4

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2012 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.

суддів Вакарук В.М., Ковалюка Я.Ю.

секретаря Возняк В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою начальника відділу державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції на ухвалу Тисменицького районного суду від 17 квітня 2012 року з участю представника апелянта - ОСОБА_1,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду із скаргою на дії державного виконавця Тисменицького районного управління юстиції ОСОБА_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-1039, виданого 07.06.2010року Тисменицьким районним судом про вселення ОСОБА_4 в належний ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1, та про визнання неправомірною бездіяльності відділу ДВС Тисменицького районного управління юстиції щодо не розгляду заяви ОСОБА_2 про закінчення виконавчого провадження. Скарга мотивована тим, що названий жилий будинок належить на праві приватної власності ОСОБА_3 Тому вважають, що державний виконавець не вправі проводити виконавчі дії, спрямовані на вселення ОСОБА_4 у цей будинок та зобов'язувати ОСОБА_2, якому не належить будинок, не чинити їй перешкод у користуванні.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 17 квітня 2012 року скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволена у повному об'ємі. Визнані неправомірними вчинені 27.03.201 року дії державного виконавця Тисменицького районного управління юстиції ________________________________________________________________________________

Справа № 2/0915/1793/2012 Головуючий у І інстанції - Гургула В.Б.

Провадження № 22ц/0990/1059/2012 Доповідач - Девляшевський В.А.

Категорія 57

ОСОБА_1 по примусовому виконанню виконавчого листа №2-1039, виданого 07.06.2010року Тисменицьким районним судом, про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди в користуванні житлом та вселення ОСОБА_4 в належний ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1. Визнана неправомірною бездіяльність відділу ДВС Тисменицького районного управління юстиції щодо розгляду заяви ОСОБА_2 про закінчення виконавчого провадження. Відділ ДВС Тисменицького районного управління юстиції зобов'язано винести постанову про закінчення згаданого вище виконавчого провадження.

В апеляційній скарзі начальник ВДВС Тисменицького районного управління юстиції посилається на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, а тому постановив незаконну ухвалу. На думку апелянта, судом не взято до уваги те, що державним виконавцем виконувалось судове рішення про вселення у спірний будинок ОСОБА_4, яке є обов'язковим для всіх, і тому вважає, що такі дії не були неправомірними, оскільки вони передбачені ст.ст.11;79 Закону України "Про виконавче провадження". Апелянт вказує, що дії державного виконавця були спрямовані на своєчасне і повне виконання названого судового рішення. На його думку, зазначених обставин суд першої інстанції не врахував. Вважаючи у зв'язку із наведеним ухвалу в даній справі незаконною і необґрунтованою, апелянт просив її скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3

ОСОБА_2, ОСОБА_3, яким судові повідомлення були вручені завчасно, в засідання апеляційного суду не з'явились, однак подали заяви про розгляд справи у їх відсутності. Зазначені заяви нормам чинного законодавства не суперечать, тому підлягають до задоволення.

Представник ВДВС Тисменицького районного управління юстиції апеляційну скаргу з наведених підстав підтримав, оскаржену ухвалу, яка, на його думку не відповідає вимогам норм чинного законодавства України, просив скасувати.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника органу виконавчої служби, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Тисменицького районного суду від 26.11.2009року ОСОБА_2 зобов`язано не чинити перешкод ОСОБА_4 в проживанні у житловому будинку АДРЕСА_1 та вселити позивачку у цей будинок. Для виконання цього рішення судом 07.06.2010року був виданий виконавчий лист. Однак, наданими суду документами (а.с.9-11) підтверджено, що внаслідок укладення договорів дарування від 09 грудня 2009 року та від 01 червня 2010 року право власності на весь спірний будинок перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Крім того, боржник у згаданому будинку не проживав. Про ці обставини ОСОБА_2 повідомив державному виконавцю, що представник органу державної виконавчої служби в засіданні апеляційного суду не заперечував.

Згаданим судовим рішенням зобов`язання щодо ОСОБА_4 було покладено на ОСОБА_2, який був на час розгляду спору власником 52/100 частин спірного будинку. Однак, у зв`язку із припиненням його права власності на цю частину будинку припинились і передбачені житловим законодавством України обов`язки боржника щодо позивачки. Зазначена зміна у правовідносинах приватної власності виключала здійснення виконавчого провадження по виконанню названого вище судового рішення.

З наведеного випливає, що державний виконавець не вправі був проводити ніяких дій за названим виконавчим листом, оскільки рішенням суду зобов`язання були покладені саме на попереднього власника будинку.

Якщо б ця обставина стала відома державному виконавцю раніше, то згідно пункту 8 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" він повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження. Про це також вказано у п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження". Оскільки про зазначені обставини державному виконавцю було повідомлено після відкриття виконавчого провадження, то суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що державний виконавець не вправі був проводити ніяких дій по виконанню судового рішення, а повинен був за аналогією закону закінчити виконавче провадження на підставі п.11 статті 49 і ч.3 статті 75 Закону України "Про виконавче провадження".

Приймаючи до уваги вище наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду в даній справі про задоволення скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Тому підстав для скасування оскарженої ухвали не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 218, 307, 312-315, 317; 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу начальника відділу державної виконавчої служби Тисменицького районного управління юстиції відхилити, а ухвалу Тисменицького районного суду від 17 квітня 2012 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ після набрання нею законної сили.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Вакарук

Я.Ю. Ковалюк