УХВАЛА
іменем України
26 липня 2007 року м. Севастополь
Колегія судців військового апеляційного суду Військово-Морських
Сил у складі:
головуючого Леся В.І.,
суддів Юненка М. О., Нікітіна Г.В.,
за участю старшого помічника військового прокурора Сімферопольського гарнізону майора юстиції Антоненка В.Ю., захисника - адвоката ОСОБА_1,
розглянувши у судовому засіданні матеріали за скаргою громадянина ОСОБА_2 на постанову про порушення відносно нього кримінальної справи, за апеляцією прокурора на постанову військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону від 16 лютого 2007 року,
установила:
11 червня 2007 року відносно ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України.
26 червня ц.р.ОСОБА_2 оскаржив постанову про порушення кримінальної справи, вказуючи на відсутність в його діях складу злочину. Крім того, заявник вважав, що
постанова слідчого підлягає скасуванню, а справа закриттю на підставі Закону України «Про амністію» 2007 року, дія якого поширюється на нього як на особу, яка має на утриманні малолітню дитину.
Постановою судді військового місцевого суду гарнізону від 3 липня 2007 року скаргу заявника задоволено.
В апеляції прокурор просить скасувати зазначену постанову з підстав порушення судом правил підсудності та порядку застосування амністії.
справа № 11-49/2007 головуючий у суді 1-ї інстанції Сенько М. Ф.
Заслухавши доповідь судді Нікітіна Г.В., думку старшого помічника прокурора Антоненка В.Ю. на підтримання апеляції, позицію захисника - адвоката ОСОБА_1, який пропонував залишити апеляцію без задоволення, а також перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння.
Не зважаючи на те, що 9 липня 2007 року набрав чинності Закон України «Про амністію» (далі - Закон) від 19 квітня 2007 року, згідно з яким звільняються від кримінальної відповідальності особи, не позбавлені батьківських прав і на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, органи досудового слідства 11 липня 2007 року порушили стосовно ОСОБА_2 кримінальну справу за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України, на утриманні якого знаходиться донька 2006 року народження, про що їм було відомо.
ОскількиОСОБА_2 обвинувачується у скоєнні умисного злочину, за який законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більш п'яти років, він не позбавлений батьківських прав і має дитину, якої не виповнилося 18 років, то суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що на нього поширюється дія цього Закону, а органи досудового слідства прийняли помилкове рішення про порушення стосовно нього кримінальної справи після набрання чинності цим Законом.
Що стосується твердження прокурора про порушення судом правил підсудності, то воно також не відповідає вимогам ст. 236-7 КПК України.
Згідно вказаної норми Закону
постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову.
З матеріалів кримінальної справи видно, що рішення про порушення кримінальної справи прийнято старшим слідчим військової прокуратури Сімферопольського гарнізону. У зв'язку з чим слід прийти до висновку, що військовий суд того ж гарнізону мав право розглянути скаргу на постанову посадової особи військової прокуратури.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 366, 377, 382 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду
ухвалила:
Постанову судді військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону за скаргою громадянина ОСОБА_2 на постанову про порушення відносно нього кримінальної справи залишити без зміни, а апеляцію прокурора - без задоволення.