Справа № 2-174/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2012 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої - судді Кравчук Т.С.,

при секретарі - Лахматовій С.В.,

розглянувши|розгледівши| у відкритому|відчиненому| судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунальної Установи «Міська поліклініка №2», ОСОБА_3 про визнання дій щодо відмови в прийнятті на роботу незаконними, -

ВСТАНОВИВ:

26.02.2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Комунальної Установи «Міська поліклініка №2»(далі по тексту -КУ «Міська поліклініка №2», поліклініка), ОСОБА_3 про визнання дій щодо відмови в прийнятті на роботу незаконними, посилаючись на те, що 15.04.2008 року він був незаконно звільнений з останнього місяця роботи, залишився безробітним й коли в листопаді 2008 року йому стало відомо, що в КУ «Міська поліклініка №2», в якій він раніше працював, звільнилася посада лікаря-терапевта дільниці №2, звернувся до з письмовою заявою до головного лікаря поліклініки з проханням розглянути можливість прийняття його, позивача, на вакантну посаду. Проте 01.12.2008 року отримав листа про те, що вакантної посади дільничного терапевта в КУ «Міська поліклініка №2»не має. Позивач вважає, що це не відповідало дійсності, а відмовлено йому було з причин суб'єктивного негативного ставлення до нього головного лікаря поліклініки ОСОБА_3, тому він змушений був звернутися із заявою до начальника Управління охорони здоров'я Одеської міської ради з проханням вирішити питання щодо безпідставності та незаконності відмови в прийнятті на роботу.

У судовому засідання позивач позов підтримав, обґрунтовуючи позовні вимоги доводами, викладеними в позові та ст.43 Конституції України, згідно якої кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб; частиною першою ст.22 КЗпП України, згідно якої забороняєится необгрнутована відмова у прийнятті на роботу»та ч.1 ст.8 Закону України «Про зайнятість населення», згідно якої громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, особистого селянського господарства, фермерського господарства, іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

Позивач просить суд визнати дії головного лікаря КУ «Міська поліклініка №2»ОСОБА_3 щодо відмови йому в прийомі на роботу на посаду дільничного лікаря-терапевта незаконними; зобов'язати КУ «Міська поліклініка №2»в особі головного лікаря прийняти його на роботу на посаду дільничного лікаря-терапевта.

Представник відповідачів КУ «Міська поліклініка №2»та ОСОБА_3 позов ОСОБА_2 не визнали, просять у позові відмовити, пояснивши, що на час звернення позивача до поліклініки з проханням прийняти його на роботу, вакантного місця дільничного лікаря-терапевта в поліклініці не було, а тому йому було відмовлено у прийнятті на роботу.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 26.11.2008 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до головного лікаря КУ «Міська поліклініка №2»ОСОБА_3 про прийняття його на посаду дільничного лікаря - терапевта за дільницю №2 з 27.11.2008 року.

01.12.2008 року відповідач КУ «Міська поліклініка №2» за підписом головного лікаря ОСОБА_3 йому була надана письмова відповідь, з якої вбачається, що заява розглянута й вакантної посади дільничного лікаря -терапевта в даний час не має.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно ст.8 Закону України «Про зайнятість населення», на яку позивач посилається як на обґрунтування позовних вимог, передбачено, що громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, особистого селянського господарства, фермерського господарства, іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості; Порядок і умови укладення трудового договору визначаються законодавством України про працю.

При цьому відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою.

Згідно ст.22 КЗпПУ забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Виходячи з вищенаведених норм необґрунтованою вважається відмова у разі наявності вакантної посади, відповідності працівника всім встановленим вимогам та неможливості роботодавця пояснити підставу відмов від укладення трудового договору.

В той же час доводи ОСОБА_2 щодо наявності вакантної посади дільничного лікаря - терапевта КУ «Міська поліклініка №2»спростовуються наданими відповідачем відомостями про вакантні посади лікарів по КУ «Міська поліклініка №2»на 01.01.2008 рік та на 01.01.2009 рік, в яких відсутні посади дільничних лікарів -терапевтів.

Крім того, з наданого відповідачем наказу №79-К від 20.10.2008 року вбачається, що з 20.10.2008 року дільничного лікаря терапевта ОСОБА_4 було переведено на посаду заступника головного лікаря ВТЕ й при цьому їй дозволено працювати за сумісництвом на 0,25 ставки дільничного лікаря терапевта та ОСОБА_1 - на 0,5 ставки дільничного лікаря терапевта.

Таким чином, на час звернення ОСОБА_2 (26.11.2008 року) із заявою про прийняття на роботу на посаду лікаря-терапевта дільниці, вакантних місць на цю посаду в поліклініці не було. В той же час позивач не відноситься до осіб, які підлягають обов'язковому прийняттю на роботу незалежно від наявності інших кандидатур.

При цьому судом з'ясовано, що на час розгляду справи позивач з 24.03.2009 року був прийнятий на роботу на посаду лікаря терапевта в Одеську обласну клінічну психіатричну лікарню, а в подальшому з 01.06.2010 року -в Одеський обласний протитуберкульозну лікарню з відділенням для інвалідів ВОВ.

Аналізуючи встановлені обставини, суд вважає вимоги позивача безпідставними, оскільки обставини на які він посилається, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а відсутність вакантних місць в поліклініці не можна розцінювати як необґрунтовану відмову позивачу у прийнятті на роботу, а відтак - право позивача щодо працевлаштування не можна вважати порушеним.

Керуючись ст.ст.21,22 КЗпП України, ст.ст. 10, 58, 60, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_2 до Комунальної Установи «Міська поліклініка №2», ОСОБА_3 про визнання дій щодо відмови в прийнятті на роботу незаконними - відмовити .

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

18.05.2012