ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"29" червня 2006 р. | Справа № 28/489-05-10662А |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів Л.І. Бандури, В.Б. Туренко,
при секретарі судового засідання Г.В. Селіховій,
за участю представників сторін
від позивача: Т.Л. Іщенко, Н.М. Резніченко
від відповідача: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси
на постанову господарського суду Одеської області від 28.04.2006р.
у справі № 28/489-05-10662А
за позовом ДП „Одеська залізниця”
до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси
про визнання недійсним рішення про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків,
встановив:
ДП „Одеська залізниця” звернулася до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси № 3983 від 22.11.2005р. про застосування фінансових санкцій у сумі 1875,87 грн. за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків на підставі п. 4 ст. 106 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. № 1058-ІV.
Постановою господарського суду Одеської області від 28.04.2006р. (суддя Г.І. Гуляк) позов задоволено. Постанова мотивована тим, що надання права безкоштовного проїзду залізничним транспортом є пільгою, отримання якої законодавець пов’язує із перебуванням осіб у трудових відносинах із підприємством залізничного транспорту, однак вказана пільга не має ознак фактичних витрат на оплату праці, так як право на безкоштовний проїзд залізничним транспортом фізичних осіб, що перебувають у відносинах трудового найму з позивачем, є соціальною пільгою (додатковим благом в розумінні. 1.1 ст. 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”), вартість якої не є основною або додатковою заробітною платою, різновидом компенсаційних чи заохочувальних виплат, та не відноситься до фактичних витрат на оплату праці. Також судом зазначено, що в акті перевірки не має посилань на первинні документи бухгалтерського обліку, на підставі яких контролюючий орган розрахував суми заниження фонду оплати праці та зробив висновок щодо недоїмки зі страхових внесків.
Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, не погоджуючись з вказаною постановою суду, звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, в позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що отримані працівниками позивача додаткові блага у вигляді безкоштовних квитків на проїзд залізничним транспортом для особистих потреб є їх доходами, тобто нематеріальним майном, яке має вартість ціни квитка і надається цим працівникам у зв’язку з відносинами трудового найму з Одеською залізницею згідно із законодавством, на які нараховуються страхові внески до Пенсійного фонду України. Разом з тим відповідач зазначив, що витрати, пов’язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту включаються до Фонду додаткової заробітної плати, відповідно із п.п.2.2.10 пункту 2.2. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Держкомстатом України від 13.01.2004р. № 5, зареєстрованої Мінюстом України 27.01.2004р. за № 114/8713, розроблена відповідно до Закону України „Про оплату праці”.
Одеська залізниця у запереченнях на апеляційну скаргу просить постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги рамки перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши представників позивача та дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин повноту їх з’ясування і доведеність, правильність застосування норм матеріального і процесуального права при прийнятті постанови, встановила наступне.
Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, проведено планову перевірку правильності обчислення, повноти нарахування зобов’язань зі збору на обов1язкове державне пенсійне страхування Службою сигналізації та зв’язку Одеської залізниці за період з 01.11.2003р. по 31.10.2005р., за результатами якої складено акт № 10/46 від 15.11.2005р.(а.с.10-16).
Згідно акту перевірки органом ПФУ встановлено порушення приписів п. 1 ст. 19, ст. 20 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. № 1058-ІV, а саме за період з січень 2004р. по жовтень 2005р. не включено до фонду оплати праці витрати, пов’язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам підприємства, на загальну суму 7863,67 грн., що призвело до заниження фонду оплати праці за ставкою 32% на суму 2519,49 грн. і за ставкою 1-5% на суму 165,85 грн. з якого обчислюються страхові внески.
На підставі акту перевірки та п. 4 ст. 106 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. № 1058-ІV Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, прийняло рішення про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків № 3983 від 22.11.2005р. яким нарахувало позивачу штрафні санкції у сумі 1875,87 грн. (а.с.17).
Між тим, зазначені в акті перевірки висновки не ґрунтуються на чинному законодавстві України.
Так, згідно із приписами п. 1 ст. 19 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. № 1058-ІV страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України „Про оплату праці”, виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Отже, витрати, пов’язані із наданням безкоштовного проїзду працівникам підприємства можуть бути базою нарахування страхових внесків на пенсійне страхування лише у разі, якщо вони відповідають ознакам витрат на оплату праці. Втім, витрати Одеської залізниці на надання безкоштовних квитків таким ознакам не відповідають, виходячи з наступного:
В ст.ст. 1, 2 Закону України „Про оплату праці” від 24.03.1995р. № 108/95-ВР законодавцем визначено поняття „заробітна плата” та її складових частин.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
До структури заробітної плати входять основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
Частинами 2, 3 ст. 16 Закону України „Про залізничний транспорт” від 04.07.1996р. № 273/96-ВР передбачено, що працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами. За працівниками підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які були переведені на іншу роботу в цій галузі або в інші галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або якщо вони вийшли на пенсію по інвалідності чи за віком, зберігаються право на безплатний проїзд залізничним транспортом та інші пільги, які встановлені законодавчими актами України для працівників залізничного транспорту, колективними договорами та угодами.
Згідно із приписами ч. 2 Постанови КМУ від 21.02.2001р. № 160 „Про реалізацію частин другої та третьої статті 16 Закону України „Про залізничний транспорт” витрати підприємств залізничного транспорту, пов’язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат цих підприємств.
Зі змісту наведених правових норм випливає, що надання права безкоштовного проїзду залізничним транспортом є пільгою, отримання якої законодавець пов’язує із перебуванням осіб у трудових відносинах із підприємством залізничного транспорту, однак вказана пільга не має ознак фактичних витрат на оплату праці.
Такий висновок підтверджується наступним:
Відповідно до вимог п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (із змінами) з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі,
встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).
Таким чином, проаналізувавши наведені нормативно-правові акти в аспекті спірних по даній адміністративній справі правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що Одеською залізницею обґрунтовано не віднесено вартість наданих працівникам безкоштовних квитків до сум фактичних витрат на оплату праці та правомірно не нараховано передбачені Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страхові внески, оскільки право на безоплатний проїзд залізничним транспортом фізичних осіб, що перебувають у відносинах трудового найму з позивачем, є соціальною пільгою (додатковим благом в розумінні п. 1.1 ст. 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”), вартість якої не є ані основною, ані додатковою заробітною платою, ані різновидом компенсаційних чи заохочувальних виплат, та не відноситься до фактичних витрат на оплату праці, що не враховано господарським судом.
Посилання відповідача на Інструкцію зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004р. № 5, як на єдиний документ, що розроблений відповідно до Закону України „Про оплату праці”, який визначає складові фонду оплати праці і застосовується для цілей визначення фонду оплати праці, на який нараховуються страхові внески, що підлягають сплаті до Пенсійного фонду України, апеляційна інстанція вважає помилковим, оскільки згідно п.п. 1.1 вказаної Інструкції вона не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об’єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов’язкового державного страхування. А відповідно до положень ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування пенсійне страхування є одним із видів загальнообов’язкового соціального страхування.
З урахуванням викладеного, підстави для скасування постанови суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 201, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ухвалив:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Одеської області від 28.04.2006р. у справі №28/489-05-10662А змінити, виклавши пункт 3 резолютивної частини постанови в слідуючей редакції:
„3. Стягнути з Державного бюджету України через УДК в Одеській області на користь Державного підприємства „Одеська залізниця” судовий збір у сумі 3,40грн.”
В іншій частині постанову господарського суду Одеської області залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом місяця з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.І. Бандура
Суддя В.Б. Туренко