Справа № 22-ц/2690/588/12

Головуючий у I інстанції: Нежура В.А.

Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  10 травня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:  

головуючого судді Рейнарт І.М.

суддів Білич І.М., Заришняк Г.М.

при секретарі Кононенко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2010р. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 22 червня 2007р. у розмірі 2 402 573грн. 75коп., за кредитним договором від 6 грудня 2007р. - 1 314 673грн. 73коп. та кредитним договором від 2 серпня 2008р. 370 074грн. 28коп.

 Також позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 22 червня 2007р. у розмірі 2 402 573грн. 75коп. та за кредитним договором від 6 грудня 2007р. у розмірі 1 314 673грн. 73коп. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

 Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_1. не виконує взяті на себе зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті щомісячних внесків за користування кредитом, а відповідач ОСОБА_2 виступив майновим поручителем за кредитними договорами від 22 червня 2007р. та від 6 грудня 2007р.

 Рішенням суду від 22 жовтня 2010р. позов задоволено.

 Не погодившись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

 В апеляційній скарзі зазначає, що судом були порушені норми процесуального права, так як він не був належним чином повідомленим про день розгляду справи, а крім того, він не є боржником у кредитних відносинах, а лише забезпечував позивачу вимоги до боржника.

 Рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитними договорами з ОСОБА_1 не оскаржується.

 Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачів не виконують взяті на себе зобов'язання за кредитними договорами та договорами застави.

- 2 -

 Однак, повністю погодитися з такими висновками не можна, так як вони не відповідають матеріалам справи та не ґрунтуються на нормах матеріального права.

 Судом встановлено, що 22 червня 2007р. між позивачем та ОСОБА_1. був укладений кредитний договір у сумі 267 000 доларів США строком до 21 червня 2032р. та сплатою 12,5% річних. 6 грудня 2007р. сторони уклали договір про надання овердрафту з лімітом у розмірі 80 000 доларів США та процентною ставкою 15% річних, а у разі прострочення повернення заборгованості - 30% річних, строком до 5 грудня 2008р. 21 січня 2008р. сторони уклали додатковий договір, яким ліміт овердрафту був збільшений до 110 000доларів США.

 22 червня 2007р. між позивачем та ОСОБА_2. був укладений договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, а 10 грудня 2007р. додатковий договір.

 2 серпня 2008р. між позивачем та ОСОБА_1. був укладений договір про надання овердрафту з лімітом у розмірі 33 000 доларів США з оплатою 15% річних, а у разі прострочення повернення заборгованості 30% річних, строком до 1 серпня 2008р.

 Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позико-давцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З наданих позивачем суду документів вбачається, що ОСОБА_1. належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, у результаті чого виникла заборгованість, яка боржником у добровільному порядку не погашається.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивач мав підстави для звернення до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами і рішення суду в цій частині не оскаржується.

 Разом з тим, судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Законом України "Про іпотеку" передбачено, що зобов'язання може забезпечуватися іпотекою.

 Відповідно до ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, майновий поручитель не може нести відповідальність разом із боржником по погашенню заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, а відповідає тільки в межах вартості предмета іпотеки.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав законних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 22 червня 2007р. та 6 грудня 2007р.

Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом

- 3 -

звернення стягнення на предмет іпотеки.

 Частиною 1 ст. 35 даного закону визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

 Аналогічна вимогами міститься у пункті 4.2. іпотечного договору, який уклали сторони, однак позивач, у порушення умов договору та вимог вищезазначеного закону, не виконав взяті на себе зобов'язання та не направив ОСОБА_2. повідомлення про наявність заборгованості за кредитним договором та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.

 Надані до суду апеляційної інстанції документи про направлення вимоги на адресу апелянта, не приймаються судом, як належні докази у підтвердження виконання позивачем умов договору, який був укладений з ОСОБА_2., оскільки вимога від 13 січня 2009р. не містить адресата і доказів, ким саме вона отримана, а візуальне порівняння підписів свідчить про отримання даної вимоги ОСОБА_1. Вимога на адресу ОСОБА_2 направлена позивачем тільки 13 лютого 2012р., тобто після порушення апеляційного провадження.

 Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не були виконані умови іпотечного договору, тому вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасними і задоволенню не підлягають.

 Крім того, звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивачем у порушення вимог ст. 39 Закону України "Про іпотеку" не було визначено вартість предмету іпотеки та початкову ціну для подальшої реалізації, не визначено спосіб реалізації предмета іпотеки.

 Оскільки рішення суду про стягнення заборгованості за кредитними договорами з ОСОБА_2 та звернення стягнення на предмет іпотеки постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає необхідним в цій частині рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2.

 Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

 Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2010р. в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_2, звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судових витрат скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судових витрат відмовити.

 В іншій частині рішення суду залишити без змін.

 Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді