Справа №22ц-3377/07
Категорія №21
Головуючий в 1 інстанції:
Таранова О.П.
Доповідач: Запорожець М. П.
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
УХВАЛА
АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
6 серпня 2007 року м. Луганськ
Колегія суддів судової Палати з цивільних справ Апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого Запорожця М. П.,
членів суду: Мєдвєдєвої Л.П., Мартинюка В.І.,
при секретарі Божковій Н.С. ,
розглянувши у
відкритому судовому
засіданні справу за
позовною заявою ОСОБА_1 до
Луганського коледжу культури та мистецтв про стягнення моральної
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 28 квітня 2007 року
за участю позивача ОСОБА_1,
встановила:
Оскаржуваним рішенням відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення із Луганського коледжу культури та мистецтв (далі - Коледж) на його користь 10893, 75 коп не донарахованої суми на побутовий догляд як інваліду II групи, виходячи із розміру однієї мінімальної заробітної плати щомісячно за період із 01.04.2001 року по 31.07.2006 року, та відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог з мотивів неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За обставинами справи ОСОБА_1 визнаний інвалідом II групи від трудового каліцтва, який втратив 60% профпрацездатності та потребує побутового догляду з 01.08.1996 року безстроково /а.с. 87, 111/. Вказані обставини сторонами не оскаржуються.
Відповідно до статті 9 Закону України „Про охорону праці", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Пунктом 1 та 2 Прикінцевих положень Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" визначено, що він набирає чинності з 1 квітня 2001 року.
Пункт 7 статті 21 вказаного Закону, що зобов'язує Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпечувати згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим та допомогу у веденні домашнього господарства, набрав чинності з 1 січня 2003 року.
Отже в період з 01.04.2001 року по 31.12.2002 року розмір витрат на необхідний (побутовий, домашній) догляд визначався пунктом 14 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 p. N 472 з наступними змінами та доповненнями.
Пунктом 14 вказаних Правил встановлено, що розмір витрат на побутовий догляд за потерпілим залежно від характеру цього догляду визначається МСЕК і не може бути менше 0, 5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян , тобто 8, 50 грн.
За період з 01.04.2001 року по 31.12.2002 року відповідачем виплачувалось позивачу на необхідний догляд щомісячно по 8, 50 грн /а.с. 102/.
Зі змісту абзацу 4 пункту 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону слідує, що обов'язок Фонду проводити встановлені цим Законом виплати наступає з моменту передачі підприємствами Фонду соціального страхування від нещасних випадків по акту документів, що підтверджують право працівника на страхову виплату, інші соціальні послуги.
Справа ОСОБА_1 передана відповідачем Фонду 31.08.2006 року.
В період із 01.01.2003 року по 31.08.2006 року розмір витрат на необхідний догляд (побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо) за потерпілим встановлено у сумі не меншій (на місяць) від чверті розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати (частина 6 статті 34 вказаного Закону).
З 01.01.2003 року по 01.12.2003 року при розмірі мінімальної заробітної плати 185 грн сума витрат на необхідний побутовий догляд становила 46, 25 грн (четверть мінімальної заробітної плати);
з 01.12.2003 року по 30.09.2004 року при мінімальній заробітній платі 205 грн вказана сума 51, 25 грн;
З 01.09.2004 року по 31.12.2004 року при мінімальній заробітній платі 237 грн - 59, 25;
З 01.01.2005 року по 31.03.2005 року при мінімальній заробітній платі 262 грн - 65, 50 грн;
З 01.04.2005 року по 30.06.2005 року при мінімальній заробітній платі 290 грн - 72, 50 грн;
З 01.07.2005 року по 31.08.2005 року при мінімальній заробітній платі 310 грн - 77, 50 грн;
З 01.09.2005 року по 31.12.2005 року при мінімальній заробітній платі 332 грн - 83 грн;
З 01.01.2006 року по 30.06.2006 року при мінімальній заробітній платі 350 грн - 87, 50 грн;
з 01.07.2006 року по 30.11.2006 року при мінімальній заробітній платі 375 грн - 93, 75.
У період із 01.01.2003 року по 31.08.2006 року Коледж провадив виплату ОСОБА_1 сум на необхідний побутовий догляд у вказаному розмірі /а.с. 102/, а тому місцевий суд правильно відмовив у задоволенні його позовних вимог.
Із наведених підстав не підлягають задоволенню доводи апеляції про обов'язок Коледжу виплачувати витрати ОСОБА_1 на побутовий догляд у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, оскільки такі вимоги не засновані на чинному законодавстві.
Апелянт вважає пункт 14 Правил в редакції постанови Кабінету Міністрів №1100 від 03.10.97р. (встановлює розмір витрат на побутовий догляд у розмірі не менше 0, 5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) таким, що протирічить Конституції України, (звужує його права), а тому просить провести нарахування витрат на побутовий догляд за спірний період на підставі пункту 14 Правил в редакції постанови Кабінету Міністрів від 23 червня 1993 р.
N 472 (встановлює розмір витрат на побутовий догляд у розмірі однієї мінімальної заробітної плати).
Пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 01.11.96 р. „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" забороняє суду застосовувати Конституцію як акт прямої дії та визнавати неконституційними закони чи правові акти (в тому числі акти Кабінету Міністрів України), перелічені в ст. 150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке привело чи могло привести до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 307, 308 ЦПК України, колегія суддів судової Палати з цивільних справ Апеляційного суду Луганської області, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 12 липня 2004 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двох місяців.