ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

                                           і м е н е м   У к р а ї н и

         13 вересня 2006 року                                                           м. Київ

         Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

         головуючого  Смоковича М.І.,

         суддів: Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Лиски Т.О., Панченка О.І.,

розглянувши у касаційній інстанції в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом приватного підприємства „Інтер Груп” (далі – ПП „Інтер Груп”) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі – ДПІ у Шевченківському районі м. Києва)  про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення , провадження по якій відкрито

за касаційною скаргоюПП „Інтер Груп” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року,  

в с т а н о в и л а :                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

         У травні 2005 року ПП „Інтер Груп” звернулось в суд з позовною заявою про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 21 травня 2004 року № 07292308, яким покладено на позивача податкове зобов’язання у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 6750,00 грн.

         Вимоги обґрунтовувало тим, що податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі неправильно встановлених в ході перевірки обставин. Крім того, воно не відповідає вимогам податкового законодавства з визначення штрафних (фінансових) санкцій у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій шляхом прийняття податкового повідомлення – рішення.

         Рішенням Господарського суду міста Києва від 21 липня 2005 року позов задоволено – визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва №07292308 від 21 травня 2004 року.

         Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року рішення Господарського суду міста Києва від 21 липня 2005 року скасовано та в задоволенні позову відмовлено.

         У касаційній скарзі ПП „Інтер Груп”, посилаючись на порушення   Київським апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 21 липня 2005 року.

         Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

         Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові апеляційний суд виходив з того, що працівник позивача провів розрахункову операцію без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі відповідного розрахункового документу.

         Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. 

         Згідно зі статтею 1 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”від 6 липня 1995 року № 265-95 ВР (далі – Закон № 265-95 ВР)  розрахунковою операцією є приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів послуг. Місце проведення розрахунків – місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.  

         Відповідно до пунктів 1, 2, 5 статті 3 Закону №265-95 ВР суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (надані послуги) у сфері торгівлі громадського харчування та послуг зобов’язані:проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення.  

         Апеляційним судом встановлено, що громадянин ОСОБА_1. придбав у позивача ПП „Інтер Груп” автомобільні диски, за які провів оплату у сумі 1350,00 грн. При здійсненні цієї розрахункової операції працівник позивача не застосував реєстратора розрахункових операцій та не видав відповідного розрахункового документу.

         Оскільки встановлено факт розрахункової операції з вищевказаними порушеннями, то правильним є висновок апеляційного суду про те, що відповідач правомірно застосував до позивача штрафні санкції в сумі 6750,00 грн., як це передбачено пунктом 1 статті 17 Закону № 265-95 ВР.

         Також правильними є висновки апеляційного суду про те, що визначені позивачу в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні штрафні санкції не є податками і зборами (обов’язковими платежами), визначеними в статтях 14, 15 Закону України „Про систему оподаткування”, а відповідно, у разі їх не сплати, не можуть застосовуватись і наслідки, передбачені Законом України №2181, за несплату в установлений термін податкового зобов’язання.

         Приписами пунктів 7, 8 статті 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” органам податкової служби надано право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом. Вказані права, згідно частини 4 цієї статті, надано як начальникам державних інспекцій, так і їх заступникам.

         Механізм застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу визначено в пункті 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України №110 від 17 березня 2001 року, із змінами та доповненнями. Цим пунктом передбачено, що інші штрафні (фінансові) санкції, які встановлюються нормативно-правовими актами, контроль за виконанням вимог яких покладено на органи державної податкової служби, застосовуються в частині, що не суперечить Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та в розмірах, визначених такими нормативно-правовими актами.

         Тобто, податковий орган, застосовуючи до позивача фінансові санкції, діяв в межах та в порядку, що визначені вказаними нормативними актами, але щодо наслідків несплати цих санкцій та визначення їх як податкового зобов’язання, податковий орган неправомірно застосував Закон №2181.

         Отже, правильним є висновок апеляційного суду про те, що вказана часткова невідповідність податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства не перешкоджає його виконанню і, виходячи з системного аналізу вказаних нормативних актів, не є підставою для визнання його недійсним в повному обсязі.

         Зазначених обставин та норм матеріального права помилково не врахував суд першої інстанції, а тому його рішення правильно скасоване апеляційним судом.

         Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанцій.

         За таких обставин суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови, підстави для її зміни чи скасування відсутні.

         Керуючись ст.ст. 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

           Касаційну скаргу приватного підприємства „Інтер Груп”  залишити без задоволення.

           Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року по даній справі залишити без зміни.

         Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскарженою за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

         Головуючий       (підпис)     Смокович М.І.   

          судді:                 (підпис)      Горбатюк С.А.

                                     (підпис)      Мироненко О.В.

                                      (підпис)     Лиска Т.О.

                                      (підпис)     Панченко О.І.

з оригіналом згідно      суддя Смокович М.І. :