропетровської області від 25.01.2010 р. (а.с.11) з підстав порушення судом прав ТОВ фірми «ФІД»та неврахування зазначеного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 23.03.2009 р. про повернення спірного приміщення у власність позивача у даній справі. Відповідачка ОСОБА_6 брала участь в засіданні апеляційного суду 25.01.2010 р., а тому вона знала про те, що спірне нерухоме майно, на яке вона набула право власності за мировою угодою, не належить ОСОБА_5, а повернуто судом у власність ТОВ фірми «ФІД». Отже, на момент укладення ОСОБА_6 відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які їй як набувачу майна було відомо і які були в установленому порядку визнані правомірними, що свідчить про недобросовісність набуття майна відповідачкою.

Незважаючи на це, 01.10.2010 року ОСОБА_6 уклала нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу з ОСОБА_7 (а.с.37), за яким продала у власність останнього спірне нежиле приміщення, вбудоване в цокольний поверх 4-поверхового житлового будинку, загальною площею 90,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належне їй на підставі ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.03.2010 р. у справі №2-1574/2010.

Вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 04.04.2012 року (а.с.221-225), який в силу вимог ч. 4 ст. 61 ЦПК України є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою, ОСОБА_5 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України за невиконання судового рішення та засуджено за вчинення вказаного злочину.

Дослідивши зазначені матеріали справи у їх сукупності, суд вважає за можливе задовольнити пред'явлені позовні вимоги за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю і є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, визнаний судом недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1, укладений 28.01.2004 р. між ОСОБА_5 і ТОВ фірмою «ФІД», посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 під р.№141, не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому ОСОБА_5 не може вважатися власником вказаного приміщення.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. Отже, запис про зареєстроване в Державному реєстрі прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_5 на спірне приміщення підлягав скасуванню. Проте незалежно від скасування вказаного запису ОСОБА_5 не могла вважатися власником спірного нерухомого майна, оскільки підстави за яких вказаний запис було внесено, визнані судом недійсними.

Окрім того, після повернення в початковий стан сторін договору купівлі-продажу, укладеного 28.01.2004 р. між ОСОБА_5 і ТОВ фірмою «ФІД», спірне нежитлове приміщення знову стало належати позивачу на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 16.02.1999 р. за № в реєстрі 513 (а.с.159-161), зареєстрованого Криворізьким бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 5 «н» на стор. 454, запис № 1864 на підставі реєстраційного посвідчення, виданого 23.02.2000 р. (а.с. 198).

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Однак, оскільки ОСОБА_5 не була власником спірного приміщення, вона не мала права відчужувати його ОСОБА_6 на підставі мирової угоди, оскільки це суперечило закону і порушувало права інших осіб, що підтвердив своєю ухвалою від 10.02.2011 р. апеляційний суд Дніпропетровської області.

Окрім того, відповідно до п. 11 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, викладеного в Додатку №2 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України N 7/5 від 07.02.2002 р. правовстановлюючим документом, що засвідчує право власності на нерухоме майно, є ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди. Однак Ухвала Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.03.2010 р. у цивільній справі №2-1574/2010 про затвердження (визнання) мирової угоди, яка засвідчувала право власності ОСОБА_6 на спірне майно, скасована апеляційним судом Дніпропетровської області 10.02.2011 р., а тому ОСОБА_6 також не може вважатися власником спірного нерухомого майна та добросовісним його набувачем, отже не мала права розпорядження ним шляхом відчуження за оспорюваним позивачем договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Як відзначалося судом вище, статтею 658 ЦК України також встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Отже, суд уважає, що матеріалами справи доведено, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 01.10.2010 р. спірне нежиле приміщення належало на праві власності ТОВ фірмі «ФІД»на підставі Договору купівлі-продажу, від 16.02.1999 р., реєстраційного посвідчення, виданого в реєстровій книзі № 5«н»на стор. 454, запис № 1864, від 23.02.2000 р. і рішення суду, яке набрало законної сили та було обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягало виконанню на всій території України, невиконання якого є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Проте зазначений договір суперечив вищевказаним нормам цивільного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 ЦК України та згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в абз. 5 п. 5 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, обраний ТОВ фірмою «ФІД»спосіб захисту прав шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.10.2010 р., укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, не суперечить ст.ст. 16, 215 ЦК України.

Разом з тим, суд не бачить підстав додатково визнавати спірний договір купівлі-продажу недійсним як фіктивний правочин, оскільки вважає, що визнання договору недійсним можливе лише з однієї з підстав, передбачених законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України та роз'яснень, що містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Згідно зі ст. 658 ЦК України якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судом установлено, що спірне майно вибуло з володіння власника, яким було ТОВ фірма «ФІД»і потрапило до ОСОБА_6 не з волі позивача, і було відчужене нею за відплатним договором як особою, яка не мала права на його відчуження, а тому покупець не набув права власності на вказане майно навіть за умови добросовісності набуття ним вказаного майна, яке підлягає витребуванню у нього судом за позовом власника.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, суд уважає, що право власності позивача на спірне нерухоме майно, яке не визнається та оспорюється відповідачами, з урахуванням задоволення позовних вимог про витребування майна підлягає визнанню в судовому порядку. Одночасно суд уважає за можливе зобов'язати КП ДОР «Криворізьке БТІ»зареєструвати вказане право власності позивача, оскільки вказане право підлягає державній реєстрації в силу вимог ст. 182 ЦК України.

Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню, то відповідно до ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідачів на його користь підлягають витрати зі сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ, а також витрати на правову допомогу, які покладаються на відповідачів солідарно, оскільки завдані позивачу взаємопов'язаними діями відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 182, 215, 216, 236, 317, 330, 388, 392, 658 ЦК України, ст.ст.3, 5, 6, 8, 10, 11, 15, 57-61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ФІД»задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення, вбудованого в цокольний поверх чотириповерхового житлового будинку, загальною площею 90,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_10 за № в реєстрі 1140.

Витребувати у ОСОБА_7 та передати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «ФІД»нежиле приміщення АДРЕСА_1

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «ФІД»право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_1.

Зобов'язати Комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації»зареєструвати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «ФІД»на нежиле приміщення АДРЕСА_1.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в рівних частках на користь позивача понесені судові витрати у справі зі сплати судового збору в сумі 421,09 грн. (чотириста двадцять одна гривня 09 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ в сумі 120,00 грн. (сто двадцять гривень 00 коп.), витрати на оплату правової допомоги адвоката в сумі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В. Попов.