УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2012 року м.Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого ШалаутаГ.І.,

суддів: Меленко О.Є., Бойчука І.В.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю сторін: позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 07 лютого 2012 року, -

встановила:

У червні 2011 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1. Вимоги мотивувала тим, що відповідачі є її дочкою та онукою, прописані у спірній квартирі, однак там не проживають без поважних причин, дочка ОСОБА_6. не проживає більше десяти років, а онука ОСОБА_3 - більше трьох років. Дочка ОСОБА_6 .не проживає з 2000 року, так

як одружилася з громадянином Італії -ОСОБА_8 та проживала з ним в орендованій

_____________________________________________________________________________________________

Справа №2/0907/6111/2011 Головуючий у І інстанції Островський Л.Є.

Провадження№22ц/0990/810/2012 Суддя-доповідач ШалаутаГ.І.

Категорія 44

квартирі по АДРЕСА_2 до 2008 року, потім разом з чоловіком виїхала в Італію, де працює за контрактом. Онука ОСОБА_3 після від'їзду дочки до Італії, стала проживати у тій же квартирі, де дочка раніше проживала з чоловіком. Вважає, що відповідачі не проживаючи у спірній квартирі постійно з липня 2008 року без поважних причин, втратили право користування нею, а тому просила заявлені нею вимоги задовільнити. У вересні 2011 року ОСОБА_6. та ОСОБА_3, яка діє також в інтересах ОСОБА_6., подали зустрічний позов про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення. Вимоги мотивували тим, що після смерті батька та дідуся в липні 2008 року ОСОБА_1 поміняла двері у спірній квартирі та замок, і хоча надала їм ключі, однак були випадки, коли вона зсередини зачиняла двері і вони не мали доступу до квартири, що підтвердила свідок ОСОБА_10

ОСОБА_6.змушена була виїхати на роботу за межі України літом 2008 року в Італію, так як у її чоловіка закінчився контракт на роботу в Україні, а вона теж не працювала. В даний час працює в Італії за різними контрактами, які укладають з нею по 3-6 місяців , і які не мають постійного характеру, у зв'язку з роботою не проживає у спірній квартирі, іншого житла немає. ОСОБА_3 проживає в орендованій квартирі, оплату за яку проводить ОСОБА_6., у спірній квартирі залишилися їх особисті речі. Просили зобов'язати ОСОБА_1 не чинити їм перешкод в користуванні квартирою та вселити їх у квартиру.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 07 лютого 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_6. та ОСОБА_3. задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_6. та ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселити їх у зазначену квартиру.

На зазначене рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вказала, що оскаржуване рішення суду є незаконним, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення постановлено з неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права. Так, задовольняючи вимоги ОСОБА_6. та ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі у спірній квартирі не проживали з поважних причин. ОСОБА_6., на думку суду, не втратила право на спірне житло, оскільки не проживання її у квартирі пов»язане з роботою за межами України, хоча такий висновок є помилковим, так як вже з 2000 року, вона не проживала у спірній квартирі, а винаймала з чоловіком, який є громадянином Італії інше житло. Також суд взяв до уваги те, що ОСОБА_3 вимушено проживає в орендованій ОСОБА_6. квартирі, що не відповідає дійсності, тому що ОСОБА_1 жодних перешкод їй не чинила. Суд взяв до уваги те, що у спірній квартирі знаходяться належні відповідачам речі домашнього вжитку, зокрема старі меблі, куплені ОСОБА_6. та особисті речі кожного з відповідачів, якими вони не користуються. Обгрунтовуючи своє рішення, суд послався на показання єдиного свідка ОСОБА_10- знайомої її дочки , яка підтвердила, що відповідачі деякий час проживали у неї, бо не мали доступу до квартири. Однак ці показання не відповідають дійсності. Вважає, що суд не встановив і не з'ясував належним чином всіх обставин справи, не прийняв до уваги свідчення свідка ОСОБА_12, яка пояснила, що після того як ОСОБА_1 поміняла двері у спірній квартирі, ключ від квартири відповідачі мали. Просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_6. та ОСОБА_3. відмовити, а її позовні вимоги задовольнити.

В суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_3 апеляційної скарги не визнала, заперечення мотивувала тим ,що вона перейшла проживати в орендовану квартиру, тому що бабуся поселила у спірну квартиру незнайомого їй чоловіка, якого представила своїм родичем, який почав чіплятися до неї, а тому вона вимушено перейшла проживати в інше житло. У спірній квартирі залишилися її особисті речі. Також вона, представляючи інтереси ОСОБА_6. пояснила, що матір постійно оплачувала комунальні послуги, проводила необхідні ремонтні роботи у спірній квартирі до 2008 року, що підтверджується письмовими доказами, які є у справі, однак у зв'язку з необхідністю оплати за її навчання у ВУЗі та оплати орендованої квартири, тимчасово не сплачує послуг по утриманню спірної квартири. Просила врахувати, що матір змушена була виїхати на роботу за кордон, на праві власності ні вона, ні ОСОБА_6. не мають іншого житла. Просила апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_6. та відмовляючи в позові ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі у спірній квартирі з липня 2008 року не проживали з поважної причини: ОСОБА_6.- у зв'язку з виїздом на роботу за кордон, а ОСОБА_3 - в зв'язку із чиненням їй ОСОБА_1 перешкод в користуванні житлом, котра спочатку не впускала до квартири, а потім вселила до квартири незнайомого чоловіка; у квартирі залишилися придбані ОСОБА_6. речі: меблі, телевізор та особисті речі відповідачів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступних доводів.

Обгрунтовуючи свої висновки стосовно непроживання відповідачки ОСОБА_6. у спірній квартирі з поважних причин, суд першої інстанції посилався на пояснення довірительки ОСОБА_6.-ОСОБА_3 та показання свідка ОСОБА_10, яка пояснила, що після смерті чоловіка ОСОБА_1 поміняла замки у спірній квартирі, а тому відповідачі деякий час не могли попасти до квартири і проживали у неї, після приїзду ОСОБА_6. з-за кордону, яка раз або два рази на рік приїжджає до спірної квартири.

За змістом ст.71 ч.3, п.2 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї понад шість місяців за ними зберігається жиле приміщення у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання у зв»язку з характером роботи, в тому числі за кордон - протягом всього часу виконання роботи за кордоном.

Як пояснила в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 після поселення у спірну квартиру зі згоди бабусі незнайомого їй чоловіка, який чіплявся до неї, вона боялася проживати у квартирі бабусі, а тому змушена була перейти проживати в орендовану ОСОБА_6. квартиру по АДРЕСА_2. Іншого житла, крім спірної квартири, вони не мають. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що відсутність відповідачів у спірній квартирі хоча і перевищувала шість місяців, однак була зумовлена поважними причинами, а тому суд підставно відмовив позивачці в позові про визнання відповідачів такими, що втратили право на житло у спірній квартирі.

Також колегією суддів взято до уваги факт встановлений рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2011 року (а.с.92-96) повної сплати паю ЖБК №3 м.Івано-Франківська ОСОБА_14 в шлюбі з ОСОБА_1 за квартиру АДРЕСА_1 та належності цієї квартири на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_14 станом на 11.06.2008 року, на день видачі свідоцтва про право власності на цю квартиру, виданого ОСОБА_1, яке цим же рішенням апеляційного суду визнано недійсним. Також прийнято до уваги факт подачі заяви ОСОБА_6. до Івано-Франківської першої нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька-ОСОБА_14, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.213 ЦПК України, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 07 лютого 2012 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Судді Г.І.Шалаута

О.Є.Меленко

І.В.Бойчук