СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
23 червня 2006 року | Справа № 20-3/395 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Дугаренко О.В.,
Голика В.С.,
за участю представників сторін:
позивача: Пшебітковська Г.К., довіреність б/н від 14.12.2005,
відповідача: Чистякова В.В., довіреність № 21/10-011/2006 від 07.06.2006,
Корзун Г.М., довіреність № 38/05 від 15.12.2005,
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Гоголь Ю.М.) від 26 квітня 2006 року у справі №20-3/395
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Ремспецбуд" (вул. Шостака, 7-14, Севастополь, 99045)
до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя (вул. Пролетарська, 24, Севастополь, 99014)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000542310/0 від 24.03.2005 року
ВСТАНОВИВ:
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено повністю. Прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 26.645,63грн. і штрафних санкцій – 8.157,11грн., усього 34.802,74грн. визнано недійсним. З відповідача на користь позивача стягнути судові витрати –державне мито 85грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 118грн.
Рішення суду мотивовано тим що позивач обґрунтовано не включив до об’єкту оподаткування суми коштів, внесені засновником цього товариства до статутного фонду.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, у позові відмовити з тих підстав, що воно прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права.
З відзиву на апеляційну скаргу слідує, що позивач не згоден з відповідачем тому, що податковий орган не вправі змінювати мету, для якої кошти були надані (до статутного фонду), реєстрацію змін до Статуту товариства у частині збільшення статутного фонду можливо здійснити після повного внесення коштів, однак кошти внесені не повністю, тому не проведена реєстрація.
У судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги; представник позивача підтримав доводи відзиву.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 статті 3 вищевказаного Кодексу справа адміністративної юрисдикції –переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають зі здійснення суб’єктами владних повноважень, віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб’єкти владних повноважень.
Податкові органи є контролюючими органами виконавчої влади і не здійснюють управлінських функцій, що передбачено Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-III від 21 грудня 2000 року (зі змінами та доповненнями).
Згідно з пунктом 1.12 статті 1 цього Закону контролюючий орган –державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків та зборів (обов’язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу.
При виконанні управлінських функцій не вирішується питання про притягнення до відповідальності шляхом застосування адміністративно-фінансових санкцій. Таке право надано тільки контролюючим органам.
Статтею 2 Господарського кодексу України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Відповідно до статей 2, 17, 50 Кодексу адміністративного судочинства України за захистом прав та законних інтересів до адміністративних судів можуть звертатись будь-які фізичні та юридичні особи незалежно від виду діяльності, а Господарський процесуальний кодекс України встановлює порядок судового захисту прав суб’єктів господарювання (тобто юридичних та фізичних осіб, які здійснюють господарську діяльність).
Частина друга статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.
Відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, передбачених у законодавстві; тобто передбачено інший порядок судового вирішення.
Таким чином, виходячи з системного аналізу діючого законодавства, та зважаючи на те, що Кодекс адміністративного судочинства України посилається на управлінські функції органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, а не функції цих же органів, які виконують функції контролю щодо суб’єктів господарювання стосовно їх господарської діяльності, справи між контролюючими органами та суб’єктами господарювання, що стосуються господарської діяльності підлягають розгляду в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції витребував додаткові докази (а.с. 122-131, 133-140, 146-175, 177-184), повторно розглянув справу і встановив наступне.
24 березня 2005 року керівником (заступником) Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя КРИЖАНОВСЬКОЮ Г.А. на підставі акту перевірки №4308\10\23-123 від 15 березня 2005 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000542310\0 про визначення товариству з обмеженою відповідальністю „Ремспецбуд ПКФ” податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 26.651,80грн. і штрафних (фінансових) санкції –8.326,26грн., усього 34.978,06грн., яке є предметом спору (а.с. 94).
Це податкове повідомлення-рішення було платником податків оскаржено в адміністративному порядку :
1. 6 квітня 2005 року до відповідача надійшла скарга позивача, в якій вказана адреса платника податків: 99057, місто Севастополь, а\я 261, за якою податковий орган направляв свої рішення (а.с. 138-140, 155-159).
Рішеннями №6821\10\10-034 і №7560\10\10-034 від 25 квітня і 6 травня 2005 року продовжено строк розгляду скарги до 31 травня 2006 року включно (а.с. 135,153, 154).
Ці рішення відправлені позивачу на вказану у скарзі адресу 25 квітня і 6 травня 2005 року та отримані позивачем 20 травня 2005 року (а.с. 151, 152).
31 травня 2005 року відповідачем прийнято рішення №9055\10\10-034, яким вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарга –без задоволення (а.с. 53-55 чи 146-147).
Це рішення 31 травня 2005 року направлено за двома адресами:
1) 99057, місто Севастополь, а\я 261, ця кореспонденція повернута поштою відповідачу 2 липня 2005 року за закінченням строку зберігання (а.с. 150, 149),
2) за юридичною адресою платника податків: місто Севастополь, вул. Шостака, 7-14, яке отримано позивачем 7 червня 2005 року (а.с. 148).
Підпунктом 5.2.2 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-Ш від 21 грудня 2000 року (із змінами, далі Закон України №2181-Ш) встановлено, що податковий орган зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням.
Законом не встановлено, що таке рішення чи рішення про продовження строку розгляду повинно бути направлено лише за юридичною адресою платника податків, у Законі вказано –за адресою платника податків.
Платник податків у скарзі вказав адресу: 99057, місто Севастополь, а\я 261. А тому направлення податковим органом за цією адресою рішень є належним направленням рішень податкового органу.
Також з вказаних рішень податкового органу та конвертів вбачається, що податковим органом рішення направлялися у встановлений законом 20-тиденний строк та рекомендованою кореспонденцією з повідомленням.
А тому доводи позивача про неналежне сповіщення про продовження строку розгляду скарги не відповідають обставинам справи і не підтверджені ніякими доказами. Вважати, що скарга платника податків не розглянута належним чином і тому податкове повідомлення-рішення відізвано з цих підстав не має підстав.
2. 10 серпня 2005 року Державною податковою адміністрацією у місті Севастополі у межах продовженого рішенням №2137\7\25-060 від 30 червня 2005 року (а.с. 137) строку розгляду прийнято рішення про розгляд скарги, яка надійшла 13 червня 2005 року. Цим рішенням скарга частково задоволена, податкове повідомлення-рішення №0000542310\0 від 24 березня 2005 року частково скасовано –у частині донарахування податку у сумі 6,17грн. і застосування штрафних санкцій –169,15грн., усього 175.32грн. (а.с. 56-58, 173-175). Рішення отримано позивачем 18 серпня 2005 року (а.с.171).
А тому згідно з підпунктом „б” підпункту 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 Закону України №2181-Ш та пунктом „а” пункту 5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №253 від 21 червня 2001 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 року за №567\5758, податкове повідомлення-рішення №0000542310\0 від 24 березня 2005 року вважається відкликаним з 10 серпня 2005 року.
Однак це не позбавляє позивача права на звернення до суду з позовом про визнання такого податкового повідомлення-рішення недійсним, тому що відкликання податкового повідомлення-рішення та визнання його недійсним є різними поняттями, мають різні наслідки, у тому числі мають різний момент, з якого таки документи не діють: при відкликанні –з дня прийняття рішення про зміну податкового повідомлення-рішення, при визнанні недійсним –з моменту прийняття податкового повідомлення-рішення.
А тому апеляційний господарський суд вважає, що підстав для припинення провадження у справі (у тому числі за відсутністю предмету спору) не має.
3. 28 жовтня 2005 року Державною податковою адміністрацією України у межах продовженого рішенням №8644\6\20515 від 8 вересня 2005 року (а.с. 162) строку прийнято рішення №21598\7\25-0515 (чи №10355\6\25-0515) про розгляд отриманої 31 серпня 2005 року скарги позивача (а.с.163-169). Цим рішенням скарга залишена без задоволення, податкове повідомлення-рішення №0000542310\0 від 24 березня 2005 року з урахуванням рішення Державної податкової адміністрації у місті Севастополі №1182\10\25-041 від 10 серпня 2005 року залишено без змін (а.с. 59-62 чи 160-161).
При цьому, позивач не вказує на несвоєчасне чи неналежне направлення рішень державними податковими адміністраціями. Таких обставин не встановлено при судовому розгляді.
З вказаного вище акту перевірки (а.с. 29-40) та доповнень за №4434\10\23-123 від 17 березня 2005 року до нього (а.с. 41-43) слідує, що платник податків занизив податок на прибуток у 2 кварталі 2003 року на 401,80грн.(але у адміністративному порядку скасовано нарахування податку 6,17грн. –а.с. 56-58, 49), у 1 кварталі 2004 року –175грн., у 2 кварталі 2004 року –26.075грн., усього 26.651,80грн. (а.с. 36).
Таке заниження сталося через:
1) у 1 кварталі 2004 року занижено валовий доход –не віднесені до валового доходу отримані від продажу товарів (робіт, послуг) 700грн., що у 2 кварталі 2004 року самостійно виявлено та виправлено платником податку, а тому донарахуванню податок не підлягає, але слідує застосувати штрафні санкції;
2) у 2 кварталі 2004 року занижено валовий доход –не віднесено 104.300грн. (105.000-700), отриманих від засновників як внесок до статутного фонду, але з порушенням процедури збільшення статутного фонду, а тому такі кошти не є прямими інвестиціями; за цим порушенням податковим органом донараховано податок у сумі 26.250грн. і застосовані штрафні санкції –7.875грн. (а.с. 170);
3) завищені валові витрати на 1.216грн. за 2 квартал 2003 року, на 123,33грн. –за 2 квартал 2004 року, тому що ці витрати не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку.
З заперечень платника податків на акт перевірки від 21 березня 2005 року і відповіді податкового органу від 24 березня 2005 року вбачається, що платник податків не погодився з висновками перевіряючих і надав після перевірки ще одно рішення про збільшення статутного фонду. Податковий орган такі заперечення не задовольнив (а.с. 44-48,122-123).
Відповідно до Статуту позивача статутний фонд складає 7.400грн., розмір вкладів: 50% Печенев П.Б., 40% - Примаков С.М., 10% - Примаков А.М. (а.с. 14-26).
З пояснень представників сторін, письмових доказів слідує, що рішенням зборів засновників від 10 травня 2004 року (протокол №04\05\1) було вирішено збільшити статутний фонд на 105.000грн.
На виконання цього рішення засновники позивача внесли до каси товариства готівку як внесок до статного фонду :
-24 травня 2004 року Печенев П.Б. 50.000грн. (а.с. 50),
-27 травня 2004 року Примаков С.Н. 10.000грн. (а.с. 51),
-28 травня 2004 року Примаков С.Н. 10.000грн. (а.с. 50),
-11 травня 2004 року Примаков С.Н. 30.000грн. (а.с. 51),
-1 червня 2004 року Примаков А.М. 50.000грн. (а.с. 52), що підтверджують відповідні платіжні документи.
Вказане рішення зборів засновників позивача до теперішнього часу не зареєстровано у встановленому порядку, хоч кошти повністю внесені і перешкод для реєстрації таких змін до Статуту не було.
10 червня 2004 року зборами засновників позивача було вирішено ще збільшити статутний фонд до 132.400грн., тобто ще на 20.000грн., про що свідчить протокол №04\06\1 від 10 червня 2004 року (а.с. 48).
Однак це рішення виконано не було, кошти у сумі 20.000грн. до статутного фонду товариства не надійшли до теперішнього часу, зміни до Статуту про збільшення статутного фонду також не зареєстровані.
Згідно з підпунктом 4.2.5 пункту 4.2 статті 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції Закону №283\97-ВР від 22 травня 1997 року, із змінами станом на час оподаткування, далі Закон №283\97-ВР) не включаються до складу валового доходу суми коштів, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку.
Під прямою інвестицією цей Закон України (підпункт 1.28.2) розуміє господарську операцію, яка передбачає внесення коштів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.
Як встановлено статтею 7 і статтею 16 Закону України „Про господарські товариства” N1576-XII від 19 вересня 1991 року (із змінами на час прийняття рішення про збільшення статутного фонду і здійснення внесків) товариство має право збільшувати розмір статутного фонду, але за умовою - після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинність з дня внесення цих змін до державного реєстру. Для внесення змін до державного реєстру товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах.
Аналогічні вимоги щодо зобов’язання товариства у п'ятиденний строк повідомити орган, що здійснив реєстрацію, про зміни в установчих документах товариства, на той час передбачала стаття 83 Господарського кодексу України (Закон України N436-IV від 16 січня 2003 року).
Як вбачається зі Статуту позивача, його статутний фонд складав 7.400грн. (а.с. 18). На час прийняття першого рішення про збільшення статутного фонду на 105.000грн. (на 10 травня 2004 року) цей статутний фонд був повністю внесений, про що вказано у акті перевірці (а.с. 30) і це не оспорюється сторонами. А тому товариство мало право прийняти рішення про збільшення розміру статутного фонду на 105.000грн.. Однак через не реєстрацію таких змін до Статуту, рішення від 10 травня 2004 року про збільшення статутного фонду не набрало силу.
Рішення від 10 червня 2004 року про збільшення статутного фонду ще на 20.000грн., тобто до 132.400грн., також не набрало сили, тому що до Статуту не внесені і не зареєстровані у встановленому порядку зміни про збільшення статутного фонду до 132.400грн.
Заслуговує уваги той факт, що до перевірки позивач надав лише протокол від 10 травня 2004 року, який був виконаний (кошти повністю внесені), а тому перешкод для внесення змін до Статуту і їх реєстрації у позивача не було. Протокол від 10 червня 2004 року був наданий платником податків після закінчення перевірки, як додаток до заперечень до акту перевірки.
Апеляційний господарський суд вважає, що одно лише вказання у платіжних документах мети надання цих коштів не свідчить про отримання позивачем цих коштів як внеску до статутного фонду, тобто як інвестицій.
Як вбачається з інших доказів, а саме Статуту (а.с. 177-184), листа Головного управління економіки та інвестицій Севастопольської міської державної адміністрації (а.с. 176) позивач з 10 травня 2004 року до теперішнього часу (тобто протягом двох років) ні одно з рішень про збільшення статутного фонду (у тому числі за яким кошти повністю внесені) до реєстрації державному органу не надав. Ці рішення не набрали силу, а тому воля юридичної особи про збільшення статутного фонду у встановленому законом порядку не засвідчена.
Також слідує відмітити, що протягом двох років (8 податкових періодів) платник податків не повернув засновникам отримані кошти.
На підставі вказаного апеляційний господарський суд вважає, що податковий орган правомірно дійшов до висновку про те, що платник податків у 2 кварталі 2004 року занизив валовий доход на 105.000грн. Тому що хоч кошти були внесені з метою збільшення статутного фонду, такий внесок не був здійснений в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою, що є одною з умов не оподаткування коштів на підставі п. 4.2.5 Закону України № 283/97-ВР. Підстав для задоволення позову у частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про донарахування податку з цієї операції у сумі 26.250грн. і застосування штрафних санкцій - 7.875грн. не має. Місцевим господарським судом рішення у цій частині прийнято при невідповідності висновків суду обставинам справи і з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.
Також місцевим господарським судом податкове повідомлення-рішення визнано недійсним повністю, тобто у частині донарахування податку і застосування штрафних санкцій за інші порушення, які здійсненні позивачем і фактично не оспорюються. При цьому оцінка цих порушень місцевим господарським судом не надано, що є порушенням норм процесуального права (стаття 84 Господарського процесуального кодексу України), що привело до прийняття неправильного рішення і є підставою для скасування судового рішення.
Стосовно цих порушень, здійснення яких позивач не оспорює (у 1 кварталі 2004 року заниження валового доходу на 700грн., у 2 кварталі 2003 року і 2 кварталі 2004 року –віднесення до валових витрат 1.216грн. і 123,33грн., не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами), і за які податковим органом донараховано податок у сумі 395,63грн. і застосовані штрафні санкції –281,11грн., апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги також задоволенню не підлягають з наступного.
Згідно з підпунктом 4.2.3 Закону України №2181-Ш (що є спеціальною нормою) обов’язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом, є помилковим, покладається на платника податків.
Позивач не довів помилковості донарахування відповідачем податку і застосування штрафних санкцій за вказані порушення, а тому його позовні вимоги у цій частині не обґрунтовані, доказами не підтверджені і задоволенню не підлягають.
На підставі вказаного, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга обґрунтована і підлягає задоволенню, рішення місцевого господарського суду –скасуванню, у позові слідує відмовити.
Керуючись статтями 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 1,2, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя задовольнити.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 26 квітня 2006 року у справі № 20-3/395 скасувати.
У позові відмовити.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді О.В. Дугаренко
В.С. Голик