СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
23 червня 2006 року | Справа № 2-1/6625-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Латиніна О.А.,
суддів Заплави Л.М.,
Котлярової О.Л.,
за участю представників сторін:
позивача: не з`явився;
відповідача: Алексейчук О.Т., дов. № 137 від 16.06.2006 року;
третьої особи: Короткевич Ю.М., дов. № 01-12/1946 від 18.10.2005 року;
розглянувши апеляційну скаргу Дочірного підприємства "Санаторій "Ударник" закритого акціонерного товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ковтун Л.О.) від 18 квітня 2006 року у справі № 2-1/6625-2006
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс КС" (вул. 25-ї Чапаївської дивізії, 3/3, кв. 121, м.Одеса, 65000)
до Дочірнього підприємства "Санаторій "Ударник" закритого акціонерного товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Уріцкого, 7/3, м.Євпаторія, АР Крим, 97416)
третя особа - закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (вул. Шота Руставелі, 39-41, м.Київ, 01023)
про стягнення 4416256,00 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду АР Крим від 18.04.2006 року у справі № 2-1/6625-2006 позов ТОВ "Альянс КС" задоволено. З ДП "Санаторій "Ударник" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на користь позивача стягнуто 1445694,28 грн. боргу, судові витрати, а також переведено на ТОВ "Альянс КС" права та обов`язки відповідача на частку майна з проведенням відповідного перерахунку на суму еквівалентну 1445694,28 грн.
Провадження за зустрічним позовом Дочірнього підприємства „Санаторій „Ударник” ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” до ТОВ „Альянс КС” про розірвання договору про спільну діяльність №0102011/2003 –29 від 29 липня 2003 року, припинено згідно на підставі пункту 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 04.05.2006 року у справі №2-1/6625-2006, відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України, судом першої інстанції були внесені виправлення до рішення господарського суду АР Крим від 18.04.2006 р. по справі №2-1/6625-2006 та виключено другий пункт резолютивної частини щодо переведення на ТОВ „Альянс КС” прав та обов’язків Дочірнього підприємства „Санаторій „Ударник” ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” на частку майна з проведенням відповідного перерахунку на суму, еквівалентну 1445694,28 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між позивачем за первісним позовом та низкою кредиторів відповідача у справі були укладені договори поруки, за якими позивач розрахувався за зобов’язаннями відповідача на суму 500000,00 грн.
Крім того, як випливає з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідно до наявних у справи матеріалах, платіжних доручень та актів, загальна сума боргу відповідача за первісним позовом перед позивачем складає 1445694, 28 грн.
Також, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач не має грошових коштів для розрахунків з позивачем за грошовими зобов’язаннями, а єдиною власністю відповідача є майно у складі будівель та споруд, яке є внеском до спільної діяльності з позивачем та яке знаходиться на території санаторію.
З посиланням на норми частини 2 статті 366 та статті 1140 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позов ТОВ „Альянс КС” підлягає задоволенню в частині вимог, які підтверджуються відповідними доказами.
За зустрічним позовом суд першої інстанції припинив провадження у справі на підставі пункту 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України з посиланням на рішення господарського суду АР Крим від 11.04.2006 року у справі №2-1/5592-06, відповідно до якого, було розірвано договір про спільну діяльність №0102011/2003 –29 від 29 липня 2003 року, укладений між Дочірнім підприємством „Санаторій „Ударник” ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” та ТОВ „Альянс КС”.
Не погодившись з рішенням суду, Дочірнє підприємство „Санаторій „Ударник” ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення господарського суду АР Крим та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані посиланням на неповне з’ясування судом першої інстанції усіх обставин справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, а також про порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.
Третя особа - ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” також забезпечило явку свого представника, який підтримав апеляційну скаргу та просив судову колегію задовольнити скаргу в повному обсязі.
Від ТОВ „Альянс КС” надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на більш піздній строк у зв`язку з неможливість забезпечення явки представника у судове засідання. Судова колегія виходить з того, що документального підтвердження неможливості забезпечення явки представника у судове засідання позивачем суду не надано.
Представник третьої особи заявив письмове клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ „Альянс” та за наявними у справі матеріалами, пояснивши, що ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.06.2006 року про сповіщення про час та місце розгляду апеляційної скарги надійшла своєчасно, у зв`язку з чим, підстави для відкладення слухання справи відсутні.
Представник Дочірнього підприємства „Санаторій „Ударник” ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” підтримав клопотання представника третьої особи та також пояснив, що ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.06.2006 року була отримана своєчасно.
Судова колегія, розглянувши клопотання третьої особи, з врахуванням наявних у справі доказів своєчасного повідомлення позивача за первісним позовом про час та місце розгляду справи, вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника ТОВ „Альянс КС”.
За клопотанням присутніх у судовому засідання представника відповідача та третьої особи судочинство здійснювалось російською мовою.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судовою колегією встановлено наступне.
29.07.2003 року між ЗАТ „Укрпрофозоздоровниця” ДП „Санаторій „Ударник” та Державним підприємством „Державний департамент по забезпеченню та контролю за використанням матеріально-технічних ресурсів південно-західного регіону України” був затверджений Договір про спільну діяльність № 0102011/2003-29.
21.08.2003 року було укладено трьохсторонню Угоду про передачу прав та обов’язків за Договором про спільну діяльність від Державного підприємства „Державний департамент по забезпеченню та контролю за використанням матеріально-технічних ресурсів південно-західного регіону України” до ТОВ „Альянс КС”.
10.09.2003 року головою правління ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” затверджено Додаткову Угоду до Договору про спільну діяльність, пунктом 7.1 якої визначено, що Договір діє безстроково.
Пунктом 2.1.1. Договору про спільну діяльність передбачено, що внеском підприємства - ДП „Санаторій „Ударник”, є об’єкти, розташовані на його території та перелік яких наведено у Додатку № 1 до Договору. При цьому, вартість переданого підприємством майна була визначена у розмірі 2960000,00 грн.
Внеском інвестора, згідно з п.п. 2.2 Договору, були визначені грошові кошти в розмірі 2960000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що платіжними дорученнями: № 2 від 20.10.2003 року, № 3 від 27.10.2003 року, № 183 від 20.12.2005 року, № 189 від 13.04.2006 року –на рахунок спільної діяльності позивачем перераховано 531235,00 грн.
В той же час, п.п. 2.4. Договору про спільну діяльність встановлено, що грошові або інші майнові вклади Учасників у діяльність є їх спільною власністю. Підпункт 2.1.1 договору визначає, що вкладом підприємства є об’єкти, розташовані на його території та внесені у Додаток № 1.
Крім того, відповідно до п.4.3. Договору про спільну діяльність, у період спільної діяльності Учасники спільно здійснюють експлуатацію майна згідно з бізнес-планом.
В подальшому, 14.09.2003 року між відповідачем та ЗАТ „ХХ1 століття” був укладений Договір підряду № 42, за яким підрядник зобов’язався провести реконструкцію об’єктів відповідача, а Замовник - ДП „Санаторій „Ударник”, зобов’язався прийняти та оплатити виконані роботи.
Також, як встановлено рішенням суду першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.12.2005 року відповідачем були укладені угоди з ТОВ „Будівельна компанія „Акрополь”:
* договір №27/12/05/1-1329 на розробку науково-проектної документації до пам’ятнику Історії та культури
* Контракт № 27/12/05-1330 на виконання робіт по ремонту корпусу № 2-А та корпусу № 5 „Санаторію „Ударник”, за якими також зобов’язався оплатити послуги та роботи підрядника.
28.12.2005 року між позивачем та ТОВ „Будівельна компанія „Акрополь” був підписаний Договір поруки № 1, відповідно до умов якого, позивач поручився перед ТОВ „Будівельна компанія „Акрополь” солідарно з відповідачем відповідати за виконання зобов’язань за Договором № 27/12/05/1-1329 на розробку науково-проектної документації до пам’ятнику історії та культури.
У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 27/12/05/1-1329, ТОВ „Будівельна компанія „Акрополь” звернулась до позивача з вимогою про виконання Договору поруки та спонукання позивача перерахувати на рахунок ТОВ „Будівельна компанія „Акрополь” борг відповідача у сумі 1158898,00 грн.
В обґрунтування стягнення решти суми позовних вимог, господарський суд АР Крим вказує, що між позивачем за первісним позовом та третіми особами –кредиторами відповідача, були укладені договори поруки, за якими позивач також розрахувався за зобов’язаннями відповідача на суму 500000,00 грн. в зв’язку з чим, на підставі наявних у справі документів - платіжних доручень та актів, суд першої інстанції визначив спільну суму боргу відповідача перед позивачем у розмірі 1445694,28 грн.
Вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача та третьої особи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Дочірнього підприємства "Санаторій "Ударник" закритого акціонерного товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, від 29.12.76 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду господарського суду АР Крим були вимоги позивача - ТОВ „Альянс КС” про стягнення грошових коштів за договорами поруки, договором купівлі-продажу векселів, укладених між позивачем та господарюючими суб’єктами –кредиторами відповідача. Предметом позову також було питання про виконання зобов’язань за Договором про спільну діяльність № 0102011/2003-29 від 29.07.2003 року.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В зазначеної норми процесуального закону, позивач за первісним позовом не надав до суду першої інстанції певних доказів виникнення заборгованості відповідача перед позивачем.
Так, позивачем надані наступні договори, які, на думку позивача, підтверджують заборгованість відповідача:
- договір купівлі-продажу векселів від 10.02.2004 року, укладений між підприємством „Курортбуд” та ТОВ „Альянс”;
- договір поруки №1/1579 від 28.12.2005 року, укладений між ТОВ „Альянс” та ТОВ „Будівельна компанія „АКРОПОЛЬ”;
- договір поруки №08/06 від 08.03.2006 року, укладений між ТОВ „Альянс” та ТОВ „Зодіак-омега”;
- договір поруки №12/06 від 12.03.2006 року, укладений між ТОВ „Альянс” та Приватним підприємством „Інтур”;
- договір поруки №1/1593 від 28.12.2005 року, укладений між ТОВ „Альянс” та ТОВ „Будівельна компанія „АКРОПОЛЬ”;
Дослідивши вказані матеріали, судова колегія не може прийняти їх у якості доказів виникнення заборгованості ДП „Санаторій „Ударник” перед ТОВ „Альянс КС” в зв’язку з наступним:
Так, договір купівлі-продажу векселю від 10.02.2004 року, укладений між підприємством „Курортбуд” та ТОВ „Альянс”, не відповідає нормам закону та не може прийматись судом як доказ виникнення грошових зобов’язань відповідача, виходячи з наступних норм матеріального права та фактичних обставин:
Згідно з предметом вказаного договору, підприємство „Курортбуд” (Продавець) продав за 200172,88 грн., а ТОВ „Альянс КС” (Покупець) придбав у власність простий вексель №6132448590330, векселедавцем якого є ДП „Санаторій „Ударник”.
Однак, відповідно до статті 3 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів також відносяться векселі.
При цьому, згідно зі статтею 14 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Відповідно до статті 77 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо Платежу (статті 38-42).
В свою чергу, статті 38 Конвенції визначає, що держатель переказного векселя зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи від пред'явлення повинен пред'явити вексель для платежу або в день, в який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів.
У матеріалах господарської справи відсутні докази тієї обставини, що простий вексель №6132448590330 був пред’явлений позивачем до платежу.
Таким чином, у відповідача за первісним позовом відсутній обов’язок сплачувати суму за простим векселем, оскільки відсутня головна умова виникнення грошового зобов’язання - простий вексель не був пред’явлений до платежу.
До того ж, згідно зі статтею 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (в редакції на момент укладення договору) торгівля цінними паперами - це здійснення цивільно-правових угод з цінними паперами, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність), крім випадків, передбачених законодавством.
Виходячи з наведених фактичних обставини та матеріалів справи, угоду між ТОВ "Альянс КС" і підприємством „Курортбуд” з векселями слід визнати торгівлею цінними паперами. Вчинення даної вексельної операції підприємством „Курортбуд” шляхом продажу векселів від свого імені та за свій рахунок є дилерською (комерційною) діяльністю з цінними паперами.
Зі змісту статті 26 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" вбачається, що діяльність по обігу цінних паперів, відповідно до цього Закону, визначається посередницькою діяльністю, здійснюваною банками і торговцями цінних паперів.
При цьому, відповідно до підпункту 10 пункту 1 статті 4 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", торгівля цінними паперами відноситься до фінансової послуги та підлягає ліцензуванню. Право на здійснення відповідної операції надається фінансовим установам.
Пунктом 57 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" передбачено, що професійна діяльність на ринку цінних паперів потребує ліцензування. У відповідності зі статтею 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", професійна діяльність на ринку цінних паперів, у тому числі посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними і фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій).
Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає ліцензуванню (частина 3 статті 3 цього Закону).
На порушення встановленого зазначеними законами України порядку торгівлі цінними паперами, операція з продажу векселів проведена господарюючими суб’єктами без ліцензії, а тому укладений договір їх купівлі-продажу не відповідає вимогам закону.
Ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та інших документів, в обґрунтування правомірності укладання договору купівлі-продажу векселів, на момент прийняття рішення суду позивачем не надано.
У зв’язку з цим, правочин, направлений на укладення договору купівлі-продажу від 10.02.2004 року, укладений між підприємством „Курортбуд” та ТОВ „Альянс”, не відповідає вимогам закону, що є ще одним з доказів неспроможності вимог позивача.
Наявні в матеріалах справи договори поруки: №1/1579 від 28.12.2005 року, укладений між ТОВ „Альянс” та ТОВ „Будівельна компанія „АКРОПОЛЬ”; №08/06 від 08.03.2006 року, укладений між ТОВ „Альянс” та ТОВ „Зодіак-омега”; №12/06 від 12.03.2006 року, укладений між ТОВ „Альянс” та Приватним підприємством „Інтур”; №1/1593 від 28.12.2005 року, укладений між ТОВ „Альянс” та ТОВ „Будівельна компанія „АКРОПОЛЬ”, також не приймаються судовою колегією до уваги у зв’язку з наступним:
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
При цьому, відповідно до статті12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Крім того, згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором. В свою чергу, стаття 14 Цивільного кодексу України містить положення про те, що цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором, а частина 2 вказаної статті визначає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Враховуючи вказані норми закону, судова колегія робить висновок, що особа, на яку покладається господарське зобов’язання, обов’язково повинна бути обізнаною про це та вільно і на свій розсуд укладати угоди, а отже, не може бути примушена до дій без її (особи) згоди.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
При цьому, згідно зі статтею 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено, договором або законом.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, основні договори (за якими здійснювалось забезпечення зобов’язань) не містили умов про можливість забезпечення основних зобов’язань.
Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України - за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. При цьому, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч.2 ст.553 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, статті 554 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Згідно зі статтею 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Однак, у даному випадку, на підставі договорів поруки, укладених між позивачем та третіми особами (яки не були учасниками господарського процесу), без наявності згоди та волевиявлення відповідача, у останнього виникли нові зобов’язання (поза основними договорами) щодо відповідальності перед поручителем.
За таких обставин, судова колегія вважає, що виникнення грошових зобов’язань ДП „Санаторій „Ударник” перед ТОВ „Альянс КС” не може бути засноване на договорах поруки, оскільки перелічені договори поруки змінюють права та обов’язки ДП „Санаторій „Ударник” в односторонньому порядку, що в силу принципів цивільного законодавства та наведений норм Цивільного кодексу України є неприпустимим та не передбачено ані основними договорами, ані законом.
Крім того, у договорах поруки, що додані позивачем до матеріалів справи, вказано: п.2 „Зобов’язання забезпечене гарантією”, п.3 –„Розмір гарантії”, а також вказується за текстом договорів про обґрунтування зобов’язань забезпечених гарантією.
При цьому, відповідно до статті 560 Цивільного кодексу України (що визначає поняття гарантії) за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.
Таким чином, законодавцем встановлено вичерпний перелік осіб, які можуть бути гарантами - банк, інша фінансова установа, страхова організація, до числа яких, відповідно до статуту, ТОВ „Альянс КС” не відноситься.
Також, судова колегія зазначає, що договір поруки №1 від 28.12.2005 року, укладений між ТОВ „БК АКРОПОЛЬ” та ТОВ „Альянс КС”, на підставі якого позивач сплатив борг відповідача у сумі 1158898,00 грн., у матеріалах справі відсутній.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, за договором №27/12/05/1-1329 від 27.12.2005 року, укладеним між ДП „Санаторій „Ударник” та ТОВ „АКРОПОЛЬ” на розробку науково-проектної документації по пам’ятнику історії та культури, згідно з п.2.1. ціна договору визначена у сумі 15000,00 грн., а не 1158898,00 грн., як це передбачено договором поруки, на який посилається суд першої інстанції.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у матеріалах справи наявне рішення господарського суду АР Крим від 07.02.2006 року у справі № 2-1/4963-2006, відповідно до якого з ДП „Санаторій „Ударник” на користь ТОВ „АКРОПОЛЬ” вже було стягнуто суму заборгованості за договором №27/12/05/1-1329 від 27.12.2005 року (договір на розробку ТОВ „АКРОПОЛЬ” науково-проектної документації по пам’ятнику історії та культури).
Відповідачем у справі було заявлено зустрічний позов, відповідно до якого відповідач просив суд розірвати договір про спільну діяльність №0102011/2003 від 29.07.2003 року.
Провадження за зустрічним позовом Дочірнього підприємства „Санаторій „Ударник” ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” до ТОВ „Альянс КС” про розірвання договору про спільну діяльність №0102011/2003 від 29.07.2003 року було припинено згідно на підставі пункту 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України з причини наявності рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а саме - рішення господарського суду АР Крим від 11.04.2006 року у справі №2-1/5592-06, відповідно до якого, договір про спільну діяльність №0102011/2003–29, укладений 29.07.2003 року між Дочірнім підприємством „Санаторій „Ударник” Закритого ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Альянс КС” розірвано.
З висновками суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі судова колегія не погоджується виходячи з наступного.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
При цьому, датою прийняття судом рішення у справі №2-1/5592-06 про розірвання договору про спільну діяльність є 11.04.2006 року.
Датою прийняття оскаржуваного рішення господарського суду АР Крим –18 квітня 2006 року.
За таких обставин, рішення суду від 11.04.2006 року у справі №2-1/5592-06 на момент прийняття рішення від 18.04.2006 року у справі №2-1/6625-2006 на набрало законної сили, а отже посилання суду на рішення, що не набрало законної сили, є неприпустимим та свідчить про неправильне застосування положень процесуального права.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що представником ДП „Санаторій „Ударник” було подано апеляційну скаргу на вказане рішення суду у справі №2-1/5592-06 з відміткою господарського суду АР Крим про прийняття скарги.
Таким чином, порушення та неправильне застосування норм процесуального права призвело до прийняття господарським судом першої інстанції неправильного рішення по суті зустрічних позовних вимог, оскільки суд безпідставно припинив провадження у справі в цій частині.
Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
При цьому, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
За таких обставин, судова колегія вважає за необхідне розглянути дану справу також з урахуванням зустрічної позовної заяви.
Так, договір про сумісну діяльність був укладений у 2003 році, що підпадає під дію положень Цивільного кодексу УРСР 1963 року.
Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України 2003 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Враховуючи, що договір про спільну діяльність є безстроковим, судова колегія вважає за можливе розглянути спір щодо цього договору також за правилами Цивільного кодексу України, що набрав законної чинності з 1 січня 2004 року.
Так, згідно зі статтею 41 Цивільного кодексу УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Відповідно до статті 58 Цивільного кодексу УРСР, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У свою чергу, стаття 203 Цивільного кодексу України містить норму про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а згідно з частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При цьому, згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина 2 статті234 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 430 Цивільного кодексу УРСР, за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.
В свою чергу, чинний Цивільний кодекс України статтею 1130 передбачає, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Таким чином, закон передбачає, що спільна діяльність здійснюється виключно для досягнення певної господарської мети.
Метою договору про спільну діяльність (п.1 Договору) є отримання прибутку шляхом експлуатації відремонтованих та відбудованих об’єктів відповідача, які були внеском останнього до спільної діяльності.
Судова колегія вважає, що при укладенні договору сторони фактично не мали наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, тобто не мали за мету отримання прибутку шляхом експлуатації відремонтованих та відбудованих об’єктів, оскільки ймовірною метою укладення такого договору було отримання будівель та споруд санаторію у одноособову власність ТОВ „Альянс КС”. Вказане підтверджується наступним:
Згідно зі статтею 1140 Цивільного кодексу України, кредитор учасника договору простого товариства має право пред'явити вимогу про виділ частки учасника у спільному майні відповідно до положень цього Кодексу.
Як встановлено судовою колегією, ТОВ „Альянс КС” укладав договори поруки, відповідно на підставі якого мав намір стати кредитором санаторію та, в подальшому, вимагати виділу частки майна у вигляді будівель та споруд, які є вкладом санаторію до спільної діяльності, що і було ним зроблено виходячи із заявлених ним позовних вимог у даній справі - про переведення на ТОВ „Альянс” прав та обов’язків Дочірнього підприємства „Санаторій „Ударник” ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” на частку майна з проведенням відповідного перерахунку на суму, еквівалентну 1445694,28 грн.
Крім того, пунктом 4.3 спірного договору про сумісну діяльність було передбачено, що у період спільної діяльності учасники спільно здійснюють експлуатацію майна відповідно до бізнес-плану.
Проте, учасниками договору бізнес-план не укладався, від спільної діяльності прибуток не отримувався. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що учасники спільної діяльності пред’являли один одному будь-яких вимоги про виконання договору про спільну діяльність (як-то: необхідність отримання прибутку, необхідність спільної експлуатації об’єктів тощо).
На підставі частини 1 статті 83 Господарського процесуального України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Відповідно до пункту 2 роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 року №02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, якщо вирішуючи господарський спір господарський суд встановить, що зміст договору суперечить чинному законодавству, він, керуючись частиною першою статті 83 Господарського процесуального кодексу України, повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.
Враховуючи викладене, судова колегія доходить до висновку, що договір про спільну діяльність укладений сторонами без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода) та реальні дії сторін були направлені на досягнення іншої мети, ніж та, що вказана у договорі, а отже, вказаний договір про спільну діяльність має ознаки фіктивного правочину та є недійсним.
Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Пункт 14 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” передбачає, що мнима угода є недійсною незалежно від мети її укладення, оскільки сторони такої угоди не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідною угодою. Такою може бути визнана будь-яка угода, у тому числі здійснена у нотаріальній формі.
Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тому, судова колегія вважає, що сторони повинні бути приведені до попереднього стану у зв’язку з визнанням договору про спільну діяльність недійсним.
З огляду на викладене, судова колегія також вважає, що провадження за зустрічним позовом Дочірнього підприємства „Санаторій „Ударник” ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” до ТОВ „Альянс КС” про розірвання договору про спільну діяльність, в зв’язку з відсутністю предмету спору, підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду АР Крим постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 80 ч.1 п.1-1, 101, 103 п.2, 104 ч.1 п.п.1,4, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Санаторій „Ударник” закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 18 квітня 2006 року у справі №2-1/6625-2006 скасувати.
3. Прийняти нове рішення.
4. Визнати недійсним договір про спільну діяльність №0102011/2003 –29, укладений 29 липня 2003 року між Дочірнім підприємством „Санаторій „Ударник” закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” та товариством з обмеженою відповідальністю „Альянс КС”.
5. Повернути сторони у первісний стан, а саме: зобов’язати кожну із сторін повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання Договору про спільну діяльність №0102011/2003 –29, укладеного 29 липня 2003 року між Дочірнім підприємством „Санаторій „Ударник” Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” та товариством з обмеженою відповідальністю „Альянс КС”.
6. У позові товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс КС” до Дочірнього підприємства „Санаторій „Ударник” закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” про стягнення 4416256,00 грн. та переведення прав та обов’язків відмовити.
7. Провадження за зустрічним позовом Дочірнього підприємства „Санаторій „Ударник” закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця” до товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс КС” про розірвання договору про спільну діяльність припинити у зв’язку з відсутністю предмету спору.
Головуючий суддя О.А.Латинін
Судді Л.М. Заплава
О.Л. Котлярова