Справа № 412/1803/2012
пр. № 2/412/2494/2012
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2012 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого -судді Галічого В.М.
При секретарі -Пилипенко Г.А.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми та визнання права власності, -
В С Т А Н О В И В :
Позивачка у лютому 2012 року звернулася до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що 01.08.2011 р. уклала з відповідачем договір підряду, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе обов'язок по виконанню ремонтних робіт щодо переобладнання квартири АДРЕСА_1 в нежитлове приміщення, та сплатила на користь останнього аванс у розмірі 25.000, 00 грн. За умовами договору вартість оплати послуг склала 50.000, 00 грн., втім всупереч умовам договору відповідач так і не розпочав виконання своїх зобов'язань по даному договору, а також відмовився повернути аванс. З урахуванням викладеного позивачка просила суд зобов'язати відповідача повернути суму авансу у розмірі 25.000, 00 грн. та визнати за нею право власності на нежитлове приміщення № 47 магазин непродовольчих товарів поз. 1-4 загальною площею 42 кв.м., ганок -літ. а6, розташоване на першому поверсі в житловому будинку літ. А-5, по АДРЕСА_1, без прийняття в експлуатацію.
Сторони до суду не з'явилися, представником позивача та відповідачем надані заяви про розгляд справи за їх відсутності (а.с. 44, 46).
Дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 01.08.2011 р. уклала з відповідачем договір підряду, за яким відповідач зобов'язався виконати ремонтні роботи щодо переобладнання квартири АДРЕСА_1 в нежитлове приміщення, а позивач -сплатити за них 50.000, 00 грн., з яких фактично було сплачено 25.000, 00 грн. авансу (а.с. 5-7).
Спірна квартира №47 загальною площею 44,4 кв.м., житловою площею 28,4 кв.м., що розташована в житловому будинку літ. А-5 по АДРЕСА_1 належить позивачці ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.2005 р., нотаріально посвідченого та зареєстрованого в реєстрі за № 5165 (а.с.10).
Як вбачається з технічного паспорту зазначеної квартири, станом на час розгляду справи вона самовільно переобладнана у нежитлове приміщення (а.с. 13-15).
Згідно технічному висновку, складеному спеціалістами ТОВ «Петра Плюс», ліцензія АВ № 313942, від 23.02.2007 р., дійсна до 23.02.2012 р., висновок від 26.01.2012 року, несучі будівельні конструкції (фундаменти, стіни, перегородки, перекриття) знаходяться в нормальному і задовільному стані і придатні до подальшої експлуатації за функціональним призначенням. (а.с. 20-43).
Аналізуючи фактичні обставини справи, суд доходить висновку про наступне.
Так, згідно загальних засад диспозитивності цивільного судочинства, закріплених у ст. ст. 11, 60 ЦПК України, кожна з сторін зобов'язана підтвердити доказами обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень. Разом з тим позивачка ОСОБА_1, посилаючись на передачу відповідачу ОСОБА_2 суми авансу у розмірі 25.000, 00 грн., будь-якими доказами, в тому числі розписками, цю обставину не підтверджує, в той же час відповідач її заперечував, зазначивши, що позивачка не надавала йому ніяких грошових коштів (а.с. 46). Виходячи з наведеного зазначений факт не може вважатися доведеним, що тягне відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання права власності на спірне приміщення, суд приходить до наступного.
Так, згідно ст. 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, -за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Якщо для проведення відповідної реконструкції ним не були отримані відповідні узгодження та не був складений проект, її результат належить вважати самовільним будівництвом у розумінні ст. 376 ЦК України. Крім того, власник квартири разом з іншими власниками приміщень у багатоквартирному будинку є співкористувачем земельної ділянки, на якій такий будинок розташований.
Відповідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника або користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, якщо це не порушує права інших осіб.
З матеріалів справи вбачається, що проведене ОСОБА_1 переобладнання було здійснене у межах належного їй жилого приміщення, відповідає нормативним вимогам, не порушує прав та інтересів інших осіб, у зв'язку з чим суд вважає позов в частині визнання права власності на спірне приміщення обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Також суд приймає до уваги, що за змістом ст. ст. 375, 376 ЦК України, на відміну від встановленої ст. 331 ЦК України процедури набуття права власності на нерухоме майно, зведене з дотриманням встановленого законом порядку, попереднє введення самовільно побудованого майна до експлуатації не є необхідною передумовою для визнання права власності на нього в судовому порядку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 375, 376, 383 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 212- 215 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В :
Позов -задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності без прийняття в експлуатацію на нежитлове приміщення № 47 магазин непродовольчих товарів поз. 1-4 загальною площею 42 кв.м., ганок -літ. а6, розташоване на першому поверсі в житловому будинку літ. А-5, по АДРЕСА_1.
У задоволені решти позовних вимог -відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , якщо таку скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, що брали участь у справі, втім не були присутні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя В.М. Галічий