ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
Іменем України
26 липня 2006 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді Бим М.Є.
суддів:Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.
при секретарі Біла – Грошко О.А.
за участю представників: ДПІ у Подільському районі м. Києва Приятеленка В.В., військової частини Шиманського О.Л.,
розглянувши в судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2005 року за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва до військової частини А – 1225 про примусове стягнення податкового боргу в сумі 36925 грн., -
встановила:
В грудні 2004 р. Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва звернулася до суду з позовом до військової частини А – 1225 про примусове стягнення податкового боргу в сумі 36925 грн., мотивуючи тим, що військова частина не сплачує податок з власників транспортних засобів згідно самостійно узгодженого податкового зобов’язання, на особовому рахунку якого обліковується податковий борг за 2001 р. в сумі 36925 грн..
Рішенням господарського суду м. Києва від 3 лютого 2005 р. позов задоволений стягнуто з військової частини 36925 грн. в державний бюджет та судові витрати.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2005 року рішення господарського суду скасоване в задоволенні позову відмовлено з мотивів порушення строків звернення до суду і відсутності підстав для стягнення транспортного збору.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва, не погоджуючись з постановою апеляційного суду, просить скасувати постанову апеляційного суду з підстав порушення норм матеріального права, а саме: Закону України “ Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” та постановити нове рішення і задовольнити заявлений позов, мотивуючи тим, що відповідачем не подавалася податкова декларація коли виникло податкове зобов’язання і згідно пп.15.1.2 п.15.1 Закону України № 2181 провадження у справі може бути розпочате без дотримання строку давності.
Заслухавши доповідь судді, представника ДПІ у Подільському районі м. Києва, який підтримав подану касаційну скаргу, представника військової частини, який заперечує проти поданої касаційної скарги та вважає постанову апеляційного суду законною, перевіривши матеріали адміністративної справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва виявлено несплату військовою частиною податку з транспортних засобів самостійно узгодженого податкового зобов’язання за 2001 р. шляхом подачі відповідачем 27.07.2001 р. до податкового органу розрахунку податків з власників транспортних засобів, який відповідач зобов’язався виплатити до 15.02.2002 р.. На узгоджену суму податкового боргу позивач виставив військовій частині податкові вимоги : 26.10.2001 р. та 03.12.2001 р., які отримані відповідачем відповідно 30.10.2001 р. та 07.12.2001р. ДПІ у Подільському районі м. Києва звернулася до суду про примусове стягнення податкового боргу визначеного відповідачем при подачі вищевказаних розрахунків позивачу 27.07.2001 р., який фактично погодився із податковим зобов’язанням відповідача. Оскільки військова частина в добровільному порядку не погашала податковий борг, то ДПІ двічі в 2001 р. направляла відповідачу податкові вимоги щодо сплати податкового боргу.
Апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку, про відсутність підстав для стягнення транспортного податку, однак, суд помилково послався на ті обставини, що позивачем пропущені строки на звернення з позовом до суду. Оскільки, згідно ст.5 Закону України “ Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” податок з власників транспортного засобу сплачується щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця за звітним кварталом, тобто, у відповідача спливав строк сплати вказаного податку з 15.01.2002. Так як з позовом Податкова інспекція звернулася в грудні 2004 р., то відповідно до пп. 15.2.1. п.15.1 ст.15 Закону України № 2181 “ Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” строк звернення до суду не пропущений.
Однак, військова частина не являється платником податку з транспортних засобів виходячи з наступного.
Законом України “ Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” встановлено, що платниками податків є власники підприємств, установ і організацій транспортних засобів, які є юридичними особами і мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством транспортні засоби та відповідно до ст.2 цього Закону є об’єктами оподаткування. Цим Законом передбачено сплата податків за транспортні засоби з власників транспорту.
Відповідно до ст.14 Закону України “ Про Збройні Сили України” земля, води та інші природні ресурси, а також майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від всіх видів податків. Виходячи зі змісту вказаного Закону військові частини Збройних Сил України не являються власниками транспортних засобів, які знаходяться у них в оперативному управлінні. а отже не являються платниками податків з транспортних засобів.
Згідно пп..3.1.1. п.3.1.ст. 3 Закону України “ Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовим фондами” тільки активи платника податків, тобто кошти, матеріальні цінності, що належать особам на праві власності або повного господарського відання, можуть бути примусово стягнуті в рахунок погашення податкового боргу”, майно ж військовим частинам належить на праві оперативного управління.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства України висновки апеляційного суду про відсутність підстав сплати військовою частиною податку з транспортних засобів не суперечить чинному законодавству України. Однак, відмовою в задоволенні позовних вимог являється та підстава, що військова частина не є власником транспортних засобів, а отже, не являється платником податку з транспортних засобів.
Отже, виходячи з вищенаведеного апеляційний господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку провідсутність підстав сплати військовою частиною податку з транспортних засобів.
Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції не допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, тому постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.220,221,224,230,231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2005 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:(підпис)Бим М.Є.
(підпис)Гордійчук М.П.
(підпис)Леонтович К.Г.
(підпис)Маринчак Н.Є.
(підпис)Усенко Є.А.
З оригіналом згідно
Суддя Вищого адміністративного
суду України К.Г.Леонтович